З 1 липня 2015 року Черкаський обласний драматичний театр перебуває на ремонті. За цей час колектив театру не припиняв свою роботу, більше того, продовжував радувати глядачів новими виставами і постановками, шукаючи для цього нові локації та приміщення. Дуже часто всі зароблені кошти доводилося віддавати за оренду, а гастролювати по районах на старенькому аварійному автобусі, весь час сподіваючись, що ось-ось для черкащан та гостей міста свої двері відкриє не просто відремонтований, а оновлений осередок Мельпомени.
Ще наприкінці минулого року містяни очікували, що актори драмтеатру вже даватимуть вистави у рідних стінах, однак не склалося, повідомляє «ВиЧЕрпно». І хоч театр вже має дах, відремонтований фасад будівлі, однак огорожа навколо будівлі та будівельні залишки у внутрішньому дворику театру свідчать, що роботи ще не завершені.
– Якби це не називали — реконструкція чи ще якось, але просто дуже повільно відбувається відновлення театру, який був у цих стінах. Хтось колись обіцяв, що буде відкриття, але треба виходити з реалій. Загалом для нас ця тема дуже болюча, — розповів директор Черкаського обласного драматичного театру ім. Т.Г Шевченка Петро Ластівка.
За його словами, наразі зроблений екстер’єр будівлі театру, однак ще чимало внутрішніх робіт, починаючи від облаштування сцени, закінчуючи фойє.
– Ми ж не можемо глядача запустити в пустий зал, де немає крісел, не можемо відкрити театр для глядачів, поки до кінця не зроблена протипожежна сигналізація, вентиляція і так далі. Мало того, ми ж не можемо запросити глядача, поки не зроблена сцена, — зауважив Петро Петрович.
А за планшет сцени ще навіть ніхто не брався, додає керівник театру:
«Але це ж не значить, якщо тут буде 250 чоловік, то ремонт відразу закінчиться. Потрібно, щоб були дотримані всі технологічні норми, загалом дуже багато вимог до виконання робіт в театрі. Тому мені дуже важко назвати якісь терміни відкриття театру. Хоча у нас вже частково куплено обладнання для освітлення, звуку, але теж освітлення потрібно повісити на софіти, а софіти мають бути на тельферах, яким у нас вже по 45 років, на них просто не можна вішати, бо все впаде і поб’ється. Їх треба замінити. І ось так одне у нас чіпляється за інше».
Зрештою, зізнається Петро Ластівка, «аби були гроші, а як їх витратити, вони знайдуть».
Доводиться час від часу й «повоювати» за певні нюанси в облаштуванні інтер’єру театру.
– Слава Богу, що мені таки вдалося зрештою переконати, щоб на другому поверсі постелили паркет, а не плитку. А то б ми тут всі сковзалися. Паркет навіть старішає благородніше. Тож довелося дуже довго пояснювати, що в театрі не повинна кластися плитка, лише паркет. Розумієте, я наче і відповідаю за цей ремонт, але повноважень у мене ніяких немає, — відзначив директор театру.
Попри все театр працює, актори дають вистави в Будинку культури ім. І. Кулика, художньому музеї, їздять з гастролями по інших районах і містах.
– Бо якщо ми зупинимося, почнеться стагнація театру і колективу. Тому ми активно працюємо. У минулому році зробили скільки вистав, що стільки ще в театрі не грали. У нас є і моновистави, і Різдвяна коляда, і «Кайдашева сім’я», де всі задіяні. Однак, на жаль, за таких умов нам все одно доводиться виживати, причому робимо ми це без транспорту, який нам вже років 40 обіцяють купити. Ми їздимо на гастролі на автобусі, якому вже 45 років. Це аварійна ситуація на колесах, скільки його не ремонтуй, — жаліється Петро Ластівка.
Не дивлячись на таку непросту ситуацію, Черкаському драмтеатру вдалося зберегти колектив і навіть примножити його.
– Іде мова не просто про ремонт театру, а про становлення театру як такого. Ми повинні створити театр, в якому було б комфортно ставити вистави (і не дві на рік), до якого було б зручно прийти глядачам і обговорити ці вистави. Всі актори, режисер думають, що вони хазяї театру, але це не так, їх найняв народ, щоб вони через сцену доносили правду. Їм народ платить гроші, щоб вони берегли традиції, обряди, мову цього народу, — підсумував Петро Ластівка.
Нагадаємо, що 1 липня 2015 року згорів музично-драматичний театр імені Тараса Григоровича Шевченка.
КОМЕНТАРІ