Місто Черкаси поступово затягує у вир хаосу. Спочатку це був лише безлад в окремих головах очільників, потім загострилися чвари в Черкаській міській раді, а згодом розбрат і повна безвідповідальність перекинулись на комунальну галузь міста. І в центрі цієї вирви, що починає потроху поглинати донедавна економічно і політично успішні Черкаси, стоять амбіції однієї людини – міського голови Анатолія Бондаренка.

Як тільки Анатолій Васильович вирішив позмагатись за крісло очільника Черкас, він продемонстрував титанічне прагнення домовлятися з усіма, щоб збити міцний фронт проти тодішнього мера Сергія Одарича. Не таємниця, що Сергія Олеговича обирали на посаду тричі, в останнє навіть після недовіри, яку йому оголосила міська рада. Тож «завалити» на виборах такого потужного суперника, тим більше, розумного, креативного і винахідливого у піар-ходах, було задачею ще тією. І Бондаренко почав обіцяти. Кому посади після перемоги, кому політичну підтримку, кому не заважати вести бізнес, кому дати можливість освоювати міський бюджет… Тому з різних причин і з різними бажаннями і намірами, однак навколо майбутнього мера зібралась численна, хоч і різношерсна коаліція. І, зрештою, вона перемогла.

А далі почалось найцікавіше, бо вже чинний міський голова Черкас Анатолій Бондаренко почав поетапно забувати свої «старі» обіцянки, паралельно роздаючи все нові і нові.

Нагадаємо, у міській раді одразу після обрання не було згоди, бо «переможна» «Батьківщина» Бондаренка вже тоді прагнула міської монополії, але для цього ще не вистачало ресурсів і бійців. У той же час після програшу виборів екс-мер Сергій Одарич намагався утворити опозиційну коаліцію. До неї, окрім “Вільних демократів”, мали увійти «Самопоміч», ВО «Черкащани» та «Укроп». Колотнеча із обранням виконавчого комітету і секретаря міськради тривала кілька місяців, доки зрештою мер не домовився і вніс як кандидатуру на секретаря депутата від Блоку Петра Порошенка Олександра Радуцького, якого і було обрано на посаду. З цього часу можна відміряти всього рік більш-менш стабільної роботи ради і виконкому.

Потім крісло під Олександром Романовичем почало хитатися. Депутат міськради, нині покійний Михайло Бінусов зареєстрував проект про відставку секретаря. І стало зрозуміло, що за лаштунками цієї комедії промальовується силует мера Анатолія Бондаренка.

Анатолію Васильовичу дуже не подобалось, що свої рішення щодо розподілу бюджету міста, першочергових завдань і з кадрових питань доводиться узгоджувати із сильною командою Радуцького. Інколи дійти згоди не виходило, бо меру хотілося запхнути на якийсь міський фінансовий потік свого відданого бійця, а йому цього не давали. Часто, через бажання мера особисто контролювати кожну бюджетну копійку, хоч швидше, як говорили в мерії, можливість з цієї копійки «зняти відсоток», доходило і до серйозних збоїв у роботі комунальників.

Першими дзвіночками були скандали із запровадження допорогових закупівель «ПроЗорро», потім закрутилася тема тендерів на очистку міста від снігу…

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Депутати Черкаської міськради хочуть зібрати сесію на 20 серпня (Документ)

І сьогодні спитайте в працівників мерії, а на чиєму боці у цих скандалах стояв міський голова Черкас? І виявиться, що він вранці вставав із однією «будьонівкою» на голові, а лягав в іншій. Бо головне для нього було – вибити з-під «антибондаренківської» команди секретарську посаду. На той час «Батьківщина» вже достатньо «обросла» фінансовим ресурсом, щоб спробувати монополізувати владу у Черкасах. Міському голові вдалося підкупити посадами кількох депутатів, які косяками побігли працевлаштовуватись в комунальні підприємства та на керівні посади в міські департаменти, спробувати влаштувати кілька локальних «переворотів» у «Дирекції парків», «Службі чистоти», «Черкаситеплокомуненерго», щоб задовольнити апетити своїх соратників та тимчасових попутників.

До речі, щодо попутників, то коли в них зникала потреба, – він їх залишав напризволяще із тими проблемами, в які вони вляпались, повівшись на «цукерочки» від мера.

Згадайте, як відбувалось театралізоване дійство по відставці Радуцького.

Так, 6 лютого на сесії Черкаської міської ради було проведено таємне голосування. За відставку секретаря було зібрано 26 голосів (при мінімально необхідних 22). За відставку голосували фракції ВО «Батьківщина», «Самопоміч», ВО «Черкащани», ВО «Свобода», деякі позафракційні та міський голова.

Головну причину назвав сам Радуцький: викривання «схем» міського голови Бондаренка.

Наступником Радуцького став представник ВО «Свобода» Ярослав Нищик. Нагадаємо, що саме ВО «Свобода» була «золотою акцією» так званої антимерської групи 22 депутатів, яку згуртував Олександр Радуцький після того, як п’ятеро депутатів – «черкащанин» Максим Скорик, «вільні демократи» Максим Шадловський, Альона Цегвінцева та Тетяна Чорнобіль, «радикал» Віталій Косяк  із опозиції перекинулись в більшість. «Свободівці», між іншим, при Радуцькому були наділені і адекватним представництвом у виконкомі, і посадами.

Однак Анатолій Васильович збив всі пороги у столиці, обіцяв усе можливе і неможливе, намагаючись переконати тамтешніх «свободівців», що у коаліції з ним їм буде краще. По факту, після цих домовленостей «Свобода» поділила Черкаси з «Батьківщиною», отримавши половину виконкому, двох заступників мера, і низку прибуткових «крісел» для потрібних членів партії. Щедрість Анатолія Васильовича вразила і його нових соратників, і шпигонула в серце старих «тимошенківців».

Для більшої переконливості, щоб загнати в стійло найбільш «брикливих» депутатів, які, все одно намагались повернути роботу ради у корисне для громади, а головне, законне русло, і показати перед новими київськими «друзями» свою «об’єднавчу» силу, Анатолій Васильович «підтягнув» так звану «активну громадськість», кістяк якої склали бійці «Нацкорпусу». Демонстративним «виступом» стала сесія міськради 29 січня, на якій приймали бюджет Черкас. Тоді сесійну залу заблокували невідомі в чорному одязі та балаклавах. Вони поводились виклично агресивно, не випускали депутатів навіть в туалет, нібито вимагаючи прийняття «життєвонеобхідного» для міста документу. Тоді кільком народним обранцям дісталось кулаками в обличчя, і кадри «демократії по-черкаськи» облетіли всю країну.

Мало хто вникав, що проблема з прийняттям бюджету була не у депутатах міськради, а у виконкомі, а ще глибше – у небажанні міського голови дотримуватись раніше досягнутих домовленостей із опонентами.

Так само під пильним «наглядом» «громадськості» знімали і «неугодного секретаря».

Можете собі лише уявити, який фінансовий ресурс було задіяно, щоб черкаську політичну реальність таки вдалося перевернути з ніг на голову, відсторонивши від влади ті політичні сили, які по факту виграли вибори. І які сфери Черкас мер задля цього міг віддати для «корупційного дерибану». При цьому Анатолій Васильович, не переймаючись якимись глибокими моральними терзаннями, спокійно здавав і своїх попередніх «куплених» пішаків.

Наприклад, коли громада вирішили відкликати з міськради згадуваних п’ять депутатів перебіжчиків, він не особливо їх і захищав. Просто через суди намагався затягнути час їхньої заміни на нові багнети. Час для того, щоб спробувати підкупити-залякати-охмурити ще когось, хто б допоміг йому особисто втриматись на плаву. І готовність жертвувати навіть своїми «батьківщинівцями» за ради цієї мети неприємно вразила і здавалося непохитних його політичних друзів. Звісно, у «конверти» з обіцянками мер щедро «вкладав» і можливість роздати міську землю, і роздані-перероздані посади, і впливи, які раніше обіцяв своїм. Та що завгодно, аби корону міського «батька» з голови не збили. Звісно, і попередні міські голови, що тут ховатись, інколи теж «розраховувались» за «співпрацю» із політичними силами, скажімо, землею, на яку, до речі, ті, в принципі, і так мали право, просто їм давали можливість швидко оформити ділянки. То для Бондаренка, як кажуть близькобатьківщинівські кола, не існує заборонених галузей, де ніхто з його попередників навіть не намагався «заробити» і чим було б соромно «торгуватись».

Отож, сьогодні ситуація в Черкаській міськраді чимось дуже нагадує заплив по річці на довгу дистанцію. Ось команда плавців на чолі з капітаном заходить у воду, попередньо домовившись на березі, хто, по якій доріжці пливе, щоб не заважати один одному, хто яким стилем гребе, щоб не створювати зайвих хвиль, бо, врешті-решт, усі ж мали рухатись в один бік до переможного фінішу. Певний час вболівальники, які й обрали цю команду для гарного результату, тішилися злагодженому красивому запливу…

Та в якийсь момент вожак вирішив, що його доріжка надто вузька для розгону і почав махати руками так, що багатьох почало зносити вбік. Від того спурту він уявив, що у нього на голові уже не купальна шапочка, а велика золота корона, яку ще ж тільки мали вручити після переможного фінішу. Та корона, певне, почала тиснути вожаку на мізки і тягнути потрохи на дно. Тоді він ще потужніше запрацював руками, все більше й більше загрібаючи під себе. Вожак і не зчувся, як від тої корони та його загрібання почала утворюватися воронка, яка поволеньки розросталась, перетворюючись у справжню вирву. Хтось намагався повернути великого плавця на командну доріжку, хтось протягував йому руку для порятунку… Та вирва уже клекотіла, засмоктуючи вожака все глибше у зелені водорості, які пахли славою і багатством…

Плавці, яких помахами рук і язика отамана викинуло вбік, вибиралися на берег. Тих же, хто були в річці поруч із вожаком, задурманені тими пахощами зелених, також затягувала вирва. Ті, що вже опинились на суші, благали їх повернутися назад і творити нову команду. Шум вирви заглушував голоси. І чи почують наближені до вожака плавці ті благання було не зрозуміло…

Сам же вожак, все більше падаючи в прірву, метався у всі боки та прохав допомоги у всякої рибини і великої, і маленької. Та ті, махнувши хвостами, відпливали від нього подалі, щоб і їх не засмоктало. А попереду уже виднілося дно – кам’янисте і дуже тверде…

Не зрозуміло тільки, чому цієї чіткої картини не бачать «свободівці», «нацкорпусовці», ті ж «батьківщинівці»… Адже всі їхні зусилля, матеріальні і нематеріальні, спрямовані на порятунок однієї посади для однієї людини. Не команди. То може, нехай би собі той вожак тонув? Адже простіше здоровомислячим людям домовитись між собою без посередництва «голого короля», і обравши собі іншого лідера, нарешті спокійно зайнятись СВОЇМИ рейтингами і перспективами? Бо вибори вже не за горами, а нові руйнівні хвилі комунальних колапсів – невивезення сміття, перебоїв з водою, провалу фінансування шкіл тощо – можуть змити і змиють усіх…

Варвара Горова