У Куцівці на Смілянщині вшанували пам’ять видатного українського письменника Тодося Осьмачки. Саме тут 16 травня 1895 року розпочався важкий шлях Великого Українця, і черкаська письменницька організація вже у 28-ме зібралась, щоб згадати його пророчі твори, пронизані антимосковським, антиімперським духом. Також було вручено Всеукраїнську літературну премію імені Тодося Осьмачки. Цьогорічним лауреатом став поет, громадський діяч Леонід Даценко за збірку «Мій маніфест: одна держава, одна мова, одна церква».
Зібрання не було велелюдним, і прикро, що навіть односельці українського культурного світоча практично не долучились до вшанувань. Значною мірою в цьому винна радянська система, яка намагалась з коренем вирвати пам’ять про Осьмачку. Однак і після проголошення незалежності цей глибоко проукраїнський митець досі не зайняв гідного місця у шкільних учнівських програмах з літератури, його творчість не пропагується так широко, як мала б, адже вона нині не просто гостро актуальна, а злободенна.
«Щороку ми збираємося тут більшою чи меншою громадою. Вдячні, що знаходимо порозуміння із місцевою владою, нині це Ротмістрівська сільська рада. Другий рік ми відзначаємо день народження Тодося Осьмачки в умовах московської агресії, у цьому контексті постать письменника особливо знакова, бо ми добре пам’ятаємо, що вся його творчість від початку і до останніх рядків пронизана антиімперським духом і україноцентричністю. Тож зараз як ніколи ім’я його треба пропагувати. Переможемо, і ще ширше зможемо вшановувати його творчість», – виступив голова обласної Спілки письменників, відомий український літературознавець і критик, доктор філологічних наук, професор Володимир Поліщук.
Він також привітав цьогорічного лауреата з перемогою у конкурсі.
«Цю премію вручаємо 10 років. Серед лауреатів знакові сучасні письменники, такі як Мирослав Дочинець, Василь Клічак, Валентина Коваленко. Вона присуджується за високохудожні твори, у яких виписано український національний характер. Творчість цьогорічного лауреата дуже співзвучна творчості Тодося Осьмачки. Леонід Даценко, наш поет із Черкас, також є лауреатом Всеукраїнської премії імені Василя Симоненка. Його книга, за яку присуджено премію Осьмачки знакова навіть у її назві «Мій маніфест: одна держава, одна мова, одна церква». Це якраз той ідейний, змістовий стрижень, який зараз тримає оборону, і я думаю, триматиме і наступ нашої України, наших героїчних Збройних Сил», – додав Володимир Трохимович.
Твори Леоніда Даценка, так само, як і Осьмаччині, пронизані щирою любов’ю до України, будять у кожному з нас відповідальність за її долю і примушують брати в руки зброю, щоб захищати її безмежне небо, трипільські степи і прадавню культуру від варварських московських ординців. У своєму короткому слові до присутніх письменник підкреслив, що надзвичайно гордий долучитись до великого імені Тодося Осьмачки.
«Тодось Осьмачка був одним із тих, хто по цеглині потужно закладав український національний фундамент, українську духовну освіту. Ми знаємо ту більшовицьку російську систему із її руським міром, яка налаштована, щоб давити все українське. Це почалось не рік тому, у день повномасштабного вторгнення, а кілька століть тому. Сьогодні ми маємо остаточно відвоювати свою незалежну українську духовність. Так склалось, що у представників нації, яка не мала своєї держави, було лише кілька варіантів шляху: або задушувати в собі творчу мистецьку палітру сонячних кларнетів, перетворюючи її в позолочену дудку, що служить совіцькій більшовицькій навалі, щоб вижити, або стояти на своєму і піти на каторги, бути розстріляним, замученим антиукраїнською системою, або як Тодось Осьмачка все життя бути поза Україною, хоч серцем залишатись із нею, боротись і страждати за неї. Наше завдання – позбутись цієї залежності і остаточно відвоювати своє право жити вільно у власній державі з єдиною мовою і єдині духовно в одній церкві», – сказав Леонід Миколайович.
На сході сонце не сходить,
на півдні – заграви багать…
Моєї Вітчизни свободу
шматує московський тать.
Як тридцять і триста літ тому
суне азійська орда…
Землю мою судомить,
і ненависть вироста.
І стогне земля, і кличе земля:
«Захисти мене, сину, убий москаля!»
Встають ненароджені й мертві,
і сущі – плече до плеча…
І ми опускаємо твердо
на шиї ординські меча.
Здобудем свободу, – не згинем! –
Цвітуть прапори золоті…-
Ніколи не буде моя Україна
рабою московських катів!
Ми будемо вільні! Це наша земля!-
Захисти Україну! – Убий москаля!
Один із віршів Леоніда Даценка
Відома українська письменниця, директорка Шевченківського національного заповідника Валентина Коваленко потім додала, що Леонід Даценко намагається зрушити цей духовний камінь кожним свої твором, його ліричні герої український лев чи янгол з автоматом на плечі щоразу постають з попелищ, щоб знову і знову боротись проти московських варварців.
До речі, поезія про українського лева, що прокинувся і вийшов захищати український світ, народилась перед Помаранчевою революцією, а про янгола з автоматом на плечі Леонід Даценко написав за кілька років до Революції Гідності, коли свої життя на вівтар служіння Україні поклала Небесна Сотня.
І Леонід Даценко, і Валентина Коваленко, й інші поети, які приїхали вшанувати Осьмачку із усіх куточків нашої області та навіть з-поза її меж, читали свої гаряче патріотичні вірші. Прочитав свій вірш, написаний в окопі на передовій нинішньої війни, і воїн-поет зі Сміли Анатолій Терещенко. Він навіть пожертвував відпусткою на Великдень, щоб не пропустити вшанування свого великого земляка, бо на фронті йому найбільше бракує саме цієї духовної підтримки.
Потім учасники відвідали місцеву церкву, у якій хрестили Тодося Осьмачку. Цей старовинний храм нагадує українську світлицю: побілені стіни, розмальовані українськими орнаментами, надзвичайне поєднання піднесеності із домашнім затишком та теплом. Цікаво також, що місцевий священик з надзвичайною ретельністю ставиться до підтримки церкви у належному стані, облаштування церковного подвір’я. Він навіть побудував своєрідні глибочезні катакомби під храмом, що можуть слугувати надійним сховком.
Староста села Куцівки Наталія Вовк і заступник сільського голови Ротмістрівської об’єднаної територіальної громади Ігор Волошин, які представляли громаду на зібранні, запевнили гостей, що і надалі усіляко сприятимуть у проведенні заходів по вшануванню пам’яті свого великого земляка, і сподіваються, що подальші зустрічі будуть більш чисельними. За небайдужість та ентузіазм письменники їм щиро дякували, а натомість сміляни традиційно пригостили гостей легендарними куцівськими варениками з картоплею.
Тетяна Воронцова
КОМЕНТАРІ