Родина до родини – утворюється рід. Рід до роду – цілий народ. З таким потужним посилом у Черкасах стартував душевний фотопроект під назвою “Родинний зв’язок”. Понад три десятки світлин, у кожній з яких – щастя звичайної української родини, що береже традиції своєї землі, напередодні прикрасили стіни черкаського обласного краєзнавчого музею, інформує vikka.ua.

Авторками родинного проекту стали фотографині Катерина Друзь та Анна Криворотова. Ті вже представляли колекцію своїх світлин в межах попереднього проекту “Благословенні Богом українки”. Тоді мисткині створювали унікальні фото, аби продемонструвати можу на жіночі головні убори кінця XIX – початку XX століття. Кажуть, серед учасників минулорічного проекту було багато тих, хто просили зробити фото з кимось з родичів.

“Відмовляти ми не хотіли, але умови проекту були такі, що в кадрі мала бути лише одна жінка в головному уборі. Без синів, сестер чи племінників, – розповідає Катерина Друзь. – Тому й вирішили запускати новий – спеціально для родин. Аби показати їхню єдність, витоки і нерозривний зв’язок з предками”.

Усього робота над автентичним проектом тривала 1,5 роки. За цей період у фотомисткинь народжувались не лише світлини. Так, під час знімань у Катерини Друзь встигла народитись головна натхненниця – донечка.

До роботи над “Родинним проектом” фотографині залучили й працівників музею. Усе – аби донести той культурний пласт, який варто берегти, плекати й передавати наступним поколінням, аби не втратити назавжди. Строї Середньої Наддніпрянщини, кажуть етнографи, – як символ української традиційності для сучасників.

“Мисткині намагались якомога більше наблизити образи героїв світлин до автентичних строїв, які були характерні для нашого краю у кінці XIX – початку XX століття, – зазначила працівник відділу етнології Черкаського обласного краєзнавчого музею Вікторія Наумчук. – Але ж ми не можемо використовувати музейні експонати. Тому дуже тісно співпрацювали з черкаським обласним осередком Спілки майстрів народного мистецтва України, яка допомогла нам відтворити репліки – точні копії автентичних українських уборів”.

Крім того, розповідає музейниця, кожна родина намагалась привнести в образи щось своє –родинні надбання, які передались від мам, бабусь і прабабусь. Хтось же намагався поєднати репліки із сучасними строями.

“Ми намагались створити максимальний комфорт у цьому проекті, – наголошує пані Вікторія. – Щоб люди об’єднались не лише творчим процесом, а й колоритом, емоцією. Хотіли показати, що кожна маленька щаслива родина, яка береже традиції щодо зовнішнього вигляду, це та родина, яка береже традиції всього народу і цілої країни”.

Фотопроект “Родинний зв’язок” має свою характерну родзинку: усі світлини чорно-білі. З одного боку таке кольорове рішення пов’язане з тим, що репліки не можуть відтворити з повною ідентичністю ті відтінки, які зустрічались понад століття тому. Тоді орнамент мав не просто декоративне значення, а ніс символіко-оберігове навантаження. З іншого, як пояснює Катерина Друзь, у цьому проекті важливо було показати не стільки не багатство строю і колорит, а зіграти більше на емоціях. Аби яскравість нарядів не відволікала від душевності і чистоти родинних стосунків.

Одна з авторок проекту, Анна Криворотова, зазначає: за півтора року роботи над “Родинним зв’язком” так і не може виділити улюблені родини,а відтак – і серію світлин. Каже, всі фотосесії улюблені й неповторні.

“Всі родини дуже різні і приходили до нас в різних настроях. Є такі сім’ї, які постійно знімаються десь разом, а є ті, для кого це було вперше, як якесь одкровення, – розповідає фото графиня. – Адже сім’я – це основа роду і народу. І коли в родині все добре, то і держава тільки виграє від цього”.

Участь “Родинному зв’язку” дала можливість врешті зібратись докупи одній з найвідоміших черкаських мистецьких династій. Так, авторки проекту забрали три покоління Теліженків задля неймовірних фото. Дизайнерка Олеся Теліженко розповідає: світлини з цього проекту вже встигли перемогти у конкурсі родинних фото у дитячому садочку, який відвідують її діти.

“А раніше у нас в країні так і було: всі працювали разом, передавали традиції і вміння з покоління в покоління – і всі були вкупочці. Дівчата допомогли згадати наші корені, як же воно має бути насправді – зазначає мисткиня. – Такі проекти показують, що зараз модно працювати родиною, бути разом, шанувати традиції і говорити своїм близьким, що ми їх любимо”.