У всьому світі часто повторюються випадки расової дискримінації. У статті 2 закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» зазначено, що кожна людина, незважаючи на колір шкіри, політичні, релігійні та інші переконання має однакові права. У Черкасах, зокрема в ЧНУ ім. Б. Хмельницького, навчається багато іноземних студентів, з одним з яких ми поговорили, зокрема, про дискримінацію за расовою ознакою. Саме про це розповісти нам погодився студент-міжнародник 2 курсу – Принц Цвум із Гани. Йому 25 років, за освітою філософ, знає декілька іноземних мов і займається волонтерською діяльністю, пише “Прочерк”.

Добрий день. Скажи, скільки років ти навчаєшся в Україні?

–  Я тут вже 2 роки, навчаюсь за спеціальністю міжнародне право.

– Чому ти вирішив навчатися в нашій країні?

–  Це важко пояснити. Я хотів навчатися у тій країні, де не розмовляють англійською, французькою, італійською, грецькою, тому що я знаю ці мови. Спочатку планував поїхати в Росію, але в мене багато друзів в Україні. Вони навчаються в Івано-Франківську та Черкасах, тож порадили приїхати сюди, бо знають, що я дуже люблю вивчати нові мови. Саме тут я можу вивчити українську та російську одночасно.

–  Чи подобається тобі навчатися в ЧНУ? Чому?

–  Мені подобаються ваші традиції та культура. Раніше я навчався в коледжі, але там було не так цікаво. Африка й Україна дуже різні. У Вас пишаються своєю національністю, постійно збагачують культуру. Наприклад, у Вас є національна страва, одяг та державна мова, крім того, у кожній області свої звичаї, а в нас такого немає. У Гані рідна мова – ашанті, але офіційна англійська. Навіть навчання в школі англійською. А у вас рідною мовою. І ще дуже цікаво говорити «суржиком» – це для мене ще не зовсім зрозуміле.

– Як до тебе ставляться викладачі та одногрупники?

–  Усе дуже класно. На заняттях ми говоримо англійською, тому що я не досконало знаю українську мову і мені тоді важко сприймати новий матеріал. Викладачі нам допомагають. З одногрупниками стосунки також склалися, бо розуміємо один одного.

– Чи дискримінують твої права в Україні?

–  Зараз ні, але як тільки я приїхав було важко. Бували такі ситуації, які  неприємно згадувати. Пам’ятаю, як одного разу ми поверталися в гуртожиток пізно ввечері. Біля нас зупинився автомобіль. З нього вийшли чоловіки і почали нам кричати : « Гей, нігер, нігер!» Ці слова дуже ображають. Крім того, люди на вулиці часто показують на мене пальцями, тому що я «чорний». Хочеться забути такі ситуації.

–  Бувало таке, що люди ставились до тебе погано, бо в тебе інший колір шкіри?

–  Звичайно, але є і приємні спогади. Я волонтер, тож часто працюю з дітьми, навчаю їх англійської мови. Колись до мене підійшов маленький хлопчик і запитав: «Дядьку, а чому ти такий чорний?» Було дуже смішно. Я відповів, що це мій природний колір шкіри. Діти дивуються, чому в мене білі нігті та зуби, але все пояснити я не можу.

–  А як ти ставишся до українців?

–  У мене дуже багато друзів українців, бо я люблю знайомитися, спілкуватися. Це цікаво. Я хочу дізнатися про Вас більше, бо у вас красива країна та мова.

–   Чи плануєш ти залишитися в Україні?

– Усе можливо. Точно не можу сказати. Мені тут подобається, люблю вивчати щось нове, Але все може змінитися.