… А взагалі комусь сьогодні потрібна пам’ять про В’ячеслава Чорновола? Я не про простих людей. До музею, а він знаходиться при самій жвавій трасі з Черкас на Умань, щодня заходить чимало людей. Часто тут зупиняються автобуси з шкільними екскурсіями, нерідко бувають відвідувачі з-за кордону. А я про тих, хто мав би офіційно опікуватися національною пам’яттю, культурою, духовністю.

Те, що ми називаємо музеєм, насправді музеєм не є! Нема в Україні жодного музею В’ячеслава Чорновола. Київський меморіальний, саме як музей, а не кімнату зі стендами, знищено пару років назад. А музей у Вільхівці – це лише меморіальна частина – вчительська хата, в якій жили батьки та провів дитинство й юність він сам. Усе те, що насправді потрібно для передання досвіду, розуміння з чого й як постала незалежна Україна, чому так циклічно повторюються її проблеми, мало б міститися в хоча б якійсь експозиції, в дослідницькій роботі, візуалізації особи та її праці. Так от, для незлічимих матеріалів, які ми могли б передати музею, є місце лише на кількох перекидних стендиках, які вдалося розмістити тільки в ґанку. Купу разів писали ми в усі інстанції про необхідність зведення поруч невеликої споруди, де б можна було розмістити експозицію, проводити якісь заходи, розмістити працівників, сторожа, урешті-решт.

Погруддя ж спиляли просто й безперешкодно, бо музей не охороняється. Взагалі! Для цього нічого не передбачено. Те, що не обчистили саму меморіальну частину, то тільки тому, що для злодіїв там узагалі нічого цікавого нема, мабуть же приходили раніше, приглядалися…

Працюють у музеї (а він має статус державного закладу культури – філії черкаського краєзнавчого музею) лише троє людей: директор та дві жіночки, які водночас і прибирають, і територію утримують у належному стані (це ж сільська садиба, там і в землі треба попорпатися, щоб усе бур’янами не заросло), і екскурсії проводять. Отакий єдиний музей людини, який мав би стати значним центром просвітництва, осмислення нашої національної сутності…

До 80-річчя батька, яке відзначали 24 грудня минулого року, ми приготували цілий план заходів, зовсім не дорогих, але ефективних. А серед них і відновлення повноцінної роботи київського меморіального кабінету. Там затрат практично мізер – визначитися зі статусом та оформити одну людину для ведення музейної роботи. А ще такі важливі речі, як створення при інтернет-ресурсі якогось із органів державної влади окремого вікна-відгалуження до порталу, де б можна було мати доступ до праць Чорновола та його фотографій, документів тощо, а також спогадів і досліджень про нього. Тут усе теж підготовано й оцифровано. Треба було лише капельку організаційних зусиль.

Усе це було виписано в проекті постанови Верховної Ради, який я самостійно підготував з дотриманням усіх регламентних вимог. Тільки підпишіться, проголосуйте та попіартеся собі на здоров’я. Натомість, через якогось помічника чи дрібного клерка від керівництва надійшла відмова. Бач, рік до того було проголосовано постанову з єдиним переліком усіх дат на цілий рік, де й Чорновіл одним рядком згаданий…

Отримали ми тільки Указ Президента про відзначення, за що я Петру Порошенку щиро вдячний. Але ж усі ці заходи не входять до сфери його компетенції, це відповідальність уряду. А оскільки в нас парламентсько-президентска республіка, то завдання йому мусила поставити Рада. Але я навіть не впевнений, чи всі в нашому парламенті не те що розуміють роль В.Чорновола, а принаймні, знають, хто це…

З усіх відзначень на державному рівні діждався аж дзвінка з мінінформполітики з проханням погодити використання фото батька на ювілейних біґбордах (через пару місяців, як ювілей уже минув!). Погодив. І побачив один такий борд (може ще десь пару було) з фото й без цитати, яка передбачалася. Та й то за тиждень-два прибрали. Про музей, популяризацію творів тощо навіть мови не було.

От і маємо жалюгідний стан та знищений пам’ятник, якого навіть охороняти не було кому. А може й справді я марно кіпішую. Може В’ячеслав Чорновіл дійсно цій країні не потрібен?

Тарас Чорновіл, український політичний діяч, чин Героя України В’ячеслава Чорновола, “Рідна Черкащина”