Дрібні підприємці прийшли мітингувати на сесію міськради проти забудовника, депутата міськради Нарека Казаряна. На думку очільника обласної спілки підприємців Леоніда Запорожця, ПП “Надія”, до якої нібито має стосунок депутат, руйнує в місті історичну спадщину та забирає у підприємців робочі місця.

Мова йде про кілька накручених за останній рік скандалів навколо знесення частини будинку за адресою Гоголя, 211, де фірма збудувала багатоповерхівку та впорядковує прилеглу територію, та ймовірну забудову за адресою Байди Вишневецького, 2, де на місці старого аварійного приміщення вона має намір звести багатоквартирний комплекс. У обох випадках активісти підняли шум, хоч до моменту зацікавленості з боку “Надії” до тих будівель не було жодного ані історичного, ані громадського інтересу. У першому будинку проживало кілька родин, і “Надія” викупила частину житла. Одна сім’я відмовилась продавати свою частину. Другу будівлю також фірма купила у приватного власника, який здавав приміщення в оренду під господарську діяльність.

Тепер же власниця частини будинку на Гоголя, Олена Лубинець, заявляє, що будинок, у якому вона проживає, – є історичною спадщиною, бо був зведений у 1904 році. І нарікає на “Надію”, мовляв, та нищить архітектурні пам’ятки. Хоч самі мешканці за довгі десятиліття використання житла, роблячи ремонти чи перепланування, навряд чи замислювались, що подібні речі в справді історичних забудовах – заборонені.

У відповіді на закиди Нарек Казарян заявив, що пані Лубинець планувала продати свою частину будинку, проте згодом забажала більшої суми. І цими пікетами просто намагається “набити ціну”.

Крім того, підприємці-“палаточники” підняли питання будівництва “Надією” торговельних центрів, мовляв, це велике зло для бізнесу міста.

“Казарян хоче знести 1000 робочих місць підприємців, щоб збудувати торговецький центр. Він залишає людей без шматка хліба”, – емоційно виступив Запорожець.

І його можна зрозуміти, адже “Надія” викупила на центральному ринку універмаг, який навіть банки фарби не бачив із радянських часів і який в останні роки перетворився на хаотичний шанхай секонд-хендів та дешевого непотребу. Тепер там роблять реконструкцію, і, в очевидь, після ремонту багато із колишніх орендарів туди не “заселяться”. Більше того, ті торгові намети, які окупували тротуар вулиці Гоголя навпроти універмагу ще з часів мера Олійника (не зовсім законно, якщо що) – швидше за все, також не повернуться на старі “прикормлені” місця. А десь в тих чи навколишніх базарних хащах знаходиться і торговельна точка (чи точки?) і самого Леоніда Запорожця, тому про тисячі робочих місць він, звісно, прикрасив, бо мова, в очевидь, йде про його власний “шкурний” інтерес.

З огляду на сказане, як на нашу думку, Казаряну варто подякувати, бо реконструкцією радянської розвалюхи він зробив те, чого не могли досягнути три останні міські голови – навів порядок хоч на частинці базару. Бо ж згадайте, кожного разу, як це намагалась зробити міська влада, – торговці піднімали ґвалт і влаштовували хороводи протестів, інколи навіть тоді, коли їх елементарно хотіли примусити вести свою діяльність у законному руслі. До того ж, те, чим є сьогодні черкаські базари – нагадує більше дрімучу Африку, аніж цивілізоване місце для торгівлі: дорого, неякісно, без будь-яких чеків і гарантій для покупців і без елементарного обліку для податківців. Не говоримо про бабусь, що торгують солоними огірками чи домашнім молоком, бо вони зі своїм крамом на базар рідко коли й пробиваються, адже місця там вже давно “закріплені” за визначеними підприємцями, які перетворили колишні намети на такі собі “супермаркети” під відкритим небом, харчові і промислові, із продавцями без санітарних книжок і офіційного оформлення на роботу. Тож у багатьох з них, напевне, таки треба було б встановити касові апарати, бо може виявитись, що обороти там більші, аніж у деяких цілком офіційних магазинах, що платять належним чином податки, зарплату та оренду.

Якщо ж повернутись до так званої “історичної спадщини”, яку нібито руйнують забудовники і яку у самих науковців не повертається язик так назвати, тож вони придумали їй інше сором’язливе означення “фонової забудови”, то виникає питання – а чого, власне, хочуть її “захисники”? Будинки, про які йде мова, – якоїсь архітектурної цінності не становлять. Це не пам’ятки Городецького чи будинок Щербини, а звичайні пересічні будівлі, які зводили сто років тому. Більшість з них у поганому чи навіть аварійному стані, бо вичерпали свій часовий ресурс для житла, яким, зазвичай, і були. У селах Черкащини нині ще можна знайти і набагато старіші хати, які власники розвалюють, щоб звести сучасні, однак ні в кого ж не виникає заповзяття піднімати бунти і там? Бо забудовники – не багата будівельна фірма, а прості селяни? І якщо уявити, що “Надія” відмовиться від своїх планів, то що з тими “історичними перлинами” буде далі? Їх відселять і реставруватимуть коштом активістів? Звісно, що ні. Просто через певний час їхні власники чи “захисники” таки домовляться за “ціну”, і все закінчиться тим, чим і мало б закінчитись.