Нещодавно в Черкасах було відкрито меморіальну дошку відомому українському поету та художнику Ігорю Забудському (1960–2021). Дошка встановлена за ініціативи Черкаської організації Національної спілки письменників України та брата митця Вячеслава Забудського. Меморіальний знак закріплено на будинку, де більшу частину свого життя жив та працював Ігор Забудський – за адресою вул. Митницька, 23.
На урочистостях з нагоди відкриття меморіальної дошки зібралися друзі митця, котрі поділилися своїми спогадами. Зокрема, слово мовили письменники: Володимир Поліщук, Василь Пахаренко, Наталія Горішна, Зоряна Любов, Катерина Вербівська, Леонід Даценко, а композиторка Наталія Саух виконала акапельно власну пісню на слова Ігоря Забудського.
«Дуже складно споглядати в камені людину, з якою я спілкувалася 35 років свого творчого життя. Ігор був редактором моєї першої поетичної книжки, – розповіла знана черкаська поетеса та перекладачка Наталія Горішна. – Дуже болючим життєвим шляхом наділила його доля: з десятирічного віку (після жахної ДТП) він був знерухомлений – і так 50 років! Та попри все, він зумів розвинути свій мистецький талант водночас і в поезії, та у графіці – і сягнути значних висот…»
«У нього видано понад десять книжок, сотні графічних робіт, перо, туш, – такі унікальні манери, якими ніхто більше не малював…» – прокоментував брат Ігоря Вʼячеслав. Він додав, що в цьому році у пам’ять про митця організовували зустрічі в бібліотеках, а також тривала виставка робіт митця в Черкаському художньому музеї.
Народний депутат України VII скликання, поет Леонід Даценко підкреслив, що творча доля Ігоря Забудського тісно пов’язана з газетою «Молодь Черкащини» (нині – “Нова молодь Черкащини”). Від 1986 року він працював у ній літературним консультантом. Старанно вишукував по всій області й уміло вигранював молоді таланти. Задумав і професійно укладав у газеті рубрику «Соло», потім – цілий товстенький додаток «Дніпряни», а далі й альманахи молодіжної поезії. Даценко наголосив, що в нинішній воєнний час Ігор Забудський може бути прикладом для багатьох, як будучи з дитинства прикутим до ліжка, залишатися сильним духом, творити оптимістичні життєстверджуючі вірші та картини.
Леонід Даценко висловив ініціативу звернутися від Спілок письменників та художників із пропозицією до міської ради назвати одну із вулиць Черкас іменем Ігоря Забудського та присвоїти його ім’я одному із освітніх закладів міста.
В пам’ять про доброго товариша та співробітника нашої медіа-групи, талановитого поета і художника Ігоря Забудського друкуємо статтю про нього літетатурознавця, доктора філологічних наук, професора Василя Пахаренка, – «Душа на диво спромоглася…»
Доля уділила цьому веселому, товариському, дієвому чоловікові тяжке випробування. Всього лише в 10 років закінчилося його безтурботне дитинство: жахлива аварія прикувала його тіло до ліжка. Але не скувала душу. Він із золотою медаллю закінчив школу, потім – Московський заочний народний університет мистецтв. Малярство й поезія стали сенсом його життя. Ігор винайшов абсолютно унікальну, авторську манеру рисунку – дрібне штрихування пером та кольоровою тушшю. Техніка дуже трудомістка, забарна. Але написані так картини «дихають», набувають об’єму, оживають – пахнуть. як духмяний ліс, звучать, як чарівна музика.
Виснажливу працю над малюнками митець урізноманітнює віршуванням. Це два могутні крила Ігоревого таланту. В осерді поетичного й малярського світу Забудського – рідна природа:
Я – дніпрянин, онук
Подніпровських полян,
Що ловили в Дніпрі
Відображення чайок.
Незмогу мандрувати, – за його ж словами, – «замінив можливістю створювати різні – земні й неземні – дороги… в оточенні добрих охоронців гармонії – велетенських сосон та кремезних дубів».
Батьківщиною його душі стало Сокирне й Мошногір’я, куди Ігоря в дитинстві та юності часто возили на відпочинок та на етюди. Митець віднайшов і відкриває кожному уважному поціновувачеві у природі нашого краю не просто красу, а невичерпне джерело життєвої сили, пам’яти предків, щирі очі людської душі, краплю, у якій віддзеркалюється цілий Усесвіт.
Переважна більшість поезій Забудського – також умиротворене споглядання природу, роздуми про світ людей та ідей, про мистецтво. та особливо врізалася мені у пам’ять його збірка «Малюнки долі». У ній поет уперше сповідавсь у сокровенному, впустив читача у свою душу.
Іноді моторошно читати цю сповідь, іноді нестерпно. Але у якийсь момент раптом відчуваєш, що вона очищає тебе, зміцнює віру і прагнення жити, радіти кожній миті існування, бачити красу і сенс у всьому. Бо, попри все, ця книжка – історія могутньої, щасливої людини, яка (на відміну від багатьох із нас) двічі навчилася стояти на ногах і ходити. Спочатку, в дитинстві, як і всі, фізично. А потім вдруге, після втрати здатності рухатися, – уже духовно.
На межі 1980-90-х Забудський став визнаним лідером і здібним орґанізатором молодіжного літературного життя на Черкащині. З того нашого дружнього кола виросло чи не з десяток добре відомих зараз в Україні митців.
В одному з віршів, розмірковуючи про свою долю, Ігор написав:
Найбільше щастя – повнота буття,
Наввипередки – бігти з власним часом,
Щоб головним було не каяття,
А щоб душа на диво спромоглася.
КОМЕНТАРІ