Жителька Мошен, що на Черкащині, Марія Адамова власним коштом утримує врятованих зі скотобоєнь і безпритульних тварин. За освітою вона ветлікарка. Аби доглядати за підопічними, їй довелося з міста переїхати в село і збудувати стайні. Аби повернути тваринам довіру та любов до людей, знадобилися роки, розповіла Марія Суспільному. Нині рани загоїлися і тепер вони — її родина.
В оточенні соснового лісу на різнотравʼя ходять пастися коні, лошата та корова Мазуха.
“Буває, що опускаються руки, думаєш нащо цим займатися, починаєш хандрити. Приходиш у стайню, стаєш біля них і просто чухаєш. Почистиш — і в тебе вже чудовий настрій, ти задоволена життям”, — розповіла вона.
Те, що з-під шерсті тварин не видно шрамів, порізів чи зламаних кісток — це результат років її відданої праці й любові, розповіла Марія.
У кожної із цих тварин, як і людей, своя історія порятунку від людей та виживання:
“Як би це образливо не звучало, але це все люди. У тварин немає безпричинної жорстокості”.
Якби писала книгу про кобилу Даму, то це був би роман з сумним початком про норовистого орловського рисака, волю якого хотіли зламати:
“Її продали у приватні руки, але ці приватні руки виявилися не дуже добрі. Вони її сильно били і викликали велику злобу до людей. У неї були травмовані ребра, череп, травма ока, травма ноги, травма грудної клітини. Господар зрозумів, що він її не зможе переламати і відправив на ковбасу”.
Цю кобилу Марія Адамова забрала до себе зі скотобійні, як і іншу, яку назвала Марічкою:
“Їй тільки була туди дорога. З такими травмами на конюшні вже не тримають, бо вона возити людей уже не може”.
В Минулому Марічка — артистка кінного театру. Під час вистав вона травмувалася:
“Перші травми вона отримала під час вистав і зйомок. Це був поперек і задні ноги, у неї суглоби трошки змінені. Їй треба багато трюків робити — сидіти, лежати, скакати коли дві дорослі людини на ній. Це надзвичайно велике навантаження на коня, тим паче на кобилу такого зросту”.
Шрами загоїлися, втім, проблеми зі здоровʼям у кобили лишилися. В неї все, як і у людей — час від часу потрібно давати протизапальні та знеболювальні.
“Коли заходиш вранці у конюшню, а в тебе коняка намагається встати, а в неї задні ноги відмовляють — це дуже страшно. Дуже часто доводиться її під пузо підвішувати”, — розповіла Марія.
Малим та хворим кошеням принесли кота Лакі. А пса Вулкана врятували від господаря:
“Він був після аварії з пошкодженим тазом. Жив на метровому ланцюгу. Хазяїн вирішив, що цього буде достатньо. Був худий, в нього були болі, погано їв, а хазяїну було не до цього. Коли я приїхала до людей купувати сіно і побачила, що в сусідів лежить ось такий собачка і мені розповіли цю ситуацію, то я вже не змогла без нього піти”.
Чому попередні господарі були такими жорстокими до цих тварин пані Марія не розуміє. Пояснила: тварини реагують на поведінку людей:
“Її образили — вона тебе образила, ти її любиш — вона тебе любить. Ти її ударив — вона тебе влупила.
Тепер у цих тварин новий дім: стайні, левада та пасовище. А ще — зʼявилися лошата. Люди приїздять, аби погладити тварин чи трохи покататися. Для пані Марії вони — члени сімʼї. Весь свій час вона присвячує лише їм:
“Рятуєш одних, прилаштовуєш, а потім можна інших брати. Це все на ентузіазмі, бо на них не заробиш. Ми не даємо їх на такі навантаження, щоб люди могли самі «політати» по лісу, бо ніколи немає гарантії, що людина їх повернуть здоровими”.
Найбільше, розповіла Марія, для своїх підопічних бажає спокійної старості, де над ними ніхто знущатися не буде:
“Якби в мене не було цих тварин, я б була геть іншою людиною. Це сенс та стиль мого життя”.
КОМЕНТАРІ