Опалювальний сезон на Черкащині завершився два тижні тому і відзначився проривами та холодними батареями окремих мікрорайонів та цілих міст.

Як черкащани пережили зиму і холодну весну, від чого залежить тариф та яка система подачі тепла переважає в місті та області, дізнавався кореспондент Zmi.ck.ua.

Городи на теплотрасі

Вже п’ять років поспіль, із початком опалювального сезону, мешканці мікрорайону «Черкаський» страждають від постійних проривів теплотраси. У зв’язку із цим батареї у будинку по вулиці Пацаєва 53/1 часто бувають холодними.

Цього року майже півсотні мешканців понад місяць сиділи без тепла у оселях та зігрівалися, хто чим може. Вони запасалися ковдрами, теплим одягом та обігрівачами.

Голова правління ПАТ “Черкаськехімволокно” ВП “Черкаська ТЕЦ” Віктор Олексенко пояснює, теплотраса по вулиці Пацаєва раніше перебувала на балансі КСП “Черкаський”. У зв’язку з банкрутством підприємства ця мережа на баланс передана не була і залишилася без власника.

«Суть проблеми у тому, що теплотраса, яка проходить біля будинку, не може бути повністю відремонтована, адже площа, по якій проходить тепломережа, була розпайована і щороку засаджується сільськогосподарськими культурами, що ускладнює проведення ремонтних робіт. Оскільки вона не перебуває на балансі Черкаської ТЕЦ, ми не можемо, згідно з чинним законодавством, цю тепломережу відремонтувати та взяти собі на баланс, – пояснює він. – Щоб забезпечити людей теплом, необхідно встановити автономне опалення, яке коштує недешево»

Заступник міського голови Ігор Волошин переконує, що це питання у міській владі перебуває на чіткому контролі.

«Наразі ми ще продовжуємо працювати над вирішенням проблеми з опаленням у цьому мікрорайоні. Оскільки, щоб прокласти там нову теплотрасу, необхідний значний фінансовий ресурс. Тож на сьогодні ми шукаємо інші шляхи для виходу з ситуації. Як приклад, розглядалася можливість переведення будинку на індивідуальне опалення», – каже він.

Опалення в Черкасах

Наразі в Черкаському обласному центрі працює два теплопостачальні підприємства – “Черкаситеплокомуненерго” та «Черкаська ТЕЦ».

На балансі «Черкаситеплокомуненерго» перебуває 166 км теплових мереж, 30 % із них – замінені на нові, попередньо ізольовані труби. Термін їхньої гарантії складає 30 років. Втрати теплової енергії в таких мережах мінімальні й становлять не більше трьох відсотків.

Ще майже 50 кілометрів труб перебувають у віданні Черкаської ТЕЦ. Їхні магістральні мережі дещо старіші й експлуатуються понад сорок років.

Ігор Волошин розповідає, що загалом, аби з’ясувати зношеність труб, у місті щороку проводять гідравлічні випробування. Завдяки цьому вони можуть виявити найбільш слабкі місця на тепломережах та вчасно ліквідувати прориви.

«Кожного року ми намагаємося оновлювати та модернізувати теплові мережі нашого міста. Для прикладу, в 2017 році нам вдалося замінити 600 метрів труб «Черкаситеплокомуненерго» силами самого підприємства й ще близько 1,7 км у межах Програми соціально-економічного та культурного розвитку, – каже він. – Водночас, цього року для оновлення безгосподарних мереж у бюджеті передбачили близько 5 млн 900 тис. гривень».

На початку опалювального сезону, за словами керівника «Черкаситеплокомуненерго», 42,84 км мереж опалення та ще 9,34 км труб гарячого водопостачання замінили цього року на попередньо ізольовані.

Загалом же, каже чиновник, від початку проведення випробувань тільки їхнім підприємством виявлено і ліквідовано 211 проривів на мережах. Тоді як ТЕЦ виявили та ліквідували 74 прориви.

На початку сезону найбільше будинків без тепла залишилось у Південно-Західному та районі “Д”. Основні причини затримки із подачею теплоносія – прориви тепломереж.

Багатостраждальна Сміла

70-тисячне місто Сміла на Черкащині всю зиму страждало від перебоїв у роботі приватного підприємства “Смілаенергоінвест”. Цього опалювального сезону у квартирах майже не було тепла, адже підприємство заборгувало “Нафтогазу” більше 100 млн грн, при цьому віддавати котельні у комунальну власність не поспішали.

Через тривалі судові тяганини, місто таки змогло добитися повернення котелень до комунальної власності. Та через те, що опалення то вмикали, то вимикали, в оселях був постійний холод і сміляни дуже страждали.

У черкаського журналіста Назарія Вівчарика в Смілі живуть батьки і донедавна жила бабуся. Він розповідає, що коли відключали опалення на якийсь час, то люди грілися електрообігрівачами, старенькі вмикали на кухні газові конфорки, щоб вогонь від газу давав тепло. Звісно, останній варіант дуже небезпечний, бо можна вчадіти.

Журналіст каже, старші люди багато пережили і бабуся, так як була економною, боялася багато накрутити електрики. Більше акцент робила на ті пляшки з водою, які постійно охолоджувалися, потім треба було знову гріти воду.

«Я знаю за деяких знайомих, які просто виїхали на зимовий період зі Сміли, бо в них маленькі діти і вони не могли сидіти в холоді. Дехто волів краще пожити в селі у батьків, де є пічка, ніж жити в місті, де все непевно і нічого не вирішується. Як буде в новому опалювальному сезоні, не знаю, але ніхто поки з влади гарантій не давав, що питання буде вирішено раз і назавжди», – розповідає він.

Міський голова Сміли Олексій Цибко каже, наразі опалення і передача котелень є великою проблемою. «Смілаенергоінвест» не хоче йти назустріч місту та громаді.

«Ми вже увійшли в літо і завершили опалювальний сезон. Юридично ми ніяк не закріпили свої позиції. Наразі тривають переговори із «Нафтогазом» та «Черкасиоблгазом», щоб врегулювати всі питання. На сьогодні котельні у власності міста і ми плануємо до наступного сезону вирішити юридичне питання і сподіваємося в майбутньому не буде ніяких проблем із опаленням в оселях, – каже він.- Питання боргу ще наразі відкрите. За цей час, до наступного опалювального сезону ми повинні розробити конкретний план, хто буде подавати в місто газ, а також документальну та юридичну складову»

Сміла – не єдине місто, що «мерзло» цієї зими. Через масштабну аварію на теплотрасі у м. Харкові в кінці лютого прорив магістральних труб залишив у розпал холодів (за температури повітря 15 градусів нижче нуля) без тепла і гарячої води більш ніж 400 житлових будинків, а також з десяток шкіл, дитячих садочків та лікарень.

Незважаючи на те, що послуга надається неякісно, а подекуди й зовсім не надається, тарифи на газ ростуть.

Комунальна арифметика

З початку нового опалювального сезону ціни на тарифи теплопостачання виросли.

Як пояснює Ігор Волошин, тарифи на опалення для жителів Черкас затверджує Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП). Тобто питання вартості тепла вирішується не на місцевому, а на державному рівні.

Послуга з централізованого опалення для абонентів житлових будинків з будинковими та квартирними приладами обліку, грн/Гкал (з ПДВ) з 19 жовтня 2017 становить 1327,16, що майже на 56 гривень більше, аніж 2016 року.  Для абонентів житлових будинків без будинкових та квартирних приладів обліку, грн/м.кв. (з ПДВ) (протягом опалювального періоду) – 31,73, що на 1.34 коп більше, аніж у 2016.

Послуга з централізованого постачання гарячої води, грн/м.куб. (з ПДВ)З 19 жовтня 2017 року за умови підключення рушникосушильників до систем гарячого водопостачання становила 79,03, за відсутності рушникосушильників-73,06, а це на 6 гривень дорожче, аніж у 2016 році.

Керівник «Черкаситеплокомуненерго» Микола Кушнір каже, що на вартість тарифу впливає багато факторів.

«86% – це ціна газу, 2,5% – електроенергія. Також в складову входить заробітна плата працівників, ціна на паливно-мастильні матеріали, вартість холодної та гарячої води і навіть курс євро, – пояснює він. – За попередній рік на все ціна виросла, так як і підняли мінімальну зарплату робітникам. Відповідно у зв’язку із цим тариф виріс»

Пелети і щепа як альтернатива

Також на сьогодні в Черкасах працює сім котелень на альтернативному виді палива (6 із них – на пелетах і одна на щепі). Усі вони перебувають у комунальній власності, тобто належать «Черкаситеплокомуненерго».

«Ними, зокрема, облаштовані будівлі дитячого садочку на Пастерівській, 57, Шевченка, 176, колишнє адміністративне приміщення Придніпровської районної ради, Шевченка, 117, санаторію на Олексія Панченка, 4, школи № 7 на вулиці Добровольчих батальйонів, 13, а ще приміщення 2-ої лікарні на вулиці Золотоніській, 2 та частково в такий спосіб опалюється обласна лікарня на Менделєєва, 5, – каже Ігор Волошин. – Загалом в рік це дозволяє зекономити близько 2 – 3 мільйона метрів кубічних газу. Власне, й собівартість виробництва тепла з альтернативних джерелах значно нижче, аніж на природному газі. Як правило, ми використовуємо відходи з деревини, з кукурудзи, які раніше просто викидалися. Утім, ці котельні вимагають більш ретельного обслуговування».

Варто зазначити, за нормами опалення вмикають тоді, коли середньодобова температура повітря впродовж трьох діб тримається нижче позначки +8 градусів. Початок цього опалювального сезону у багатоповерхівках міста розпочався з 9 жовтня, хоча традиційно теплоносій починають подавати трішки пізніше –з 15-го числа.

Як у світі?

Причиною ходіння «по замкнутому колу» у сфері опалення – високі тарифи – неякісна послуга, аналітики ГО “Український центр європейської політики” називають застаріла методика «затрати +», яка давала широкі можливості для місцевих теплопостачальних компаній «роздувати» затрати, але з іншої сторони утримувати їх на заниженому рівні за рахунок недофінансування інвестиційних програм. Власне, «заручниками» такої інвестиційної програми стали і сміляни. Хоча підприємство і модернізовувало власні потужності, жителі міста все одно сиділи біля холодних батерей.

Найкритичнішою проблемою є те, що теплопостачальні компанії за чинної моделі ринку одночасно контролюють і генеруючі потужності (т. зв. теплоелектроцентралі або ТЕЦ), і систему трубопроводів, якими гаряча вода дістається до кінцевих споживачів, будучи місцевим монополістом, – розповідає аналітик ГО “Український центр європейської політики” Дмитро Науменко. – Навіть якщо альтернативні постачальники і захотіли б надавати послугу з постачання гарячої води і тепла, їм буде надзвичайно складно це робити, оскільки вони не будуть мати доступу до труб, а будувати власну мережу, яка може охоплювати велику кількість клієнтів складно, дорого і врешті-решт невигідно, у порівнянні із вже працюючими компаніями, що вже до неї підключені.

Власне, це і відбувалось у Смілі, коли споживачі хотіли ставити індивідуальне опалення, але не мали можливості цього зробити, оскільки б їх просто не підключили до котельні.

За словами аналітика, в Україні виробництво тепла (генеруючі потужності), система транспортування (магістральні теплотраси) та постачання кінцевому споживачеві (розподільчі теплотраси) знаходяться в одних руках, у комунальній власності. Тарифи на цьому ринку встановлюються або місцевою владою, або НКРЕКП за принципом «собівартість + 6%».

Однак, в ЄС є і інші моделі, які дозволяють працювати на цьому, здавалося б монопольному ринку, конкуруючим між собою компаніям, і які мають можливість використовувати і розвивати одну і ту ж мережу.

Основним «антимонопольним» європейським принципом є «розділення» виробників та постачальників теплової енергії, а також підтримка чесної конкуренції.

Найпоширенішою у Європейському Союзі є модель «єдиного покупця».

Так, виробництво тепла є відкритим для конкуренції, на ньому можуть працювати як комунальні, так і приватні компанії. Вони співпрацюють із системами ж транспортування і розподілення, що перебувають в руках однієї (як правило, комунальної) компанії. Ця компанія є оператором у мережі і відповідальна за продаж тепла кінцевому споживачеві. Відповідно, оператор мережі купує теплову енергію  у всіх виробників.  А продає її споживачам одного типу на рівних умовах та за однаковими цінами. При цьому оператор мереж повинен надавати доступ стороннім виробникам до мережі на рівних умовах.

Є й інша, експериментальна модель «відкритих тепломереж»:

За цієї моделі виробник має гарантований доступ до мережі, за умови, прямого продажу теплової енергії своїм власним клієнтам в обсязі необхідного споживання. Ця модель забезпечує найбільш відкрий доступ до тепломережі, як для виробників, так і для споживачів. Особливості в тому, що всі виробники і транспортувальники і продавці енергії мають бути максимально розділені, щоб прибуток не йшов «в одні руки». Модель застосовується лише у вигляді кількох пілотних проектів у Фінляндії та Польщі.

Що й по чому?

Механізм встановлення цін на теплову енергію теж різниться.

У Швеції, Фінляндії, Данії, Німеччині, Австрії, Бельгії, Франції, Великобританії діє система вільного ринку.  Компанії конкурують між собою, а держава (у особі спеціального уповноваженого органу) здійснює лише загальний нагляд. Такий собі антимонопольний контроль.

У Норвегії та Нідерландах для центрального теплопостачання встановлюються спеціальні ціни. Вони дешевші, ніж аналогічне опалення «електрикою» чи індивідуальне на природному газі. Таким чином держава стимулює розвиток центрального теплопостачання.

 В низці країн встановлено максимальний розмір тарифу. Компанії можуть його знизити, щоб стати більш конкурентоспроможними. Такий підхід використовують Естонія, Латвія, Литва, Польща, Чехія, Словаччина, Угорщина, Болгарія, Македонія.

«Український підхід», коли тарифи визначаються згідно встановленої методології та затверджуються національним регулятором, використовується також в Росії, Білорусі та Румунії.

– Переважна більшість досліджених країн ЄС запровадили прозорий механізм приєднання незалежних виробників до тепломереж, і створили недискримінаційні правила для цього, – резюмує Дмитро Науменко. – Це особливо важливо у випадку, коли власник мережі має свої власні генеруючі потужності і може де-факто блокувати доступ до мережі для сторонніх виробників. Однією з ключових передумов забезпечення такого недискримінаційного доступу є забезпечення відділення (або анбандлінгу) діяльності з виробництва, постачання та розподілення. Відокремлення діяльності з виробництва теплової енергії від транспортування та постачання, буде сприяти полегшенню доступу незалежних виробників до існуючих тепломереж. І в результаті –  появі здорової конкуренції між виробниками.