Заснували полонені із білоруських земель: історія села черкаського Лівобережжя

Жовнине на Черкащині 9 століть тому заснували полонені із білоруських земель, звідки у 2022 році росіяни чинили авіаудари по Україні. Цікаві факти з життя села розповідає “Козацький край“.

Щоб згадати про уроки історії, відійдемо трохи далі по Дніпру на південь від Києва і згадаємо сиву давнину сучасного звичайного в усьому, та тільки не в історії, села на Черкащині – дев’ять століть тому…

Князь Ярополк Володимирович ще змолоду ревно захищав стольний град Київ – нарівні з простими дружинниками з мечем у руці ходив у походи проти ворогів. 1114 року батько, князь Володимир Мономах, дарував йому Переяславське князівство (у межах князівства була й частина нинішньої Черкащини), тож через два роки, 1116-го року Ярополк йшов на вороже до Києва місто Дрютеськ (сучасна Вітебська область Білорусі) вже на чолі власної дружини.

Зіткнення і січа проти військ смоленського князя Гліба та половецької орди Шаруканя завершилася блискучою перемогою переяславських дружинників Ярополка.

Дрютеськ, звідки ворожі воїни чинили набіги на Київ, було спалено дотла, а його жителів Ярополк Володимирович погнав з собою в полон.

На лівому березі Дніпра, у мальовничій, але важкодоступній для ворога місцині князь Ярополк звелів своїм новим підданим звести град, що мав захищати південно-східні кордони від набігів.

Так з’явився град Желді (нині це – село Жовнине на лівобережжі Черкащини). У той час словом “желді” називали річкових черепах та у переносному значенні – панцир княжого дружинника Києва. Новий град мав стати тим самим панцирем, що повинен був захищати “тіло” Русі від “укусів” степовиків.

Не пошкодував про свою затію з будівництвом града князь Ярополк Володимирович і тоді, коли з 1132 року (на сім років, до самої смерті) став Великим Київським князем. Понад століття град Желді успішно виконував свою місію, залишаючись неприступною твердинею для кочівників. Вистояв і в 1186 році під потужним ударом половців по Посульській лінії оборони Київської Русі.

Та страшного 1239 року його захисники полягли під кривими шаблями полчищ хана Батия. Орда повністю знищила місто, і тільки через три сотні літ про нього знову починають згадувати письмові джерела – як про вотчину князів Смагів, потім – власність Черкаського замку, пізніше – князів Павшів і зрештою – Київського Пустинно-Микільського монастиря.

Багато крові пролилося тут у XVII столітті. Влітку 1628 року біля містечка, яке на той час вже мало свою сучасну назву Жовнине, козацькі війська отаманів Якова Острянина і Дмитра Гуні билися проти польського урядового війська. У другій половині століття Жовнине не раз ставало жертвою набігів татар і турків. 1678 року воно навіть опинилося повністю в руках татар, проте швидко було визволене козаками Полтавського полку.

Характерно, що в усі часи оборонці Жовниного ефективно використовували у бойових діях так звані Змієві вали часів Київської Русі…

“Предки повстали” — під таким заголовком у березні 2022 року з’явилося повідомлення на сторінці Сухопутних військ Збройних сил України у Фейсбуці. У ньому інформували про те, що давні фортифікаційні споруди на захід від Києва, відомі як Змієві вали, знову стали на заваді просуванню ворогу – зупинили бронетехніку росіян.

“Під Білогородкою орки вперше дізнались про історію Русі на власному досвіді. Орківська техніка не змогла форсувати Змієві вали. Давньоруські оборонні системи проти Орди – 2000 років гарантії!” — йшлося у переможному повідомленні ЗСУ.

У документі, датованому 1760 роком, вперше бачимо печатку із зображенням сучасного герба Жовниного: перехрещені шаблі й стріла на криваво-червоному щиті. Як не дивно, шабля на гербі крива – як турецька чи татарська.

Той герб – не єдиний спогад про тяжкі, але звитяжні часи Жовниного – око фахівців, істориків чи археологів, ще може угледіти в пейзажах сучасного рядового села на Чорнобаївщині ледь помітні рештки захисних валів і ровів. Кажуть, донедавна тут можна було знайти навіть рештки напівобвалених підземних ходів. А в 1957 році археологи, які проводили розкопки Жовнинського городища на «шляху з варяг у греки», знайшли дивовижну й загадкову кістяну прикрасу, на відшліфованій поверхні якої було майстерно вирізьблено орнамент з княжим тризубом, у якому дослідники вбачають сокола, який завжди перемагає.

1991 року, після остаточного розвалу радянської імперії, незалежна Україна повернула собі княжий тризуб на державний герб.

А 2022 року на землях сучасної білоруської Вітебщини, де славним предком українців Ярополком були ущент розбиті вороги, нерозумні нащадки Гліба і хана Шаруканя обладнали аеродроми і ракетні бази, звідки на початку повномасштабного вторгнення москви чинилися нальоти на землі нашої держави й столиці – Києва.

Сусіди, які, схоже, уроки історії в школі прогулювали – готові знову наступати на граблі, які, втікаючи від воїв Києва, губили їхні предки?