Завислі в повітрі. Саме так можна охарактеризувати пам’ятки архітектури Черкас, серед яких є воістину унікальні, що мають належати до світової архітектурної спадщини. Блакитний палац Владислава Городецького, його ж архітектурне творіння – жіноча гімназія, будинок Щербини, Лисака-Гаркавенка, будинок Майбороди. Всі ці цінності не мають жодних охоронних грамот та не внесені в жодні реєстри Міністерства культури, тож, по факту, не мають ніякого офіційного статусу. У той же час проводити ремонти в приміщеннях навіть коштом міської громади, щоб хоч якось порятувати столітню спадщину, утримувачам не дають, доводячи до аварійності.
Директор Центру дитячої та юнацької творчості Олег Забєлін, розповідаючи про поневіряння своєї установи у пошуках то грошей на ремонти, то вибивання дозволів, не може всидіти в кріслі, раз-у-раз зриваючись на швидку ходу навколо столу в кабінеті. Його переповнює обурення, бо нині, коли за ініціативи міського голови Анатолія Бондаренка міська рада дає добро на дорогу реконструкцію, роботи знову блокують обласні чиновники.
Старий корпус Центру – це славетна жіноча гімназія відомого польського архітектора Владислава Городецького, збудована на початку 20 століття. Утім, через постійні бюрократичні перепони кілька років тому корпус був визнаний аварійним.
«Що ж це робиться в нашому місті? Ще у 1990 році корпус було визнано нововиявленою пам’яткою і нібито взято на облік. Однак насправді наше приміщення просто внесли у таку собі Відомість до складання державного реєстру, датовану 1993 роком. З того часу відділ охорони культурної спадщини Черкаської облдержадміністрації не зробив нічого, аби ми набули повноцінного статусу архітектурної пам’ятки, отримали відповідну охоронну грамоту та були внесені до відповідного реєстру. У той же час той же відділ, який два останні десятиліття очолює Микола Суховий, блокує нам проведення реконструкції, щоб історичне приміщення просто не завалилось. Ми колами весь час ходимо: місто виділяє гроші, а ми не можемо на них нічого зробити, бо весь час отримуємо дозволи, експертизи, погодження, погодження на погодження, бо ми ж – пам’ятка. В той же час Міністерство культури відповідає, що ми – не пам’ятка, бо на те немає жодних документів. То або ми пам’ятка і надайте нам відповідний документ, щоб ми могли просити кошти на реставрацію і залучати будівельні фірми, які мають для того спеціальні ліцензії, або скажіть, що ми не пам’ятка, і дозвольте нам самим рятувати ту спадщину, що ще не встигла розвалитись», – емоційно викладає суть проблеми Забєлін.
Ситуація справді абсурдна. Після того, як приміщення гімназії було визнано аварійним, в ЦДЮТ оббігали багато порогів, щоб вибити кошти на його порятунок, гроші місто знайшло. Освітяни взяли у відділі охорони культурної спадщини за підписом того ж Сухового документ, що згідно із державними будівельними нормами їм потрібно робити реконструкцію, і підготували проектно-кошторисну документацію. Це саме по собі коштує великих грошей, тож працювали над нею надзвичайно ретельно, прописавши всі архітектурні елементи, які необхідно зберегти. Однак коли проект був готовий і його віддали на експертизу до державного підприємства «Укрдержбудекспертиза», керівник філії Валерій Харченко «відморозився» від колективу ЦДЮТ на цілих два роки.
«Лише після нашого гнівного листа, що ми подамо на них до суду, вони дали нам експертний висновок на проект. І він – негативний! Бо ми, бачте, повинні проводити не реконструкцію, а таки реставрацію пам’ятки! Чому тоді пан Суховий визначив для нас саме реконструкцію? Щоб ми кілька років втратили і нас таки відфутболили? А на практиці негативний експертний висновок означає, що нам треба починати все з початку: нові оцінки, нові дозволи, новий проект! І так може тривати безкінечно! Хто ж нам буде гроші тоді виділяти? До речі, коли ми в чергове блукали коридорами Міністерства культури, одна посадовиця нам так і сказала: доки ваше приміщення не впаде – так і триватиме. Але ж ми хочемо його зберегти!» – не приховує роздратування через дії обласних чиновників Забєлін.
Схожі проблеми і в Першій музичній школі ім. М.В.Лисенка, яка займає кілька історичних будівель центру Черкас, зокрема будинок Лисака-Гаркавенка, збудований наприкінці 19 століття. Як розповідає її директорка Юлія Темченко, відділ Сухового весь час змінює їм категорійність, якою визначається клас ремонтних робіт, тобто, та ж реставрація чи реконструкція, а через це зупиняються на тривалий час вже початі роботи. За тією ж «схемою», як і в ЦДЮТ, «топиться» проект по відновленню фасадів будівель: він виконувався з 2016 року, а у 2018 теж отримав негативний висновок від того ж Харченка.
«Ми весь час гальмуємо із ремонтними роботами, бо чиновники не можуть визначитись із нашою цінністю. Якби все було так, як прописано в законодавстві, то по нас би вже давно були підготовлені документи, історичні довідки, експертизи, було б визначено, яка саме ми пам’ятка і видано нам відповідну охоронну грамоту. Тоді б ми на фасаді табличку повісили про охорону об’єкту культурної спадщини із номером запису у державному реєстрі, і знали б чітко, що і як ми можемо ремонтувати. Адже реставрація – це не просто довше і дорожче, це ще не всі будівельні організації можуть робити, бо потрібна спеціальна ліцензія. Зате коли у нас виникла проблема із аварійним балконом, який терміново потрібно було демонтувати, бо він міг впасти дітям на голови і когось, не дай Боже, вбити, то нам ніхто ніяких дозволів у департаменті культури облдержадміністрації не дав. Ми на власний страх і ризик виконали ці роботи, зваживши, що штраф за «спотворення пам’ятки» – це краще, ніж ризикувати дитячими життями», – ділиться власним досвідом «співпраці» із Суховим директорка.
І при цьому Юлія Темченко демонструє останній лист від департаменту культури ОДА за підписом його керівниці Людмили Фіть з вимогою до власника будівель – Черкаської міської ради – укласти з ними охоронні договори на «нововиявлену пам’ятку». Однак в документі немає ані слова, що «нововиявили» її, як і ЦДЮТ, ще у дев’яностих роках минулого століття, і з того часу пальцем об палець не вдарили, щоб хоч якось узаконити.
До речі, в листі від Фіть зазначено, що в Черкасах 8 пам’яток, які потребують подібних охоронних договорів. Проте всі вони в однаково підвішеному стані, і складається враження, що в ОДА над ними навмисне чи то сміються, чи то знущаються. І це підтверджують всі власники та балансоутримувачі будівель. Власники Блакитного палацу Городецького не можуть перекрити дірявий дах, через який затікає вода вже майже до фундаменту. Будинок Майбороди, де була колишня СЕС і який перебуває на балансі Міністерства охорони здоров’я, по тихому розпадається. І цей список можна продовжувати далі. А пошепки журналістам розповідають, що в департаменті культури ОДА відповідальні чиновники просто видушують з них хабарі за погодження проектів, та ще й хочуть, щоб ремонтні роботи проводили «потрібні» фірми, яким самі ж видають ліцензії. А оскільки більшості користувачів платити немає з чого, то й на поступки їм ніхто не йде.
Звернулись ми по коментар і до неодноразово згадуваного вище керівника відділу охорони культурної спадщини Департаменту культури Черкаської ОДА Миколи Сухового. Він наполягає, що процес оформлення пам’яток дороговартісний, громіздкий і довгий, проте робота – йде.
«До державних реєстрів нині внесено лише 4% всіх пам’яток України. По факту, лише чотири області подали свої документи до Міністерства культури. Багато чого залежить також від коштів, які на це закладаються, бо чим більша пам’ятка, тим дорожче її належним чином обстежити і описати. До того ж, згідно із законодавством, підтвердити її цінність повинен щонайменше кандидат наук з архітектури, а у нас в області таких спеціалістів немає, тож доводиться звертатись у сусідні регіони. Однак вказані об’єкти, попри те, що їх немає в реєстрах, все одно мають статус пам’яток і підлягають охороні», – наполягає Суховий, додаючи, що категорійність черкаських історичних будівель змінювалась через зміни ДБНів на рівні держави, а не через примхи обласних посадовців.
Утім, Микола Олександрович ухилився від відповіді, коли ж у Черкасах видадуть першу охоронну грамоту хоч якійсь пам’ятці. Мовляв, над цим працюють. Проте, враховуючи все сказане і замовчене, – то явно не скоро. Як каже народна мудрість – десь так на Миколи…
Р. S. Черкаські архітектори коментар Сухового прочитали з подивом, бо, виявляється, і відповідні спеціалісти в області є, і державні будівельні норми на категорійність пам’яток ніяк не впливають…
КОМЕНТАРІ