Чиста, без кольору, запаху та неприємного смаку – це далеко неповний перелік вимог до питної води. Аби увійти до Європейського Союзу, Україна взяла на себе зобов’язання підвищувати стандарти якості для води, призначеної для споживання. Однак якщо у західних сусідів це питання у пріоритеті, то наша країна поки що ігнорує потреби галузі. Що потрібно для того, аби з крана текла безпечна та корисна вода, з’ясовувало Громадське.
Не вживає кранову воду родина Даньків із Черкас. Воду для споживання вони купують уже понад 5 років.
«Вже довгий час з дружиною купуємо привозну воду. Вона нас цілком влаштовує за смаковими якостями. До води з-під крана я ставлюся категорично – не дозволяю її пити рідним. Основна причина – це великий вміст хлору. Навіть коли вона просто тече з крана, він відчувається. Споживаючи таку воду, жодного задоволення не отримуєш», – розповідає Артем Данько.
Нещодавно родина вирішила перевірити якість води, яку купує, та дослідила її хімічний склад.
«У якості води ми не сумнівалися, але вирішили переконатися, адже маємо маленького сина та хотілося б давати безпечну та корисну воду. Наш зразок перевірили за 13 показниками, зокрема на вміст хлоридів, сульфатів, нітратів та нітритів. Усі показники були в нормі. Тепер зі спокійною душею можемо вживати її і далі, а також давати дитині», – додає черкащанин.
За понад тисячу кілометрів від Черкас у чеському місті Острава живуть Ірина Вишнева та Максим Шелудько. Там, розповідають черкащани, місцеві п’ють воду просто з-під крана.
«П’ємо воду з-під крана скрізь, де були в Чехії. Коли жили у Бельгії та Данії, теж пили сиру кранову воду. Вода в Європі без сторонніх запахів і присмаків», – розповідає Ірина.
Утім коштує така вода достатньо дорого. Споживаючи економно, за водопостачання та водовідведення черкащани сплачують близько 400 крон у місяць – це близько 500 гривень.
У Європейському Союзі до питання якості питної води ставляться надзвичайно серйозно. Зокрема Директива 98/83/ЄС спрямована на забезпечення захисту здоров’я людей від несприятливого впливу будь-якого забруднення води, що призначена для споживання людиною. Директива встановлює необхідні стандарти для води. Загалом 48 мікробіологічних та хімічних показників підпадає нормуванню у воді.
Україна теж має впровадити цю Директиву до кінця жовтня 2019 року та внести відповідні зміни до державних санітарних норм і правил «Гігієнічні вимоги до води питної, призначеної для споживання людиною». У цих нормах закладено поетапний підхід до впровадження показників якості питної води. Перелік показників гігієнічної оцінки питної води зростатиме через кожні 5 років з часу набуття чинності ДСанПіН 2.2.4-171-10 упродовж 10 років.
Так у водопровідній питній воді обов’язковому контролю підлягали 24-43 показників, з 2015 року – додалося ще 13 показників (10 з них за вимогою Європейського Союзу), з 2020 року – додасться ще 12 показників (7 з них за вимогою ЄС, 5 – через пріоритетність в Україні).
«Якість означає підвищення тарифів»
На сьогодні Україну та Європу у питанні якості питної води порівнювати не можна, вважає директор КП «Черкасиводоканал» Сергій Овчаренко. Там високу якість забезпечують такі ж високі тарифи, які для українців поки що є непідйомними.
«У тій же Франції чи Німеччині один кубічний метр водопостачання та водовідведення коштує 5-7 євро (150-230 гривень). У нас водопостачання і водовідведення разом складають 16 гривень. Це щонайменше у десять разів треба підняти тариф. При цьому ми закуповуємо реагенти за європейською вартістю, теж саме стосується електроенергії. От тільки зарплата у наших споживачів не європейська», – каже Сергій Овчаренко.
Модернізація водоканалу та загалом ефективність його роботи цілком залежить від фінансування. Сьогодні українські водоканали по всій країні перебувають у критичному стані. Після того, як змінили процедуру затвердження тарифу, вона стала затяжною, тож на виході через інфляцію підприєсмтва мають уже збитковий тариф.
«Тільки через несвоєчасне затвердження тарифу у 2016 та 2017 роках підприємство недоотримало 25 мільйонів гривень. Ми сьогодні працюємо на межі виживання. Щодня думаємо, де знайти кошти, щоб закупити реагенти. До прикладу, хлор утричі подорожчав, а у структурі тарифу закладена ще стара ціна. Говорити про те, що ми проводимо тотальну модернізацію, це говорити неправду», – констатує директор водоканалу.
Утім, як запевняє Серій Овчаренко, підприємству навіть у таких складних умовах вдається оновлюватися. Один із проектів, який хоче втілити водоканал, – побудувати електролізну станцію, щоб бути незалежними від постачальників хлору. На такий проект потрібно 45 мільйонів. Якщо міський бюджет виділить кошти, збудувати його можна за рік.
«Для знезараження питної води ми зараз закуповуємо хлор в контейнерах у рідкому стані. Одна сота міліграму хлору в кубічному метрі повітря – це смертельна доза. Натомість ми пропонуємо побудувати міні-завод з виробництва гіпохлориту (як і хлор, це дезінфікуючий засіб). Є два варіанти: або ми включаємо його зведення у тариф і може через років десять його побудуємо, або беремо кредит у Світовому банку і це теж позначиться на тарифі, або звертаємося до місцевої влади щодо виділення коштів», – розповідає керівник водоканалу.
Сергій Овчаренко розповідає: в Європі теж воду хлорують для дезінфекції. Однак після цього її ще пропускають через сорбент – активоване вугілля. Для України це задорого.
«Про використання активованого вугілля ми можемо тільки мріяти. Це настільки дороговартісний продукт, що на сьогодні це нереально для нас. Навіть якби ми знайшли кошти на придбання сорбетну, а потім заклали його вартість у тариф, то населення просто не змогло б дозволити собі кубічний метр води за 150 гривень», – пояснює очільник водоканалу.
З іншого боку такі країни, як Австрія чи Німеччина взагалі беруть гірську воду. Там для очистки води хлор просто не потрібен.
«Водоканали, які беруть воду із Дніпра, залежні від її якості. Що гірша якісь річкової води, то складніше її очистити і довести до стандартів питного водопостачання. Сьогодні власника річки Дніпра так і немає – держава повинна опікуватися її екологічним станом. У нас немає органу, який би безпосередньо контролював якість річкової води і впливав на її покращення. Тому постійно чуємо: у річці гине риба, виявили скиди. Стан води постійно погіршується», – каже Сергій Овчаренко.
Незважаючи на проблеми в галузі, директор водоканалу заспокоює: вода у кранах черкасців безпечна та відповідає стандартам.
«Так, у воді є залишки хлорорганічних сполук. Додаткову доочистку сорбентами, які видаляють присмак та запах, ми не використовуємо. Але підкреслюю, що вода абсолютно безпечна. Тим, кого непокоять залишки хлору, ми пропонуємо альтернативу – артезіанську воду, яку можна набрати у бюветі на території підприємства. Цю воду я і сам вживаю», – розповідає очільник водоканалу.
В Європі комплексно опікуються якістю води
Про необхідність модернізації очисних споруд стічних вод говорить і координаторка водних програм ВЕГО «МАМА-86» Ганна Цвєткова. За її словами, Дніпро, звідки беруть воду 70 відсотків населення України, сьогодні вже не може впоратися із навантаженням, що створила людина.
«На сьогодні очищення зовсім не знімає навантаження по нітратах і фосфатах у воді. За останні 15-20 років вміст цих речовин зріс в десятки разів через використання фосфатних миючих засобів. Склад стічних вод став складним ще і через те, що знизилося водоспоживання, адже ми стали більш ощадливо використовувати воду, а консистенція стічних вод дуже змінилася і нинішні технології вже не можуть впоратися», – пояснює експертка.
У зв’язку з цим воду із Дніпра все складніше очищувати.
«З одного боку ми кажемо, що треба міняти інфраструктуру (хоча би потроху замінювати труби), а з іншого боку треба вирішувати проблему стічних вод, тому що вкладаючи кошти в сучасні технології водопідготовки питної води, ми будемо просто піднімати вартість тарифів. Насправді технологічно можна почистити стічну воду і пити, але питання полягає у тому, скільки вона коштуватиме. Вода має бути економічно доступною для пересічного споживача», – зазначає Ганна Цвєткова.
Ганна Цвєткова також додає: наші європейські сусіди вже давно впроваджують інтегроване управління водними ресурсами. Воно полягає у тому, що всі, хто забирає воду та її скидає, працюють на одну мету – на досягнення доброго екологічного стану водних ресурсів. До того ж усе це чітко контролюється.
«Я була в Марселі на водному форумі. Там усі заходи забезпечували водою з крана і французи були горді, приймаючи гостей, говорити, що їхню воду можна пити з крана. У Парижі в ресторані вам теж принесуть воду із крана. Європейські стандарти ідуть поряд з інспекцією. Там є суворий контроль. Якщо інспектор прийде на водоканал і виявить відхилення, то на третій раз він просто забере ліцензію. Немає ніяких штрафів – оператор просто залишає ринок», – розповідає експертка.
В Європі діє такий механізм як правління безпекою води. У нас він поки не працює.
«Таке управління спирається на виявлення і оцінку ризиків безпеки питної води у крані споживача, оцінюється весь ланцюг її отримання та доставки. Те, що у нас кажуть про безпеку харчових продуктів («від лану до столу»), те саме йдеться і про воду, але від джерела чи басейну до крана. Європейці роблять моніторинг якості води саме в цих ризикових вузлах ланцюга (трубах, ґрунтах). До прикладу, у Мюнхені водоканал платить фермерам, у яких землі потрапляють у санітарні охоронні зони джерел питної води, щоб ті вели органічне землеробство. Це означає, що фермери не використовуватимуть пестициди, мінеральні добрива та інші шкідливі речовини, які можуть потрапити у воду», – пояснює Ганна Цвєткова.
За словами експертки, всі підходи до забезпечення якості питної води в Європі можуть працювати і в нас, але для цього кожен на своєму місці має робити свою роботу бездоганно: інспекції – перевіряти, водоканали – перейматися своїм господарством і показувати владі, на що треба звернути увагу, а та має надавати фінанси і розуміти, що це має бути пріоритетом при розподілі бюджету.
КОМЕНТАРІ