24 травня Черкаси сколихнула резонансна новина – у центрі міста в офісі застрелено депутата Черкаської облради, екс-заступника мера Сергія Гуру. Він був депутатом кількох скликань, бізнесменом, власником рибного господарства та мережі відомих рибних крамниць, приватної школи, сільгоспвиробництва, мав нерухомість на Кіпрі, двічі був заступником міського голови Черкас і очолював КП “Центральний стадіон”. Біографія багата й різноманітна. Але цікава ще й тому, що фігура ця була відома ще в буремних дев’яностих.

Нагадаємо, під час перестрілки в офісі, що сусідить із кабінетами ВО “Черкащани” за адресою Хрещатик 221, Сергія Гуру було вбито двома пострілами: в груди та голову. За словами правоохоронців, працівник його підприємства, колишній його особистий охоронець Микола Гончар увірвався до офісу, маючи при собі дві гранати і пістолет. Розпочалася стрілянина, під час якої дві кулі потрапили в Гуру. Один із охоронців депутата влучив гумовими кулями в нападника, хоч перед тим він встиг поставити між двома стільцями розтяжку з гранатою, в очевидь, щоб відбиватись від поліції, яка оперативно примчала і очепила весь мікрорайон. Оскільки нападник забарикадувався в кімнаті, правоохоронці запропонували обміняти заручників, якщо такі були, на начальника ГУ НП Валерія Лютого, однак не отримавши жодної відповіді прийняли рішення штурмувати кабінет, під час цієї спецоперації знешкодивши нападника. Нині він перебуває в лікарні.

І після цього Черкаси завмерли в тривозі: чи не призведе убивство такого відомого у різних колах чоловіка до хвилі терору, як у ті ж дев’яності, із яких він виріс. То що відомо про Сергія Вікторовича Гуру.

Від буремних 90-х до мерського кума

Як пише “Vikka.ua”, старше покоління черкасців повязує його ім’я з кримінальним світом. У деяких ЗМІ він проходив навіть як сам “Торпеда”. Хоча таким не був. Водночас “Главком” посилається на правоохоронні структури, що називають Гуру – “Гурентієм”, який входив до угрупування славнозвісного черкаського авторитета “Торпеди”.

Народився Сергій Гура в родині службовців. У 1989 році закінчив Технікум торгівлі. В буреломні 90-ті працював приватним підприємцем. А з 1995 по 1997 рік працював начальником служби безпеки банку “Левада”.

Найцікавіша деталь біографії Гури: він не сидів у в’язниці, як багато кримінальних елементів 90-х. Не був помічений в конфліктних ситуаціях між угруповуваннями Черкас. Навпаки, за словами представників кримінального світу, Гура завжди працював головою, міг “розрулювати” будь-які ситуації.

З 1997 року став головою правління ПрАТ “Боровицьке”. Це підприємство базове в бізнес-імперії депутата. Воно займається виловом риби на Дніпрі, має свої бригади, сушильний та виробничий цех. Виробництво розширилось і до меж обласного центру, у Черкасах бізнесмен почав будівництво переробного заводу, розбудовував мережу фірмових крамниць.

Його родина мала дружні стосунки з черкаським політиком Араїком Мкртчаном. Разом з дружиною Гури той у свій час співзасновнував приватну школу “Перлина”.

Жителі Боровиці, де зосереджене рибне господарство, його побоювалися й поважали. Як виходець з 90-х, він тримав все в залізному кулаці. Проте в багатьох речах був справедливим, часто допомагав тим, хто цього дійсно потребував.

Цікавий і той факт, що Гура був кумом міського голови Черкас Анатолія Бондаренка. Взагалі, Черкаси – місто кумів. Тут, як-то кажуть, кум на кумові сидить і кумом поганяє. Траплялися випадки в історії Черкас, коли по дню один кум пікетував іншого, а на вечір вони разом сиділи в ресторані.

Політика та скандали

Політична біографія Сергія Вікторовича почалася в 2006 році. Як відзначає видання “Провінція”, за списком Соцпартії Гура був обраний депутатом Черкаської обласної ради. У 2010 році він обирається до обласної ради повторно, як самовисуванець. Входить до фракції Партії регіонів. У 2015 році обирається до облради втретє. Уже від «Батьківщини».

Подібна нерозбірливість не повинна вводити в оману і свідчити про відсутність політичних принципів. Сергію Вікторовичу було все одно, до якої політичної сили приєднатися. Важливо мати депутатський мандат і можливість впливати на процеси. Не в сесійній залі. У кулуарах. Шляхом напружених переговорів один на один, один на два і так далі.

Гура двічі працював в мерії Черкас. З 2007 року – заступником у Сергія Одарича. З 2015-го – Анатолія Бондаренка. У перерві встиг покерувати черкаським КП «Центральний стадіон».

Все це можна прочитати в офіційній біографії. Але у Сергія Вікторовича була і неофіційна біографія. Її етапи є ключем до відповіді на питання – чому його вбивство так сколихнуло місто.

Багато силовиків, бізнесменів і чиновників знають, що Гура – людина непростої долі.

В кінці 80-х – початку 90-х років боксер Гура стрімко рухався вгору в ієрархії черкаського «бригадного руху». З середини 90-х років Сергій Вікторович – один з бригадирів в ОПГ «Торпеди».

Причин для зростання було чимало. Хороші фізичні дані. Акуратність. Холоднокровність. Адекватність (не в приклад деяким іншим, не цілком урівноваженим бригадирам ОПГ «Торпеди»). Хороші організаторські здібності. Уміння організувати і налагодити бізнес.

Сергій Вікторович не був публічною людиною. Він робив гроші, а цей процес любить тишу.

За всі ці роки в публічному просторі він виявився фігурантом всього двох скандальних історій. Перша – зникнення дружини Гури. Офіційно вона до сих пір вважається зниклою без вісті. Друга – бійка з нардепом від «Батьківщини» Павлом Костенком восени 2009 року. З компанією друзів він відпочивав у нічному клубі “111” (багато хто називав політика непрямим власником цього закладу). Там же проводив вечір і народний депутат, “батьківщинівець” Павло Костенко. Конфлікт між депутатами стався несподівано. Подейкують, що через офіціантку. Дічину, ніби-то, образив Костенко, а Гура заступився. Боксерське минуле далось взнаки, проявились давні навички. Як результат – нардеп Костенко опинився на “Селені” в оточенні лікарів.

БЮТівське керівництво поставило ультиматум тодішньому меру Черкас Сергію Одаричу: прибираєш Гуру з посади заступника, або проти тебе і нього відкриваються кримінальні справи. Подейкують, ситуацію вдалося вирішити за кілька валіз і впливу одного київського кримінального авторитета. Але з посади Сергій Гура був-таки звільнений.

Згодом, коли пристрасті вщухли, Сергій Гура очолив КП “Центральний стадіон”.

Ще один скандал зачепив Гуру рикошетом у 2008 році: в Черкасах було вбито директора ринку “Сєдова” Юрія Нечипоренка. Деякі ЗМІ (зокрема, сайт “Україна кримінальна”) одразу пов’язали це вбивство з відсутністю у місті Сергія Гури. На той момент він перебував у відрядженні в Німеччині.

Також для знаючих людей не було секретом, що з 2016-го по 2017 роки саме Гура був реальним мером Черкас. За «ширмою» по імені Анатолій Бондаренко саме Гура кермував процесами в житлово-комунальній сфері, активно впливав на результати тендерів.

У конфлікті між Бондаренком і Радуцьким він підтримав другого. І – виявився не при справах після відставки попереднього складу виконкому.

Успішна 13-річна кар’єра Сергія Вікторовича в черкаській політиці була очевидним свідченням того, наскільки глибоко криміналітет в’ївся в звичайне життя країни. Фактично – став важливою підпорою хиткої будівлі під назвою «Україна».

Сергій Гура не без підстав в «середовищі колег» вважався спадкоємцем «господарства» Валерія Івановича Дирди. Тепер доведеться підшукувати іншого.

 

Резонансна декларація

Один з найгучніших скандалів, нагадує “Vikka.ua”, останніх років, пов’язаних з іменем Сергія Гури, стосується його податкової декларації за 2015 рік. Перевірка документа, наданого заступником мера, з’ясувала, що той приховав декілька фактів. Так, за інформацією земельного департаменту Кіпру, протягом 2015 і до любого 2016 року родині політика належала земельна ділянка з нерухомістю на території республіки. В декларації вона вказана не була. Крім того, слідство виявило, що Сергій Гура приховав факт володіння акціями ПрАТ “Боровицьке” на 300 тис. грн..

Варто уточнити, що в біографії покійного депутата зазначаються факти його перебування на посаді голови наглядової ради товариства з 2004 по 2007 рік, заступника голови правління у період з 2010 по 2011, а з червня 2013 по лютий 2016 Гура був головою наглядової ради ПрАт “Боровицьке”.

За словами слідчих, чиновник тоді забув про свої корпоративні права не лише на “Боровицьке”, а й на підприємство “Слігурс”. Останнім Гура керував до ліквідації підприємства у 2017. Окрім того, в декларації не фігурувала і назва ТОВ “Ладіс”, яке здає в оренду нерухоме майно. Директором і власником фірми є дружина депутата, Вікторія Гура.

Правоохоронці вважали, що політик навмисне вніс до декларації неправдиву інформацію (дії кваліфікуються ст. 366-1 КК України). Справа була передана до НАЗК. Однак згодом Гура подав уточнюючу, доповнену електронну декларацію, яка поповнилась інформацією ще про корпоративні права 11 підприємств, серед яких, окрім вже згаданих, були також готельний комплекс “Апельсин”, СТОВ “Ломовате”, ТОВ “Ладіс” тощо.

Чим завершилась ця резонансна справа наразі невідомо.

Життя поза політикою

В житті Сергій Гура був таким же активним, як і в політиці. Спорт займав тут особливе місце. Боксерське минуле він ніколи не забував, тому переймався справами черкаських спортсменів.

Депутат дуже любив хокей, грав на позиції нападника у міському аматорському хокейному клубі “Черкаси”. Хотів, аби наше місто з’явилось і на хокейній карті. В перші роки своєї політичної кар’єри навіть фінансував дитячу хокейну команду. Згодом лобіював будівництво в Черкасах Льодового палацу із хокейним полем, аби розвивати цей вид спорту серед дорослих і дітей.

Ще однією спортивною пристрастю Сергія Вікторовича був дайвінг.

На якій посаді б він не перебував, завжди боровся за розвиток спорту в місті. Започатковував спеціальні проекти для дітей, створював літні табори для вихованців спортивних шкіл, переймався долею черкаського стадіону і зокрема місцевої футбольної команди, будучи директором КП “Центральний стадіон”. Ніколи не залишався осторонь розвитку підростаючого покоління.

Виховував трьої власних дітей: сина Сергія від першого шлюбу, і двох доньок Катерину й Олександру від другого.

Чому і за що?

Як стверджує “Провінція”, про причини вбивства Гури широка публіка навряд чи дізнається. Хоча у вузькому колі поінформованих людей про причини «ексцесу» напевно обізнані.

Колишній охоронець, як правило, багато знає про справи клієнта. Вбивство – не замовне. Убивця діяв в стані крайнього емоційного збудження і не думав про шляхи відходу.

Запиту на правду про подібні злочини в Україні сьогодні немає. А правоохоронні органи в їх нинішньому стані навряд чи готові до проведення кваліфікованого розслідування.