Питання захисту державної мови досі актуальне в Україні. Попри збільшення частки україномовних людей після початку повномасштабного вторгнення, все ще в органах державної влади, лікарнях чи на касі в супермаркеті можна почути російську. Про порушення мовного законодавства та чи зафіксовані вони на Черкащині, журналісти видання “ВиЧЕрпно” говорили з Уповноваженим із захисту державної мови Тарасом Кременем.

Тарасе Дмитровичу, ви сьогодні завітали в Черкаси на щорічну серпневу педагогічну конференцію. Що можете сказати за її підсумками?

– Не так давно ми разом із Державною службою якості освіти провели вже третє щорічне моніторингове дослідження стосовно забезпечення освітнього процесу державною мовою, виконання мовного закону, закону про освіту. Ми зафіксували для себе, що з початком повномасштабного вторгнення, рівень переходу або принципового спілкування українською мовою в Україні суттєво зріс. В окремих регіонах – на Львівщині, Закарпатті – це понад 90%. Але і в цетральній Україні, і на півдні, і на сході, на превеликий жаль, учасників освітнього процесу (педагогічних працівників, здобувачів освіти й батьків) торкнувся формат двомовності. Коли між заняттями, після занять, під час приватного спілкування вони можуть послуговуватися російсько-українським форматом.

В умовах повномасштабного вторгення на Черкащині, зокрема, чимало внутрішньо переміщених осіб,  які раніше не мали можливості в освіті спілкуватися державною мовою, бо до 2022 року у нас близько 100 тисяч дітей навчалися російською мовою, або вивчали її як другу іноземну.

Тому мій основний заклик (на конференції – ред.) – потрібно дотримуватися мовного закону, особливо в освітньому процесі. Бо так ми формуємо мовну стійкість нашого молодого покоління, а отже і майбутнього України.

Дослідження, яке влітку цього року проводила Державна служба якості освіти серед школярів та їх батьків на Черкащині, виявило, що частка респондентів, які послуговуються українською мовою як в освітньому процесі, так і в побуті, дещо зменшилася. З чим пов’язана загалом така не дуже радісна тенденція?

– Що ми побачили сьогодні: вчителі, батьки і, звичайно, діти ведуть свої акаунти в соціальних мережах недержавною мовою. Це не заборонено, але це ретранслює те, що є у свідомості громадян України. Закон України не поширюється на діяльність релігійних установ і на приватне спілкування, але ми розуміємо, якщо дитина в дошкільному віці  спілкується вдома російською, то, зрозуміло, з такими навичками вона приходить до садочка. Очевидно, що режим двомовності зберігається і в школі, в офіційно визначеній сфері й дома. Тому ми не повинні дивуватися, що у нас стільки порушень у сфері обслуговування, транспортній  сфері, у діяльності органів місцевого самоврядування, лікарнях і державних установах.

Війна показала, що рівень володіння українською суттєво зріс, що немає такої сфери, яка не охоплена українською мовою. Але водночас ми бачимо,  як російська пропаганда намагається зберігти свій потенціал, щоб російська мова набула знову певного статусу. Не забуваймо про те, шо якісь 10-12 років тому у нас був Закон “Про засади державної мовної політики”, який передбачав затвердження російської як регіональної мови. У 2012 році я був депутатом Миколаївської обласної ради й прекрасно пам’ятаю, як місцеві депутати ледь не одноголосно підтримали цю ініціативу. Тому російська пропаганда прекрасно розуміє, за якими б лекалами вони хотіли діяти, проте, звичайно, їм ніхто не дасть цього зробити. Тому що питання української мови – це питання національних інтересів, питання нашої соборності та єдності.

Чи зафіксовані були в нашому регіоні якісь порушення мовного законодавства? І якщо так, то в яких сферах найбільше?

– Можливо це погано, можливо – добре, але скарг з Черкаської області на нашу адресу майже не надходить. Можливо, з однієї сторони дійсно більшість мешканців Черкаської області спілкуються виключно державною мовою. І я в цьому не хочу сумніватися. Але те, що порушення можуть виникати, це очевидно так. І вони традиційно в Україні стосуються сфери інтернет-представництв, а також сфери обслуговування. Третє місце посідають проблеми зі зовнішньою рекламою, оголошеннями.

Чи ефективні штрафні санкції й у яких сферах вони найчастіше накладаються?

– Хочу підкреслити, що ефективність діяльності нашої інституції не можна виміряти кількістю штрафів. Тому що відповідно до Кодексу України про адміністративні правопорушення, ми застосовуємо фактор санкцій у вигляді попередження. Якщо попередження не діє і відбувається повторне порушення мовного закону, ми застосовуємо штрафи. Це 3400 гривень, які йдуть до місцевого бюджету.  Але у нас попереджень значно більше за штрафи. Тому що ще на етапі накладення першої санкції ситуація виправляється.

Але у нас є власники сайтів, яких ми штрафуємо по три рази на рік, кожного разу штраф збільшується у геометричній прогресії. Ми їм, звісно, забезпечуємо антирекламу.  Тому ми ні з ким не граємося.

Які основні законодавчі зміни з приводу захисту української мови відбулися в Україні з початку повномасштабного вторгення росії на територію України?

– Насправді до мовного закону не було внесено жодних змін практично за п’ять років його існування. Єдине, що було вісім хвиль набуття чинності мовного закону. З 2019 по 2024 рік українська стала обов’язковою у сфері обслуговування, сфері культури, туризму, друкованих медіа… Ми запустили проведення іспитів на визначення рівня володіння українською мовою. Серед сукупних документів, до яких я маю відношення як Уповноважений, це Закон України “Про медіа”. Ми збільшили частку україномовних програм  до 90%. Але дозволено під час трансляції наживо з місць подій, місць влучання ракет послуговування недержавною мовою, якщо мова йде про іноземних представників. Також вся інформація про товари й послуги повинна бути українською мовою.

Ми домоглися змін і до Закону “Про громадянство України”. Тепер для того, щоб стати громадянином України, потрібно мати сертифікат про володіння державною мовою, скласти іспити з історії України та основ Конституції.

У 2023 році з нашої ініціативи профільний комітет з питань гуманітарної та інформаційної політики розробив закон про деколонізацію топонімів. З цим документом ми змогли деколонізувати не тільки назви населених пунктів, а й вулиці, площі, сквери, називаючи їх іменами наших захисників, видатних діячів культури й мистецтва, всіх тих, хто має пряме відношення до конкретної громади, української державності.

Які на державному рівні є програми з підтримки української мови?

– У березні Уряд затвердив державну мовну програму. Я наполіг на тому, що мають бути й державні мовні курси, зокрема, для військовослужбовців та їхніх родин. По Україні ми сьогодні маємо близько 200 місцевих мовних програм.  Немає такого міста чи області, де немає додаткових можливостей. У нас близько 600 мовних курсів на волонтерських засадах.

Зараз у нас є проблеми з поповненням бібліотечних фондів, тому по можливості їх треба оновлювати, давати дітям доступ до сучасної української літератури. Також потрібно підтримувати українські театри, університети… Що стосується черкаських університетів, Зокрема, ЧНУ ім. Б. Хмельницького та ЧДТУ, ми долучили їх до нашої загальнонаціональної асоціації студентських мовних омбудсменів. Вони на рівні університетів проводять мовні активності, сприяють тому, щоб української було ще більше.

Що ви можете сказати людям, які досі говорять, що мова не має значення?

– Я думаю, що вони вже знайшли для себе безліч аргументів, щоби спілкуватися українською. Українська – це наша лінія оборони, це наш внесок в українську перемогу, це ключовий елемент нашої незламності.

Дуже важливо, коли лідери думок відстоюють важливість володіння державною мовою. Проте ми бачимо, що багато з них пішли воювати й, на жаль, загинули, гинуть і цивільні люди, можна згадати в цьому контексті Ірину Фаріон. Для українського суспільства саме в питанні захисту мови втрата таких людей є відчутною?

– Звичайно. Тому що, закарбовуючи імена наших героїв, дослідників, науковців, письменників в об’єктах топоніміки, вивчаючи їх у шкільній програмі, ми утверджуємося як нація. Бо ті, хто не знають історії, не мають майбутнього.

Після ухвалення у 2019 році мовного закону, багато захисників російської мови почали кричати про “ущємлєніє” їхніх прав. До вас надходять звернення від нацменшин з приводу порушення їхніх прав?

– До мене вони не звертаються і не скаржаться. Вони інколи могли поскаржитися до Уповноваженого з прав людини. Але ми розробили й впроваджуємо настільки демократичні й сучасні закони про національні спільноти й корінні народи, що “комар носа не підточить”.

Наостанок, нагадайте нашим глядачам, що вони мають робити у випадку фіксування порушення мовного законодавства і куди повинні звертатися.

– Якщо ви стали свідками порушення мовного законодавства, то реагуйте за місцем такого порушення. Якщо це супермаркет, то вимагайте від адміністратора, щоб співробітник забезпечив ваше мовне право. Якщо це стосується освіти, то спілкуйтеся з директором школи. Якщо ви дивитеся новини, читаєте газети, бачите спілкування правоохоронців російською, представників сфери охорони здоров’я і не маєте можливості на них вплинути, то звертайтеся до нас. Є сайт Уповноваженого з захисту державної мови, там є зручна електронна форма для заповнення, є телефон, є поштова адреса. Звичайно, можна скаржитися й на урядову гарячу лінію.  Ми завжди готовій й допомогти й виправити ситуацію.