Немає снігу, немає наших зимових фестивалів… Так що все логічно: залишається згадувати. Звісно, у Зими більше шансів, аніж у теперішніх організаторів. Бо Сергій Одарич і Олександр Радуцький давно без муніципальних портфелів, а команда, яка все те діло колись неймовірно успішно розкручувала і рухала, “виступає в індивідуальних видах”. Розповів про зимові фестивалі у Черкасах краєзнавець Борис Юхно.

Нічого з колишнього. “КриЖталь”, “Живий камінь”, “Древляндія”, “Черкаська смакота”, “Співочі вечори” – все в минулому. Тоді всі знали, який фестиваль, коли і де відбудеться. Всі – це тут, чимало й далеко звідси. Чекали… Нині – ніхто нічого. Одноразові арт-акції такі несподівані і безсистемні, що схожі на сюрпризи, тож як фестивалі, їх позиціонують хіба самі організатори. Наприклад, наприкінці літа – початку осені 2017 року вісім скульпторів з кількох областей України “творили на тему Юрського періоду”. І нехай “Дивосвіт” був лиш реплікою на “Живий камінь” 2008 – 2013 років, не суть: в цілому світі лише кілька справді унікальних фестивалів. Все вдалося, роботи прекрасні. Алея під містком у парку Сосновий бір стала улюбленою фотозоною. Такою, бачу, і залишається. Але наступного року – знову нічого…

Одначе – до скульптурного мистецтва зимового. Насправді задовго до “КриЖталю” щось подібне тут відбувалося. У 1960 – 1970-х роках на алеях Першотравневого колективно ліпили фігури зі снігу учні, студенти та навіть “представники трудових колективів”. Чай і не лише, шашлики-чебуреки, музика з репродукторів… Таке я застав ще й посеред 1980-х, а далі вже ні. Але за нотатками пригадується, і то вже січень 2002 року, що у середмісті черкащани ліпили динозаврів, черепах, скіфських баб та ще зо півтора десятки різних фігур, на конкурсі снігових скульптур. Його організував комітет у справах СМС МВК та дизайн-бюро “Маестро”, навіть призовий фонд був: 2002 гривні.

Без нових ідей та якісних зрушень минуло ще кілька зим. І ось – лютий 2008 року. Знову до старого блокнота із чернеткою до розділу “Парки міста” у “Черкаських місторіях” (потім саме цю “фестивальну частину” я викинув, залишивши трохи сухого фактажу про “Живий камінь”).


“Тож 8 лютого 2008 року, у п’ятницю, містяни уперше побачили, яким дивовижним може бути звичайний лід. Здавалося, що лише у Дитячому парку чарувала-вичаровувала Зима, бо вже кілька діб поспіль цельсії хороводили біля нуля, удень підскакуючи до непристойності. А тут – справжні володіння Снігової Королеви, хоч і з багнюкою під ногами. Її організатори частково задурили тирсою.

Тоді я, висловлюючись безмежно багатою на підтексти канцелярською мовою, обіймав посаду головреда “Новин тижня” (от чому просто “обіймав”, якщо ми з нею були дуже близькими?) Мав якийсь клопіт з номером, тож хоч і кортіло на відкритті побувати, на дійство відрядив редакторку “по культурі” Вікторію Кобиляцьку. Не переймався, бо знав, що саме Віка зробить все ідеально, то її.

Години за півтори вона повернулася. Запорошена, мокра, в не надто чистих чобітках, але вся – на позитиві. Прямо з дверей радісно сповістила: “Все! Крига скресла! Тепер Черкаси капець які культурні, хоч “прачечну” закривай! Але ще не дуже чисті, точно як я”. А ближче до закінчення фестивалю звела свої записи в статтю, яка зараз переді мною. Тож дещо з неї, бо переповідати Вікторію – то наче свідомо псувати матеріал.

“Минулих вихідних Дитячий парк був ущерть наповнений людом і льодом. Утім, тривалі фотосесії і сонячне проміння вже першого дня зіпсували не одну скульптуру. Голівку Коня довелося підперти палицею, стільчик біля крижаного фортепіано перетворився на купку, а звабливі груди безголової жінки невблаганно меншали кожної миті: надто багато охочих було за них потриматися.

Відкриття фестивалю крижаних скульптур намагалися перетворити на шоу. Справжня Снігова Королева прибула на свято. Схоже, вона не дуже засмутилася від того, що її льодовий трон був увесь у багнюці. То по ньому потопталися всі охочі сфотографуватися. Хлопчаки з факелами, які її супроводжували, мали зігріти публіку. І дати прикурити дядькам, яким не хотілося лізти до кишень по запальнички.

Далі на сцену запросили “людину, яка вміє робити дива”, тобто “головного казкаря Черкас” Сергія Одарича… Один дядечко, який вже десь встиг добряче насвяткуватися, смикав свого приятеля, повторюючи: “Там є мамак Козай, пішли покажу! Пішли, поки йому голову не відірвали. Ну пішли вже, Одарич нікуди не дінеться, а козай Мамай… Козак Мамак… Ти йдеш чи ні?” Сергій Олегович закінчив коротку промову, а я так і не дізналася, пішли ці “козаки” до Мамая чи ні, бо небо засяяло салютами…”

До слова, переймався той чолов’яга не дарма. У перший же день фестивалю дикуваті дітки та цілком зрілі недоумки прикінчили кілька фігурок. Та вандальна біда була й на наступних “КриЖталях” (на другому, 2009 року, доросла 27-річна тітка і її 18-річний вже не знаю хто, понівичили Дюймовочку та Лебедя, за що дістали громадські роботи, місяць і два відповідно), однак дедалі менше. На останньому вже ніхто нічого не товк, і в тому полягала велика виховна сила мистецтва…

Ох, знову купа тексту. Добре, нагадаю факти, а кожен вже сам згадає подробиці та ще раз відчує власні емоції. Тож:

2008 рік, Дитячий парк. Теми немає, “Льодова алея”, 50 фігур до 1,5 метра заввиш, на виготовлення яких знадобилося 150 блоків штучної криги.

2009 рік, Сквер за облрадою (та назвіть же його якось нормально – “Хрещатик”, “Адміністративний”: не знаю, конкурс проведіть чи що, бо те “сквер позаду” – це просто якась дічь сутула, далі просто Сквер). Теми – “Казки Андерсена” і “Музи”. Льодові фігури Русалоньки, Дюймовочки, Ластівки (і навіть Крота), Снігової Королеви, “КриЖталеве дзеркало” самого Ганса Христіана, Серце Кая… Ближче до будівлі – Ерато, Кліо, Мельпомена та інші. 50 фігур із 23-тонн спеціального льоду, 10 кілограмів фруктів (їх заморозили у дитячій гірці), 150 ламп для підсвічування скульптур. Кошти – спонсорські.

2010 рік, Сквер. Тема – “Герої творів Миколи Гоголя”. Побачили Тараса Бульбу, Ревізора, Солоху, Панночку, Дяка: усього 54 великих і малих скульптури плюс локація “Диканька”. Уперше на фестивалі творила скульпторка з Польщі (ні переможців, ні учасників тут не називаю). 28 тонн льоду, 250 брил…

2011 рік, Сквер. Симбіоз тем трохи дивний: ”Герої мультфільмів і світова архітектура”. Відтак – Шрек, Біг-Бен, П’ятачок, Чебурашка, Ейфелева вежа. Щоправда, чи не половина з 50 фігур взагалі були “поза темою”. Суб’єктивно – найслабший із “КриЖталів” і з найменшим бюджетом.

2012 рік, Сквер. Тема – “Євро-2012”. 30 готових фігур просто завезли, над 12-ма скульптори працювали на місці. П’ятий “КриЖталь”, як і попередній, стартував із запізненням, тому до Дня закоханих обладнали окрему фотозону із сердечками. Була й мультяшна алейка. Загалом все скромніше, бюджет близько 200 тисяч гривень, кошти спонсорські. Справдилися сумні прогнози щодо “кризи жанру”. Було наче й жвавіше, аніж попереднього разу, та далеко до “КриЖталів” зразка 2009 і 2010 років. Чи може ми стали балувані…

2013 рік. Гейм овер. Офіційно – в усьому винна тепла погода, кулуарно – кожен розумів, що вона тут ні до чого, бо й за теплішої проводили. Хтось із кимось посварився, комусь не заплатили за роботу. Ну таке, у Черкасах будь-яка громадська радість не може тривати довго.