Встановлення ялинки у сквері “Юність” в Черкасах викликало несподівано затяжну хвилю негативу у соцмережах. Штучному деревцю, про яке йдеться, вже з десяток років, воно зберігається в КП “Дирекція парків”, і до війни його ставили у сквері за облрадою. Та й іграшки до нього також є не нові, і навіть гірлянди та світлодіодні санки з оленями. Тож на те, щоб у робочий час працівники вказаного КП встановили прикраси, – не потрібно додаткових коштів, адже зарплата їм нараховується все одно, не залежно, чи вони сніг відкидають, чи прикрашають ялинку. Проте не зважаючи на це, деякі громадські активісти підняли справжню істерику: мовляв, треба гроші на ЗСУ перерахувати, а не ялинку ставити. Не зрозуміло правда, як можна конвертувати стару ялинку і зарплати пересічних комунальників у “гроші на ЗСУ”, але над цим ніхто вже і не замислювався. Хтось просто спроектував усю свою злобу і роздратування на те нещасне дерево, а комусь просто не подобається директор вказаного КП і вся міська влада, тож вирішив таким чином, під шумок, звести з ними власні особисті рахунки. Потім підключились до цього гвалту товписька закритих профілів або й зовсім жителі сусідньої рашки – і понеслось: все не так, всі не такі, а діти перетопчуться. І в цьому інтернет-срачі (даруйте за це колоритне слово) вже не сприймались жодні, навіть найбільш фахові і логічні аргументи: що психологи криком кричать про тотальну депресію у юного покоління через війну, тож ялинки-подарунки-свята мають у їхньому дитинстві бути обов’язково і навіть більше, ніж у мирні часи, що не можна ще більше сіяти ненависть і зневіру, бо їх і так у нашому суспільстві через край, що у будь-якій ситуації треба думати, а якого результату ви очікуєте. А, як показує практика, зазвичай ці роздмухані деякими активістами “протести” згодом обертаються негативом для всього міста.

Тож пропонуємо вам ТОП-5 таких громадських “перемог”. Дійові особи “цькувальників” і “викривальників” практично ті ж самі у всіх випадках.

1. Перемога над стелою “Я люблю Черкаси”

Ця історія триває із 2016 року, коли піддавшись загальноукраїнській моді, в Черкасах також виготовили стелу зі словами і серцем за близько 300 тисяч бюджетних гривень. Однак спочатку громадські активісти критикували саму ідею, потім вартість її реалізації і “немистецьке” виконання, а потім – місце встановлення стели з написом. Зрештою закінчилось тим, що бюджетні кошти були витрачені, а стела досі пилюжиться на складах “Дирекції парків”, бо будь-яка згадка про неї і про те, що таки варто було її десь встановити, – викликає нову порцію негативу.

2. Перемога над фонтаном біля ЦДЮТ.

Восени 2016 року у самісінькому центрі Черкас на площі перед ЦЮДТ (колишній Палац піонерів) під час її реконструкції з’явився фонтан. У деякий черкаських активістів ця конструкція викликала різку оскому. Аж так, що на знак протесту цементних янголяток пообливали фарбою. Мовляв, це повний несмак, та ще й придбаний за у рази завищеною ціною. Бо ж точились розмови, що водограй купили за бюджетні гроші, і немалі, – десь до півмільйона гривень. “Розгніваних митців”, які познущались із міської власності, ніхто не оштрафував, а сам понівечений фонтан демонтували, оскільки знавісніла “громадськість” завдала йому непоправної шкоди. Тепер залишки античних янголяток на дельфінчиках бовваніють в Сосновому бору, а площа, що мала стати однією з окрас міста – перетворилась на сумний і порожній плац. До речі, там навколо фонтана мали стояти лавочки від Ольги Фреймут, які Черкаси виграли в її проекті “Міста”. Довгий час після фонтанного скандалу вони зберігались у загашниках ЦДЮТ.

3. Перемога над дачею Андреєва.

Десь приблизно із 2015 по 2019 роки черкаські “активісти” регулярно влаштовували колотнечу навколо Андреєвської дачі, комплексу, який входить до приміщень готелю “Дніпро” та належить до комунальної власності облради. Спочатку вони не давали виставити цей об’єкт на прозорий аукціон, вважаючи, що таким чином буде “забудована заповідна Соснівка”. Хоч дачний комплекс займає схил Дніпра, який не належить до якихось рекреаційних чи заповідних зон. На той момент інвестори пропонували збудувати на цій території житловий комплекс із багатоповерхівок з доступними за ціною квартирами, при цьому обіцяючи зберегти і відреставрувати приміщення дачі й облагородити в гарний парк місцевість, де ростуть червонокнижні дуби, і яка межує з територією комплексу. Утім, “громадськість” заблокувала будь-які спроби проведення цього рішення. Натомість активісти обіцяли, що дачу перетворять у реабілітаційний центр для АТОвців, а її територію – в зону спортивного дозвілля. Казали, що знайдуть на це кошти. Проте, зрозуміло, нічого такого зроблено не було, і сьогодні ця територія має жалюгідний вигляд: будівля дачі, що колись мала архітектурну цінність, розвалюється, територія заросла чагарниками, надвірні будівлі розпалися, а схил Дніпра із сходами обвалився. До речі, в рамках реконструкції інвестори планували поставити там три потужні вітряки електростанції, які б забезпечили шмат міста електроенергією. Однак тоді за шалом критики ніхто не замислювався, що сьогодні це може мати велике значення.

4. Перемога над міською ялинкою.

У 2020 році міська влада висловила намір придбати велику штучну ялинку, щоб можна було її щороку монтувати на Соборній площі, не витрачаючи на це додаткових коштів. Вартість питання – 2,3 мільйони гривень. Місто тоді мало такі кошти і могло собі дозволити таку покупку, яка на той час не вважалась дороговартісною. Утім, “громадськість” тоді запекло цькувала одного із заступників міського голови, а ялинка була його ідея, – тож зрозуміло, що і зелена красуня стала “поганою”, “схожою на килим”, “з неправильними іграшками”, “за завищеною ціною”. Зрештою, місто за два роки все одно витратило удвічі більшу суму на оренду, монтаж та демонтаж новорічних конструкцій, а власної ялинки так і не придбало. Тож сьогодні, коли міста, які мають власні ялинки, можуть їх встановлювати, Черкаси можуть дозволити собі лише маленьку. До речі, весь цей ялинковий “сказ” виглядає особливо дико на фоні столиці, яка в цьому році, попри війну, таки придбала і змонтувала головну ялинку країни.

5. Перемоги над усяким новим будівництвом.

Тут можна узагальнити усі “антибудівельні” бунти, які починали в соцмережах, а тоді вихлюпували і на вулиці все ті ж відомі персонажі. Згадайте знесення приватних халуп по вулиці Гоголя, коли власники того житла просто хотіли продати забудовнику його дорожче, ніж той пропонував. Тоді забудова Замкового узвозу, коли забудовник виніс на розсуд громади проект, де було враховано порятунок умовно історичного Будинку з грифонами та розчищення існуючих, даруйте на слові, гнидників, що на скандальному шматочку землі зараз. При чому, люди, які живуть в тому будинку, були за проект руками й ногами, однак “громадськості”, яка живе в інших мікрорайонах Черкас, а то і за межами нашого міста, звісно, було видніше, як нам тут розбудовуватись і жити. Потім скандал із будівлею, пафосно названої “Особняком Табачнікова”, а з виду звичайною сторічною будівлею без архітектурної цінності та з притягнутою за вуха історією. Забудовник пропонував гарний проект, де б збереглись елементи старого будинку, поєднані з новою багатоповерхівкою. До речі, так рятують те, що вже не можна зберегти у Європі, і це нормально. А ця будівля за всіма експертизами була визнана аварійною ще 30 років тому. Звісно, будівництво зупинилось, і за ці роки в будівлі вже завалився дах, і звісно, ще за якийсь час вона і сама завалиться. Сюди ж можна додати план реконструкції міського планетарію, який також перебуває у поганому стані, однак будь-які варіанти його реконструкції – викликають істерику. Адже активісти мають зуб на власника будівельної фірми, тож особисті образи і гординя – понад усе. Бо ж більшість так званої громадської активності в Черкасах за останнє десятиліття – це суміш особистих амбіцій, образ опонентів і відвертого агресивного цькування протилежних думок. З нецензурною лексикою і не сприйняттям жодних аргументів, не бажанням жодних компромісів.

І на останок одна “громадська” поразка – тріумф скверу “Юність” над чахлими і страшними ялинками. Ці сухі кострубаті дерева називали “унікальними “, а жахливий совдепівський сквер з порепаними асфальтними доріжками і зачахлою зеленню – “перлиною”, де “відпочиває душа”. Звісно ж, проект його реконструкції сприйнявся в штики, бо, знову ж таки, “громадськість” не перетравлювала його ініціатора в мерії. І дарма фахівці в один голос казали, що ялинки вже мертві, а проект – чудовий. Крик і ґвалт тривав за будь-якого приводу: зрубали дерево, поставили паркан, зупинили роботи, відновили роботи. Утім, у цьому випадку на плачі і злобу в соцмережах вирішили не зважати, і проект реалізували. Результат – говорить сам за себе, бо все, що в цьому сквері росло здорове, залишилось, зокрема цілим відкриттям стала стара шовковиця, яку раніше ніхто не бачив, а тепер вона – серце скверу. А ще гарні перголи, чудовий фонтан, рівні мощені доріжки, лавочки, ліхтарі, платани, магнолії. Сьогодні “Юність” – одна із візитівок міста. І все це – всупереч старанням “громадськості”, бо якби її послухали – досі б мали покривлені ялинки і потрісканий асфальт.

Тож чи варто і надалі продовжувати цей список “громадських перемог”? Тим більше, що кільканадцять горлопанів, це аж ніяк не вся громадськість. І ще враховуючи те, що в деяких випадках частина з них були готові поступитись “своєю невідступністю” і “принциповістю” за невелику винагороду. Такі історії нам переказували не раз, і це ще один маленький штрих до всієї цієї боротьби “проти всіх”.