У Чигирині на базі вільного простору “Хата хаб” реалізують проєкт “Приязна громада”. Він покликаний допомогти переселенцям соціалізуватися. Йдеться не лише про допомогу в адаптації на новому місці, а й психологічне відновлення, розповіла Суспільному керівниця простору Діна Глазунова.

До Чигирина Наталія Марич переїхала з окупованого Оріхова Запорізької області. Розповіла: рік не могла ні з ким спілкуватись та змусити себе встати з ліжка.

“Я була, як дике звірятко. От таке було відчуття, що тебе загнали в кут. І ти з того кута вибрався живим, ти радів сонцю, небу, людям”.

Потім пані Наталія дізналася про “Хату хаб”, тут займалася скандинавською ходьбою, а потім зацікавилася й лозоплетінням:

“Я весь час казала: та я вже в такому віці, я не зможу, у мене не виходить. Але все, що не пробуємо, воно іде. Дуже реабілітуюся. Прямо я окрилилася. У мене появилися крила, до життя прям тягнусь”.

Майстерклас з лозоплетіння проводить Валентина Гончаренко. Та, окрім навчання, у хабі переселенцям допомагають “прийняти” нову реальність.

“Спочатку мовчать багато, а потім починають розмовляти, почали розмовляти — ми бачимо, що людину відпускає. Оце перший приклад того, що стає легше. Ми, буває, сядемо поплачемо, хтось поділиться горем. Буває, що сміємося”.

Проєкт реалізують за “грантові кошти”, розповіла засновниця хабу Діна Глазунова. Перш за все, аби люди, які втратили свої домівки, поступово адаптувалися до нового життя.

“Щоб прийшли, познайомилися, подружилися, далі, щоб зав’язалися якісь інші зв’язки. Так воно і сталося. Хтось приходив просто на майстеркласи. Потім прийшов на психологію. Були в нас з ментального здоров’я лекції. Потім у нас були поїздки Черкащиною. Культурний був такий проєкт”, — додала Діна Глазунова.

Але не відмовляють і місцевим, які потребують підтримки, розповіла чигиринка Тетяна Друзяка. У минулому вона підприємиця, але рік тому перенесла операцію, після якої вчилася наново ходити. І в цьому їй допомогло й лозоплетіння:

“Тільки понеділок, вівторок, п’ятниця, у неділю у нас петриківський розпис, я знаю ці дні, коли буде дві, три години, я збираюся, як би складно мені не було. Я можу встати вранці, десь щось болить, але я йду із задоволенням”.

Але на цьому їхня творчість не обмежується, додала майстриня Валентина Гончаренко.

“Ми з дівчатами працюємо і з макраме, вже і вироби у нас є, ми вже тут плели гуртом”.

Як розповіла докторка психологічних наук Інна Лук’янець, такі заняття не лише про творчість. Для всіх людей робота руками — це вихід їхніх емоцій та почуттів.

“Усе, що ви хочете робіть, коли ви починаєте робити це руками. Плюс підключається уява, творчість. Воно буде дуже вам допомагати виходити з таких станів”.