Вчитель трудового навчання черкаської школи № 19 Ігор Жук на початку повномасштабної війни добровільно пішов до війська. Нині ж знову навчає дітей. Коли повернувся до вчителювання, зрозумів, що “Захист України” до повномасштабного вторгнення та після нього — це два різні предмети, розповів педагог Суспільному.
Нині у шкільній майстерні — окопні свічки, які діти роблять власноруч, та речі для фронту. Серед гуманітарки — їжа, зокрема, домашні консервації та сухофрукти, а також мийні засоби.
До військкомату Ігор Жук пішов на початку повномасштабної війни.
“Півтора року я був військовослужбовцем ЗСУ, а коли мені виповнилося 60 — звільнився. Коли я почав служити, одягнув форму, був у місті, заходив у магазини, то відчував добрі погляди, було дуже комфортно. А от коли їхав у Покровськ, я спиною відчував, що на мене дивилися не як на захисника, а як на окупанта. Я бачив Харків, Куп’янськ, Покровськ. Бачив те, що людині бачити не дуже гарно”, — розповів він.
“Так, наші воїни — кіборги, але ж не до такого стану. Людей треба міняти, треба йти захищати свою Батьківщину”.
Після демобілізації головним завданням для нього стала допомога ЗСУ. Цьому ж навчає і учнів. Школяр Ілля робив окопні свічки та поділився думками:
“Воїнам допомога потрібна. Їм треба, наприклад, зігрітися, їжу підігріти, щоб не було холодно, щоб не їсти холодне”, — пояснив Ілля.
Павло Волков зробив на заняттях вісім свічок. Про повномасштабну війну хлопець у свого вчителя не розпитує, втім, його настанови слухає уважно.
Військовим досвідом на заняттях ділиться лише тоді, коли це доречно, пояснив Ігор Жук. Зміни, які внесла війна до предметів “Захист України” та трудового навчання, він вважає потрібними:
“Раніше ми вивчали автомат за допомогою плакатів. Ну, це така собі була історія. А зараз і тренажери, і нові технології. «Захист України» той, що був тоді і зараз — це різні предмети”.
Вчитель надихає учнів, аби ті розуміли, що перемога — справа не однієї людини, а усього суспільства, розповіла директорка школи Юлія Грабова:
“Це наша справа спільна і ми разом маємо йти до нашої перемоги. Ігор Вікторович — активний учасник волонтерського центру, який працює на базі нашого закладу. Він незамінний помічник в локаціях, що стосуються доставки, організації та координації”.
Своїм учням Ігор Жук, бажає, аби їм ніколи не довелося воювати. Втім додав, що готовими бути потрібно завжди:
“Я їм нагадую, що народ, який не знає історії, не має майбутнього. Я їм розповідаю про козаків і Київську Русь”.
КОМЕНТАРІ