Наприкінці липня у Черкасах з’явилася перша тактильна доріжка. Вона допомагає людям з порушеннями зору орієнтуватися в просторі. Але незрячі черкащани її не оцінили. Більше того, вони кажуть, що місто взагалі не пристосоване для людей з вадами зору. А міська влада ігнорує прохання та зауваження незрячих зробити місто доступнішим. Чого не вистачає незрячим черкащанам – дізнавалося «Громадське ТБ: Черкаси».
«Обламаний асфальт на тротуарі – мій орієнтир»
Черкащанка Анастасія Пархоменко не бачить чотири роки. Каже, що їй знадобився рік, щоб пристосуватися до нового способу життя. Коли дівчина йде по тротуару, шукає для себе орієнтири, щоб правильно рухатися. Тому що тактильних доріжок немає.
«Такі дрібниці, як камінчик, ямка, стіна чи паркан мені дуже допомагають. Там обламаний асфальт, а там стирчить пеньок. Зряча людина обійшла і пішла далі, вона цього не помічає. А для незрячого вони стають певними мітками. Коли наткнулася на камінчик, розумію, що після нього треба повернути. А коли ремонтують тротуар, ці камінчики прибирають і все – треба іншу мітку собі шукати. Доводиться постійно до всього пристосовуватися», – каже Анастасія.
Замість тактильної плитки дівчина шукає камінчик чи обламаний асфальт, щоб орієнтуватися у просторі.
Коли дівчина стоїть на зупинці, більше орієнтується на звук громадського транспорту. Тролейбуси і маршрутки не мають зовнішнього озвучення.
«Тростинкою обходжу зупинку, чекаю на транспорт. На слух визначаю, де відкриваються двері. Йду на звук. І там питаю, який номер тролейбусу чи маршрутки. Коли їду в транспорті, рахую зупинки. Про всяк випадок, прошу кондукторку, щоб вона підказала, коли вставати», – говорить Анастасія.
А от з однорічним сином вийти на прогулянку без чоловіка дівчина досі не наважилася. Каже, що боїться за здоров’я та життя дитини. Адже ходити вулицями міста незрячому небезпечно. Дівчина почувалася б набагато впевненіше, якби скрізь була тактильна плитка, а світлофори, транспорт та входи у будівлі мали звукові маячки.
Інклюзивні вулиці в Європі – норма
Черкаси взагалі не пристосовані ні для людей з інвалідністю, ні для здорових людей, – каже черкащанка Інна Сахарова-Вольф. Вона живе у Берліні 20 років, але щороку приїжджає в Черкаси. Говорить, що в Німеччині інклюзивні вулиці – це норма.
«Будь-яка людина з інвалідністю може самостійно пересуватися містом – чи за допомогою муніципального транспорту, чи пішки. Бордюрів на перехрестях тут немає. Тактильні доріжки і звукові світлофори майже на кожному перехресті», – каже Інна.
Перехід через дорогу в Берліні (Німеччина).
Таткильна доріжка у метро Відня (Австрія).
Тактилька доріжка біля зупинки громадського транспорту в Кракові (Польща).
Черкащанин Віталій Пітвало часто подорожує за кордоном. Каже, що облаштування європейських вулиць для незрячих суттєво відрізняється від черкаських.
«Тактильні доріжки у містах Європи роблять усюди, де ходять багато людей. У великих містах тактильна плитка є на кожному перехресті й переході. Майже всі станції метро обладнані ними», – каже Віталій.
«Не робіть для нас без нас»
З 1 квітня в Україні почали діяти нові державні будівельні норми «Інклюзивність будівель і споруд». Вони передбачають обов’язково проектувати тактильну плитку та інші елементи доступності для людей з порушеннями зору на вулицях, у житлових і громадських будівлях.
Згідно з ДБН, плитка для незрячих повинна відрізнятися від основної поверхні, бути відчутною за допомогою тростини або підошви взуття, виділятися контрастно за кольором та фактурою.
Завдяки новим нормам, у проекті реконструкції бульвару Шевченка від Університетської до Можайського вперше передбачили тактильну доріжку. Керівниця Черкаської обласної організації Українського товариства сліпих Тетяна Крячок каже, що перш, ніж робити щось для маломобільних груп людей, треба питати, як їм буде краще.
«Вони поклали тактильну плитку, але, мабуть, не для людей з порушеннями зору. Людина виходить з транспорту на зупинці і як їй потрапити на цю доріжку? Звідки знати, що вона посеред бульвару? Ніяк. Ми постійно звертаємося до влади з проханням: якщо ви хочете зробити щось корисне у місті для незрячих – зверніться до нас. Ми готові бути експертами, консультантами з цього приводу. Але, на жаль, нас не запрошують до обговорення», – каже Тетяна Крячок.
Вже випробував тактильну доріжку черкащанин Тарас Крамний. Каже, що від неї мало користі. Адже незрячий не знає, як на неї потрапити. Та й взагалі не знає, що вона там є.
«Насамперед тактильну плитку треба класти на перехрестях, щоб незряча людина знала, де можна перейти дорогу. А за допомогою тактильної плитки на бульварі вона орієнтуватиметься, у якому напрямі рухатися», – каже Тарас Крамний.
Таткильна доріжка на перехресті бульвару Шевченка – вулиці Університетської
Тактильну плитку на переходах, які ведуть до спеціальної доріжки для незрячих, покладуть, – Артур Савін
Тактильну плитку на переходах, які ведуть до спеціальної доріжки для незрячих, покладуть. Про це каже директор департаменту архітектури та містобудування Черкаської міської ради Артур Савін. А на ремонт тротуарів від Університетської до Можайського у проекті реконструкції цього відрізку дороги не передбачили. І грошей на це не виділили.
Але чиновник пообіцяв, що тактильну плитку покладуть на тих тротуарах та перехрестях вулиць, де їх ремонтуватимуть. За його словами, у цьому році мають відремонтувати тротуари у центрі міста – біля магазину «Черевички» та ЦНТІ. На цих тротуарах мають з’явитися й тактильні доріжки.
Коли у місті встановлювали звукові маячки на світлофори, незрячих знову не покликали. Маячки не вели через дорогу, а збивали людей з курсу і це було небезпечно. Заступниця голови комітету доступності при Черкаській міській раді Леся Валяєва каже, що звукові маячки довелося переробляти.
«Ми завжди кажемо: «нічого для нас без нас». Як людина, яка ніколи не мала проблем із зором, зможе правильно встановити маячок? Ми наголошували, що при таких роботах треба залучати представників комітету доступності. Ми для того і є. Але, на жаль, міська влада ігнорує цю можливість. Спочатку роблять, а потім ставлять перед фактом. Ми навіть не знаємо плану робіт», – каже Леся Валяєва.
Чого потребують незрячі в Черкасах?
У Черкасах проживає більше 700 людей з вадами зору. Окрім тактильної плитки, незрячі містяни потребують низки інших засобів, які допоможуть їм комфортніше пересуватися містом. Президент Всеукраїнської громадської організації людей з інвалідністю по зору «Генерація успішної дії» Геннадій Євсев’єв та Тетяна Крячок назвали найнеобхідніші:
Звукові маячки на дверях у магазин, банк, пошту чи іншу будівлю. Так людина зрозуміє, де вхід і йтиме у правильному напрямку.
Озвучування світлофорів. Людина знатиме, коли можна переходити дорогу.
Внутрішнє та зовнішнє озвучування громадського транспорту. Коли на зупинці стає тролейбус, зовнішній динамік має оголосити номер транспорту і напрямок руху. А в салоні оголошує назву зупинки. Незряча людина зможе орієнтуватися як у транспорті, так і біля нього. Їй буде зрозуміло, у який транспорт сідати та коли виходити.
Яскраво жовті стрічки на східцях. Їх наклеюють або фарбують з обох боків кожної сходинки. Вони допомагають слабкозорим людям не впасти й впевненіше ходити на східцях.
Східці Черкаської обласної державної адміністрації
У Черкасах є лише кілька озвучених світлофорів, тролейбусів і маршруток, одна тактильна доріжка та тактильні мініскульптури. Але вони не рятують ситуацію. Місто продовжує залишатися недоступним для людей з вадами зору.
Тактильна мініскульптура художньої школи імені Д. Нарбута.
Як із доступністю в інших містах України?
За статистикою, в Україні проживає близько 70 тисяч незрячих людей. Але за неофіційними даними їх утричі більше.
За інформацією Київського міського Центру соціальної, професійної та трудової реабілітації осіб з інвалідністю, для незрячих українські міста практично не пристосовані. Знайти вхід до супермаркету дуже складно. Світлофори оснащені звуковим супроводом лише на кількох вулицях. Автомобілісти паркуються на тротуарах, не думаючи про те, як їхні автомобілі будуть обходити незрячі. Більш-менш обладнане для незрячих метро, але це лише у столиці.
«Там десь поставили звуковий світлофор, там з’явилися у транспорті звукові сповіщення зупинок чи номера маршруту, там сходинку пофарбували. Але через відсутність загальної стратегії, спланованих дій та контролю це все призводить до часткової доступності, до точкових ударів. Й не вирішує головну проблему – простір залишається недоступним», – сказав «Радіо Свобода» тифло-експерт Євген Свєт.
Тетяна Крячок каже, що Одеса краще пристосована для незрячих, ніж Черкаси:
«Тактильна плитка не скрізь, але вона є. Біля залізничного вокзалу, на переходах. Ще мені сподобалися світлофори. Перед тим, як починає стукати метроном, він оголошує назву вулиці».
Львів облаштовують для незрячих останні три роки.
У Львові не чекали нових будівельних норм й останні три роки потроху облаштовують місто для незрячих. Керівниця Львівської обласної організації Українського товариства сліпих Любов Кукурудза каже, що в місті діє рішення виконкому, за яким тротуари та переходи заборонено ремонтувати без тактильної плитки.
«Звичайно, бувають проблеми. То не так кладуть плитку, то ще якісь погрішності. Але ми з цим боремося. Елемент безпеки все-таки є. У центрі міста більшість тротуарів та переходів обладнані тактильною плиткою. Якщо далі – то лише там, де йшли роботи протягом останніх трьох років», – каже пані Любов.
Також по місту озвучені всі світлофори. Де дуже інтенсивний рух і менший потік пішоходів, є світлофори на виклик. Озвучений і весь електротранспорт. У деяких є і зовнішнє озвучення. Більшість низькопідлогових великих маршруток також оснащені озвученням. У малих маршрутках – «Богдан» та «Еталон», озвучення немає.
Звукові маячки є на дверях адміністративних будівель, закладах культури, вокзалах, аеропорту.
Гроші на оснащення вулиць міста для незрячих спрямовує Львівська міська рада. Ініціюють зміни в інфраструктуру міста члени Комітету доступності. Любов Кукурудза каже, що до їхніх порад міська рада прислухається.
Чому Черкаси досі не пристосовані для незрячих?
А в Черкасах представників Комітету доступності Черкаська міська рада ігнорує. До нього входять представники різних маломобільних груп людей, які ініціюють покращення інфраструктури в місті.
«Скільки ми не давали у письмовому вигляді пропозицій, але реакції не отримали. Раз написали. Через півроку нам сказали – напишіть ще раз. То керівництво змінилося, то ще щось. Знову написали. Але в результаті ніхто нічого», – говорить Тетяна Крячок.
У Черкасах більшість перехресть та переходів через дорогу не обладнані ні тактильними плитками, ні звуковими світлофорами
Головою комітету доступності є заступниця міського голови Людмила Бордунос. Вона – кураторка департаменту житлово-комунального комплексу Черкаської міської ради. Журналістам «Громадського» не вдалося з нею поспілкуватися, тому що перебуває у відпустці.
Заступниця голови Комітету доступності Леся Валяєва каже, що у 2018 році громадські активісти перевіряли на доступність поліклініки, лікарні, органи соціального захисту, ЦНАП, Пенсійний фонд та зупинки громадського транспорту. Всі зауваження надали на засіданні Комітету доступності, щоб профільні департаменти усунули недоліки.
«На жаль, наші зауваження міська влада проігнорувала. Вона не йде нам на зустріч. Вона не дослухається до громадськості. Чиновники самі щось планують, щось роблять. Коли купа проблем з архітектурною недоступністю, вони кажуть, що немає грошей. Але легко знайшлися 10 мільйонів гривень для того, щоб закласти плиткою Долину троянд. Те ж саме колесо огляду, стели, парканчики. На це вони десь знаходять гроші», – каже Леся Валяєва.
Леся Валяєва говорить, що в Черкасах немає політичної волі і чіткої позиції керівництва міста зробити його комфортним для всіх жителів. На державному рівні найбільший недолік – дуже складно притягнути чиновників до відповідальності. За її словами, треба повернути норму, яка б зобов’язувала залучати представників Комітету доступності, коли об’єкт здають в експлуатацію. Щоб вони контролювали роботу та підписували акти про те, що все відповідає будівельним нормам.
КОМЕНТАРІ