Мало не щодня минаючи колишній Будинок меблів на розі вулиць Чорновола – Благовісної (а коли він відкрився, то були Енгельса – Жовтнева), спостерігаю його швидке переродження на супермаркет. Обіцяє стати доволі симпатичним, але ж усього лише «одним з…» А Будинок меблів – він такий був єдиний, і насамперед – у своїй соцмодерновій архітектурі. Розповів Новій Добі чергову історію краєзнавець Борис Юхно.
Тож – ласкаво просимо, черкаський Будинок меблів. Відкрили його в тодішній традиції якось не по-людськи. Ні до Першотравня, ні до листопадового Жовтня, а просто посеред літа, 20 липня 1973 року.
Місце для торгівлі звичне, адже здавна там тіснилися дерев’яні ларки, але то – учорашній день. А БМ став найбільшим торговельним підприємством області, до того – одним з небагатьох спеціалізованих меблевих торгцентрів в Радянській Україні. Аналогічними могли похвалитися лише столиця та найбільші обласні центри республіки. Площа нашого дорівнювала 4,2 тисячам квадратних метрів (для розуміння: Будинок торгівлі має 5 тисяч), він мав дві великі зали по тисячі квадратів, кілька менших секцій, складські приміщення. Дивина з див – у магазин міг заїжджати вантажний транспорт! Проект меблевого центру був «імпортним», бо народився він у Свердловську, зате якісне втілення – наше, черкасжитлобудівське силами БМУ-3. До речі, Будинок меблів став першим в обласному центрі магазином каркасно-панельного типу, тобто на місці його лише збирали з привезених блоків. На час відкриття в приміщенні було багато зелені і квітів, працювали радіовузол, буфет та газетний кіоск.
Тут бажано проникнутися моментом. З початком масового будівництва хрущовок постала гостра необхідність в їх відповідному меблевому облаштуванні. Це завдання вимагалося вирішити так само швидко та комплексно. Тож вже у першій половині 1960-х інтер’єри помешкань перестали бути індивідуальними: старі успадковані гарнітури, шафи і буфети, які вірою й правдою служили зазвичай кільком поколінням, просто не вписувалися в нові квартири. І не те щоб за стилем, а навіть елементарно за габаритами.
Велике діло – пропаганда. Ну нехай буде популяризація. Періодичні видання зарясніли статтями та графічними рисунками нових помешкань. Одночасно модними стали два літературних жанри: наукова фантастика і фантастика квартирна. На відміну від першої, другу міг втілювати кожен. Маю трохи того поліграфічного надбання, то скажу – а є таки на що оком кинути! Якби ви натрапили на книжку Ігоря Середюка «Культура вашей квартиры» (Київ, «Будівельник», 1967 рік), то самі б побачили, що концепти «сучасних» дизайнерських рішень передпокоїв, віталень та навіть кухонь були змодельовані тоді. Повсюдний функціональний мінімалізм: секторальність, корпусність, світло, акценти на одній – двох інтер’єрних дрібничках. Клас. Це вже у другій половині 1970-х почалося оте пролетарське жлобство з румунськими стінками на чверть кімнати та на решту – кріслами, диванами, килимами, люстрами, кришталевими салатницями й фужерами, метрами підписних палітурок і тому подібною «красою», яка загнала власника в престижну «зону комфорту» десь на п’яту частину площі квартири.
Пардон за суб’єктивізм. Тож на зміну старим меблям прийшли типові комплекти-секції, а разом з ними – малі інтерєрні форми: полички, люстри і навіть вази. Не оминула ця мирна революція й меблеві матеріали. У побут увійшли так звана «декоративна» деревина, яка імітувала справжню, пластик, шкірзамінники. На піку таких концептуальних змін до процесу долучилися й Черкаси.
Перша половина 1967 року ознаменувалася суттєвим збільшенням виробничих потужностей місцевого меблевого підприємства «Дніпро». Там здали в експлуатацію великий цех з випуску комплектів для двокімнатних квартир, і оскільки набору відвели роль брендового, то й назвали одноіменно з об’єднанням. Півстоліття тому республіканська преса радо сповіщала, що «Черкаські мебльовики об’єднання “Дніпро” у ювілейному році працюють над випуском мебельних наборів “Дніпро” у двох варіантах – для вітальні і на повну квартиру, тобто і для спальні. Безперечно, це сучасні моделі, це нові форми. На рівні сучасних вимог знаходиться і оздоблення. Вперше в своєму виробництві черкаські мебельники застосували поліефірні лакові матеріали».
Невдовзі на підприємстві запустили цех деревно-стружкових плит річною потужністю 35 тисяч кубометрів та лісопильний. Попит на черкаські меблеві набори був шалений, кожен новосел мріяв «обставитися» швидко та недорого. Вже у травні 1967 року республіканська періодика безапеляційно проголосила наше місто «меблевою столицею Радянської України», а 1 липня у новому Палаці спорту «Спартак» (тоді він називався спортивним корпусом) відкрився республіканський оптовий меблевий ярмарок. Уся велетенська як на ті часи площа споруди і навіть прилегла територія була поділена на «квартири»: спальні, вітальні, кухні. За приблизними підрахунками, упродовж кількох днів виставку відвідали понад 50 тисяч черкащан та гостей міста, черги до «Спартака» у два рукави тягнулися аж до вулиць Шевченка і Урицького. І, звичайно, найбільшим попитом користувалися комплекти «Дніпро» – «черкаські меблі, виготовлені у сучасному стилі, а він — це краса в простоті, в раціональності». Випускаючи щомісяця 200-230 наборів, об’єднання завантажилося замовленнями більш як на рік наперед (вже ті, хто отримав меблі «під ялинку», не дуже їм раділи: нарікання користувачів на якість – регулярна тема читацьких дописів у місцеві газети. В СРСР взагалі не варто було купувати щось серйозне, вироблене в період між черговою річницею пострілу крейсера і новорічним бемканням курантів).
Чи існували інші меблеві варіанти окрім типового для тих, хто не мав можливості «обставитися» імпортом? Одне з місцевих рекламних оголошень саме тієї пори сповіщає про таке: «Якщо ви хочете мати красиві меблі, їх мовжна замовити в цеху міськпобуткомбінату “Експрес” навулиці Проектній, 8. Досвідчені майстри виготовляють м’які, поліровані і звичайні меблі, шафи, серванти, секретери, тумбочки під телевізори, меблі для кухні. Зламані меблі у нас теж відремонтують. Всі замовлення виконуються протягом місяця».
Зрештою, соціальний запит на наші меблеві комплекти, – не найкращі, але практично безальтернативні, – спричинив реорганізацію Черкаського виробничого об’єднання підприємств меблевої промисловості «Дніпро». У лютому 1970 року воно стало обласним вже з двома окремими базовими підприємствами: Черкаським деревообробним комбінатом та Черкаською меблевою фабрикою.
Наше меблеве підприємство було тут найбільшим, але не єдиним. Неподалік – Русько-Полянський меблевий комбінат, трохи далі – Шполянська меблева фабрика. Та ось що прикметно: коли продукцію почали атестувати Державним Знаком якості, всі вони в лінійці мали одну – дві таких «знакових» позиції. Для порівняння: на 1 січня 1981 року Черкаська трикотажна фабрика – 22, Черкаський шовковий комбінат – 21. Втім, навіть така продукція меблевиків «знаходила попит за рубежем». Ні, не в Італії чи Фінляндії і навіть не в братніх Польщі чи Чехословаччині. Нашим умебльовувалися В’єтнам, Лаос і Кампучія. «30 меблевих наборів “Жайворонок” для жилої кімнати випущено за день у виробничому об’єднанні “Черкасимеблі”. З Черкас відправлено партію меблів у братню Кампучію». Ця телетайпна замітка датована 22 листопада 1986 року. На пізніші тематичні часів Союзу я не натрапляв.
КОМЕНТАРІ