Одним з найулюбленіших магазинів дітей, власне майже стовідсотково тих хлопчаків, чиї шкільні літа припали на 1970-1980-ті, був “Юний технік”. Його відкрили у квітні 1969-го на першому поверсі будинку на розі вулиць Урицького і Свердлова, тепер Хрещатика і Дм. Байди-Вишневецького. Чергову цікавинку із життя старих Черкас розповів краєзнавець Борис Юхно.
В наші дні на невеличкій площі колишньої крамниці “для технічної творчості дітей” торгують кавою і смаколиками, до цього карали на гроші азартних хлопців, ще раніше і довгенько ощасливлювали люд брендовою побуттехнікою… Але що б не відбувалося з приміщенням, асфальт біля нього справжній, автентичний. Звісно, у 50-річному віці він вже не такий як замолоду, але поважний вік треба шанувати. Ступати обережненько і уважно дивитися під ноги.
Колись все було інакше. Упізнавані за одноіменним журналом літери “ЮТ” на вході, а у вітринах – вироби з різних конструкторів, моделі літаків (найбільше цінувалися “Made in DDR”)… Самодєлкіна ще пригадую, а хто такий – то окрема розмова. Тротуар біля магазину ідеальний завжди, адже покупці переважно діти.
Із замітки у “Черкаській правді” від 27 квітня 1969 року з фотографією Матвія Зоріна.
“У центрі міста, по вулиці Урицького, відкрився спеціалізований магазин “Юний технік”. Це добре обладнане, сучасно оформлене підприємство торгівлі для умілих і допитливих. В ньому кілька відділів. У продажу – відходи виробництва, півфабрикати, деталі до приймачів, телевізорів, електроприладів.
Колектив магазину налагоджує зв’язки з постачальниками. Ними будуть не тільки підприємства нашої, а й Львівської, Донецької, Воронезької, Новосибірської та інших областей. Добрий подарунок одержали юні умільці обласного центру”.
Малі технарі опинялися у крамниці зі швидкістю металевої стружки, що потрапила у магнітне поле. Добре усвідомлюючи з яким контингентом мають справу, продавці “Юного техніка” завжди терпляче консультували клієнтів, намагаючись зосередити їхню посередню увагу на папірцях, що називалися інструкціями (майстровиті люди кажуть, що всі наші інструкції мають починатися словами “Ну що, вже зламав?”).
Та й не лише продавці стояли тоді за прилавками. В магазині частенько бували керівники гуртків “Юний технік”, яких у місті налічувалося кількадесят, а траплялося – й підприємств області, на яких для дітей виготовляли різні саморобки. Ось вам характерна заміточка з місцевої газети вже від 12 березня 1982 року.
“Після реконструкції значно оновився популярний в Черкасах магазин “Юний технік”. На прилавках гарно оформленого торговельного залу в широкому асортименті пропонуються товари для технічної творчості – радіоелектроніки, морського і авіаційного моделювання, конструювання. Тут же різноманітні інструменти, предмети рукоділля для дівчаток.
Працівники магазину завжди в курсі попиту юних покупців. Підтримуються безпосередній зв’язок з промисловими підприємствами обласного центру – зокрема, заводом телеграфної апаратури, фабрикою сувенірно-подарункових виробів, з численними заводами Києва, Львова, Дніпропетровська. Швидко розкуповуються відходи фанери, картону, пластику, оргскла, тканин. Не доводиться говорити, що популярність дитячої теїхнічної творчості – турбота спільна”.
Мої власні придбання в “ЮТ” були ситуативними, позаяк змалечку в “ліриках”, а не у “фізиках”, але батьки двічі сильно ощасливили. Одного разу конструктором “Юный архитектор” у великому зеленому тубусі, наступного – фільмоскопом “Огонек” аж за 7 руб. 40 коп. Пам’ятаєте? Колись писав про них, цих мовчазних друзів дозвілля, та не втримаюся від ще однієї цитати.
“Мир диафильма – необыкновенный мир. Погасить свет в комнате, направить луч проектора на белую стену и встретиться с любимыми персонажами – это значит на время забыть о многоканальной акустике, плазменных панелях и домашних кинотеатрах. Это все равно, что приехать на дорогой машине в свою старую квартиру и вдруг найти там плюшевого мишку, который когда-то был лучшим другом детства…”
Тіснява – єдиний, але суттєвий недолік цієї “бази творчості”. Гірше, що хронічний. Біля вітрин малі покупці висіли один в одного на плечах, а потім ризикували не донести свої коробки до виходу цілими. Особливо на канікулах. Тоді магазин переходив на режим “5 виходять – 5 заходять”. Було…
КОМЕНТАРІ