Черкащанка Маргарита Пилипенко виховує дворічну доньку Аміну із синдромом Дауна та вважає, що соромитися цього не потрібно, тому що такі дітки не даються слабким людям. Про генетичну аномалію доньки пані Маргарита дізналась у пологовому будинку, розповідає Суспільне.

“Про те, що в Аміни синдром Дауна я дізналась у пологовому будинку, це було на другий день після пологів. Мені це важкувато було прийняти, ну от як. Тим паче на узі нічого не показувало, тобто все було добре і вагітність протікала нормально”.

Чоловіку про діагноз доньки розповіла на третій день.

“Він мене підтримав абсолютно, він каже: “як ти могла подумати, що я тобі щось скажу. Це наша дитина”. І мені так відлягло”.

Та синьоока Аміна принесла нові емоції у життя Маргарити та її чоловіка:

“Характер просто вогонь. Це підпал. У нас є старша сестричка, думала, що то вогонь, але і поруч не стояла, тому що ця така характерна, усе що там не по-її, вона починає капризувати”.

Дівчинці — два роки. Ніколи не мали труднощів з боку суспільства:

“Справді, от я не бачила таких поглядів, можливо, тому що ми маленькі. Можливо, я ще не знаю із чим я можу зіткнутися. В садочок ми поки не ходимо, ходимо до дефектолога”.

На розуміння людей сподівається і надалі.

“Я переживаю, що неусвідомлена людина може образити й взагалі не розуміючи що це, через що ці дітки проходять”.

А ще передусім хоче підтримати батьків таких дітей:

“Не потрібно соромитися, треба приймати те, що є, тому що особисто моя думка, що такі дітки не даються просто так, вони не даються слабким людям. Це нормальна людина, преш за все, яка потребує любові, поваги, ласки, тому що таке сонечко не можна не любити”.

Навчають дітей з синдромом Дауна готують в черкаській спеціальній школі. Там вони рахують, читають і пишуть. А ще опановують комп’ютер. Людмила Люта вчителює вже п’ять років.

“Діти дуже енергійні, дуже цікаво їм усе, інколи буває таке, що немає коли заповнити журнал”.

Пані Людмила знає характер кожного:

“Даша можливо десь вперта, десь на своєму стоїть, Святик нібито більш м’який, але все одно характер проявляє, стоїться на своєму, Діанка вона така ніжна дівчинка, її всі знають у школі, всім повітряні поцілунки шле”.

Та найважливіше, що їм усе під силу, якщо батьки докладатимуть віру у свою дитину:

“Якщо не вірити у своїх дітей, то я думаю немає сенсу із ними працювати. Я думаю, що в нас все вийде”.