Віталій Войцехівський є найбільш впізнаваним та активним народним депутатом України серед обранців, які сьогодні представляють Черкащину у парламенті. Віталій Олександрович не пропускає пленарних засідань у Верховній Раді, активно працює в парламентському комітеті з питань організації держвлади, місцевого самоврядування, регіонального розвитку та містобудування, систематично зустрічається з виборцями на своєму Золотонісько-Канівському окрузі, часто відвідує інші регіони нашої країни. Цю його депутатську активність відзначають, як його прихильники, так і опоненти…
Ось і це інтерв’ю Віталій Войцехівський дав журналістам нашого видання у короткій перерві між поїздками містами України та зустрічами із виборцями…
У листопаді минає п’ять років, як ви склали присягу народного депутата України. Ви прийшли до Верховної Ради з посади міського голови Золотоноші. Чи не розчарувалися у своєму рішенні залишити мерське крісло?
Дійсно, 16 листопада минає п’ять років відтоді, як я склав присягу народного депутата України. За ці роки було багато подій: непрості політичні рішення, великі випробування і, звичайно, повномасштабна війна, яка змінила життя кожного з нас.
Я не звик шкодувати про рішення, які свідомо приймаю, і завжди готовий за них відповідати. Але якщо поставити запитання інакше: якби сьогодні я міг повернутися на п’ять років назад, чи залишив би посаду міського голови Золотоноші заради роботи у Верховній Раді? Відповідь однозначна – ні.
Які рішення Верховної Ради, ухвалені протягом останнього року, вважаєте найбільш важливими для України? Які з них уже дали відчутний результат для громадян?
Безперечно, одне з найважливіших рішень, яке Верховна Рада ухвалює щороку, – державний бюджет. Я не голосував за бюджети на 2025 та 2026 роки, оскільки мав і маю до них принципові зауваження. Зараз Верховна Рада розглядає бюджет на 2027 рік, і до цього документа в мене також чимало запитань. Тому наразі не можу сказати, що підтримуватиму його під час голосування. Для мене важливо, щоб у бюджеті були враховані реальні потреби країни, громад і людей, особливо в умовах війни. Ще б я виділив законодавчі зміни, необхідні для нашої європейської інтеграції та виконання зобов’язань перед міжнародними партнерами. Вони є не лише частиною нашого руху до Європейського Союзу, а й важливою передумовою продовження фінансової підтримки України. Не всі ці рішення мені до душі. Частина передбачає непрості кроки, які впливають на соціальну підтримку громадян. Але потрібно розуміти: без міжнародної фінансової допомоги, державі було б надзвичайно складно забезпечувати свою життєдіяльність в умовах війни. Окремо хочу відзначити нещодавно ухвалений закон щодо захисту прав і свобод внутрішньо переміщених осіб. Для мене це особливо важливо, адже я багато років займаюся питаннями ВПО і добре знаю, з якими проблемами зіштовхуються люди, які втратили свої домівки через війну. Тепер головне, щоб цей закон став реальним інструментом захисту людей. Уряд має напрацювати необхідні механізми його реалізації, щоб громадяни відчули конкретні позитивні зміни.
Тепер щодо місцевих проблем. Так, робота підприємства «Санолта протеїн» у Золотоноші викликає занепокоєння частини жителів. Чи відома вам ця ситуація та чи бачите можливість її вирішення?
Так, ця ситуація мені добре відома. Більше того, проблема безпосередньо стосується і мене, адже я живу в Золотоноші. Останнім часом скарги жителів на неприємний запах почастішали. Люди говорять не просто про дискомфорт, а й про проблеми з диханням, почастішали виклики швидкої допомоги. І це вже питання не лише екології, а передусім здоров’я та безпеки людей. Я особисто долучався до зустрічей із жителями, був присутній на нараді з цього питання у міськвиконкомі, після чого ми виїжджали безпосередньо на підприємство. Як народний депутат, порушив питання про можливу кримінальну відповідальність керівництва підприємства та направив відповідні депутатські звернення до Генерального прокурора, міністра внутрішніх справ і Державної екологічної інспекції. Жодне підприємство, незалежно від його власників, інвестицій чи кількості робочих місць, не може працювати за рахунок здоров’я мешканців міста. І я переконаний, що проблему можна вирішити. Але для цього потрібні конкретні дії контролюючих і правоохоронних органів. Головний критерій дуже простий: жителі Золотоноші повинні мати можливість нормально дихати у власному місті. І це питання я не збираюся залишати поза увагою.
Золотонісько-Канівський округ включає і частину Черкас. Які проблеми виборці обласного центру найчастіше порушують у зверненнях до вас?
Насправді проблеми, з якими до мене звертаються жителі Черкас, мало відрізняються від тих, про які говорять у Золотоноші чи Каневі. Багато звернень стосуються соціального забезпечення, складного матеріального становища, допомоги на лікування. Окрема і дуже непроста тема – війна. Я проводжу чимало зустрічей із родинами загиблих захисників, зниклих безвісти та військовополонених. Це надзвичайно чутливі питання, які потребують індивідуального підходу, постійної комунікації та конкретної допомоги. Отож, незалежно від того, де живе людина – у Черкасах, Золотоноші чи Каневі, – її найбільше хвилюють прості речі: гідне пенсійне забезпечення, соціальний захист, доступність державних послуг і впевненість, що у складній ситуації вона не залишиться сам на сам зі своєю проблемою.
Діяльність Звенигородського ТЦК та СП неодноразово викликала суспільний резонанс. Зокрема, йдеться про чоловіка, якого, за наявною інформацією, відпустили з ТЦК, а згодом знайшли мертвим. Чи відстежуєте розслідування цієї трагедії?
Так, я вже направив депутатський запит щодо обставин трагедії. Буду особисто контролювати перебіг розгляду та розслідування. Мене в цій історії найбільше обурює не лише сам факт смерті людини, а й те, що їй передувало. За наявною інформацією, чоловік хворів на епілепсію. Його затримали представники ТЦК та СП і доставили більш ніж за сотню кілометрів від місця проживання. Там військово-лікарська комісія нібито визнала його здоровим. Під час з’ясування обставин з’явилася інформація, що чоловіка могли приковувати наручниками до батареї. Але головне запитання: чому її не доставили назад туди, звідки забрали? Чому чоловік із проблемами зі здоров’ям опинився сам, далеко від дому? Тому вимагаю, щоб усі обставини були ретельно перевірені, а винні понесли покарання. Мобілізація необхідна для захисту держави. Але вона має відбуватися виключно в межах закону, з дотриманням прав людини та повагою до її гідності. Війна не може бути виправданням для беззаконня. Вважаю, що парламент має посилювати контроль за дотриманням прав громадян під час мобілізаційних заходів. Захист держави та права людини не можуть суперечити одне одному.
Які сьогодні у вас стосунки з начальником Черкаської ОВА Ігорем Табурцем? Чи вдалося налагодити конструктивну співпрацю?
Я представляю законодавчу гілку влади, яка, відповідно до Конституції, має не лише законодавчі, а й контрольні функції. Моя позиція чітка: якщо народний депутат має запитання до представника виконавчої влади, бачить проблеми чи має принципові зауваження до роботи певного органу, він повинен про це говорити, вимагати пояснень і відповідей. І це не залежить від того, наскільки комфортні чи дружні особисті стосунки. Так, у мене було чимало принципових запитань до колишнього віцепрем’єр-міністра Олексія Кулеби. Сьогодні я також публічно критикую роботу міністра фінансів, міністра соціальної політики та інших представників уряду. Але це зовсім не означає, що я вважаю їх своїми ворогами. Так само відсутність критики на адресу когось не означає, що ми особисті друзі. Щодо взаємодії з Черкаською ОВА, то для мене головне – результат роботи для області та її жителів. Якщо є питання, їх потрібно обговорювати. Якщо є спільні завдання – над ними потрібно працювати. Але народний депутат не повинен відмовлятися від своєї позиції лише заради комфортних відносин із представниками виконавчої влади.
Ви активно співпрацюєте з громадською організацією «ВПО України». У чому полягає ваша допомога та чи достатньо сьогодні держава робить для інтеграції внутрішньо переміщених осіб?
Я є одним із співзасновників громадської організації «ВПО України». Насамперед, це об’єднання однодумців, людей, які в перші дні повномасштабної війни почали допомагати тим, хто був змушений залишити свої домівки. Сьогодні організація має майже сотню гуманітарних хабів у великих містах практично по всій Україні. Це не просто місця, куди люди приходять отримати гуманітарну допомогу. Ми намагаємося підтримувати переселенців системно: надаємо юридичні консультації, допомагаємо з працевлаштуванням, відновленням документів, вирішенням житлових та інших соціальних питань. Окремий напрямок – діалог внутрішньо переміщених осіб із владою. Ми запрошуємо на зустрічі міністрів, представників Пенсійного фонду, Державної служби зайнятості та інших установ. Найголовніше – даємо людям можливість безпосередньо поставити запитання тим, хто ухвалює рішення або відповідає за їх реалізацію. Ця робота безпосередньо пов’язана і з моєю діяльністю у Верховній Раді. Ми працюємо над законопроєктами, які мають захищати права переселенців. Тому спочатку ідемо до людей, слухаємо їх, а вже потім намагаємося вирішувати ці проблеми через конкретні законодавчі рішення.
Як оцінюєте виконання державного бюджету 2026 року та перспективи бюджету на 2027-й? Чого очікувати українцям наступного року?
Говорити про суттєве посилення соціальної підтримки громадян під час війни було б просто несерйозно. Сьогодні головне завдання держави – зберегти ті соціальні гарантії, які вона забезпечує людям. І з цим влада поки що справляється. Як відомо, бюджет 2026 року, і проєкт бюджету на 2027 рік значною мірою залежать від міжнародної допомоги. Менше половини дохідної частини бюджету формують надходження від українських платників податків, решта – фінансова підтримка наших міжнародних партнерів. Тому сьогодні наше головне завдання – вистояти і зберегти країну. І цим ми завдячуємо нашим героїчним захисникам. Саме тому для мене принципово важливо, щоб бюджет 2027 року передбачав посилення фінансування сектору оборони та збільшення грошового забезпечення військовослужбовців. Можу сказати відверто: підтримати бюджет на 2027 рік зможу лише за умови, що в ньому належним чином будуть враховані потреби нашої армії та підвищення виплат тим, хто сьогодні зі зброєю в руках захищає нашу незалежність. Бюджет воюючої країни має насамперед працювати на її оборону, безпеку та можливість вистояти.
Які найбільші виклики сьогодні стоять перед Черкащиною? Які рішення на рівні Верховної Ради потрібні, щоб люди відчули реальні зміни?
Головний виклик для Черкащини, як і для кожного регіону України, – витримати російський енергетичний терор. Наше завдання – пройти цю зиму з мінімальними втратами, зберегти те, що залишилося від енергетичної інфраструктури та відновити пошкоджені об’єкти. Ми вже відчуваємо наслідки російських атак: відключення електроенергії, графіки, яких не завжди вдається дотримуватися, додаткове навантаження на людей, бізнес і комунальні підприємства. Тому енергетична стійкість – це не абстрактне поняття, а щоденна потреба кожної громади. На рівні Верховної Ради бачу кілька ключових завдань. Перше – ухвалювати рішення, які допоможуть посилити енергетичну незалежність країни. Важливо, щоб громади мали реальні можливості створювати власні резервні джерела живлення. Друге, не менш важливе, – посилення наших Збройних Сил, передусім протиповітряної оборони. Якщо наші військові матимуть достатньо сучасної зброї, то кожен регіон, зокрема Черкащина, почуватиметься значно безпечніше. Сьогодні парламентські рішення мають бути максимально практичними. Люди повинні відчувати їх, щоб в їхніх домівках було світло, громади можуть забезпечувати роботу критичної інфраструктури, а наші військові мають усе необхідне для захисту країни.
Ви вже тривалий час працюєте в українській політиці. Чи змінилося ваше ставлення до влади, відповідальності та людей за роки повномасштабної війни? І чи бачите своє політичне майбутнє в парламенті, чи допускаєте повернення до місцевого самоврядування?
Українська політика, як і будь-яка інша сфера, неоднорідна. Є порядні, професійні люди, які приходять працювати для країни та громадян. Але є й ті, хто й сам не до кінця розуміє, для чого прийшов у політику. За ці роки у Верховній Раді зустрів однодумців – людей, з якими можна спільно працювати, готувати законопроєкти, вирішувати конкретні проблеми й допомагати людям. Якщо, перебуваючи в парламенті, ти можеш зробити щось корисне для країни чи конкретної людини, то заради цього і варто було йти в політику. До Верховної Ради ішов з розрахунком попрацювати до кінця її каденції. Минуло вже п’ять років. І коли відбудуться наступні вибори, сьогодні не може сказати ніхто. Вони можливі лише після завершення воєнного стану. Тому будувати далекоглядні політичні плани зараз вважаю справою невдячною. Що стосується повернення до місцевого самоврядування, то я ніколи не приховував, що ця робота мені близька. Понад десять років я працював міським головою і добре знаю, наскільки важливо бачити конкретний результат своєї роботи для громади. Але сьогодні я там, де можу бути корисним.
Ходили розмови, що ви продаєте майно і плануєте виїжджати за кордон. Чи відповідає це реаліям і хто, на вашу думку, поширював такі чутки?
Якщо говорити про достовірну інформацію, то єдине, що можна буде побачити в моїй наступній декларації – відсутність одного об’єкта нерухомості. Йдеться про будинок у селі Баштечки, де я виріс і який був моєю рідною домівкою. Але я його не продавав – подарував людям, які втратили власне житло через війну і сьогодні є внутрішньо переміщеними особами. Для мене це було свідоме рішення, і я радий, що ця домівка тепер допомагає людям розпочати життя на новому місці. Усе інше – розмови про продаж майна чи плани виїхати за кордон – навіть не хочу коментувати. Я публічна людина і давно звик до того, що навколо мого імені час від часу з’являються різні чутки. Хто і з якою метою їх поширює, з’ясовувати не збираюся. Точно знаю одне: я українець, і моя Батьківщина – Україна. Я живу тут, працюю тут і не уявляю для себе кращого місця.
Якби сьогодні потрібно було назвати рішення чи справи, за які виборці мають із вдячністю згадувати Віталія Войцехівського після завершення депутатської каденції, що б це було?
Чесно кажучи, коли я голосую за те чи інше рішення у Верховній Раді, то ніколи не думаю, чи похвалять мене за це виборці, чи подякують мені люди. Я не шукаю рішень, які принесуть політичні дивіденди або гарно виглядатимуть у звітах. Насамперед, намагаюся бути чесним перед собою. Коли ухвалював рішення йти до Верховної Ради, то розумів, для чого туди йду і що хочу робити. Усі ці роки намагаюся дотримуватися принципу: працювати, допомагати людям, відстоювати інтереси Черкащини та ухвалювати рішення, які вважаю правильними для країни. Мені хотілося б, щоб після завершення моєї депутатської каденції люди згадували не кількість ухвалених законопроєктів чи гучних заяв, а те, що я не відвертався від їхніх проблем, був доступним для спілкування і намагався допомогти тоді, коли це було потрібно. Для мене найважливіша оцінка депутатської роботи – коли люди можуть сказати: він не забув, звідки прийшов, не втратив зв’язок із своїм краєм і залишився людиною. Якщо мені вдасться заслужити таку оцінку, вважатиму, що працював недаремно.
КОМЕНТАРІ