Нова атомна електростанція та містечко-енергетиків на 20 тисяч населення, такою б мала стати територія на схід від Чигирина, неподалік Кременчуцького водосховища. “Будуть тут і свої школи, і палац культури, торгівельний центр, кінотеатр, лікарня і відмінна служба побуту, і палац піонерів, і, звичайно ж, чудовий пляж… І вже у 1975 році Чигиринська ГРЕС дасть струм…”, – писали у газеті “Правда України” у січні 1972 року. Нині ж пустка, руїни, самотня труба непрацюючої котельні, що височить над уламками бетону та трохи більше 100 жителів вулиці Орбіта, що так ніколи і не стала містом. Про історію “невдалої енергетики” розповідає “Вичерпно”.
Місто-привид, так вперто продовжують називати територію з двома заселеними 5-поверхівками та одним магазином. Потрапляючи на Орбіту, ти ніби подорожуєш у часі. Порожні квартири покинутих 9-поверхівок ще зберігають сліди господарювання там людей, які так і не стали місцевими жителями. Як не дивно, вціліло навіть чимало адміністративних будівель, а бетонні дороги, які безпомилково вказують, що ви наближаєтеся до АЕС, подекуди мають набагато пристойніший вигляд, ніж сучасні автошляхи.
Три спроби звести на цій території електростанцію – і всі невдалі, мільйони витрачених карбованців – і жодного завершеного об’єкта, тисячі фахівців з усього Радянського Союзу – і повна відсутність робочих місць. Нині неподалік покинутого промислового майданчика почали будівництво сонячної електростанції, яка може дати славній гетьманській столиці знову відчути, як навколо неї вирує життя!
Рішення будувати Чигиринську електростанцію народилося в понеділок
Історія будівництва електростанції поблизу Чигирина бере свій відлік на початку 70-х років ХХ століття. Країна потребувала нових енергетичних потужностей, тому був розроблений проект Державної районної електричної станції поблизу Кременчуцького водосховища. Планувалося декілька варіантів її будівництва. За першим проектом вона мала працювати на вугіллі, однак розрахунки показали, що це дорого і невигідно, тому її перепланували під мазут. І вже навіть почали будувати залізничну гілку для його підвезення.
– У ті роки весь розвиток району і міста Чигирин були підпорядковані будівництву станції. Планувалося, що по мірі зведення станції, будуть виділятися кошти і на розвиток району, однак в реальності інші райони мали більш вигідний стан, а Чигириньский був пригальмований ось цими проектами, – у коментарі нашому виданню пояснює Наталія Перепелиця, яка прийшла працювати в дирекцію тоді ще Чигиринської ДРЕС у 1982 році на посаду бухгалтера.
Згодом з’ясувалося, що в країні не вистачає й мазуту для забезпечення Чигиринської ДРЕС, тому було вирішено будувати атомну електростанцію.
Зведення такого потужного об’єкту потребувало значних кадрових ресурсів. У безпосередній близькості до майбутньої АЕС був закладений населений пункт Орбіта, в якому мали поселитися будівельники і майбутні енергетики. Однак після перепроектування об’єкту під АЕС, це поселення потрапляло в так звану санітарну зону, в межах якої не можна зводити житлові приміщення. Було прийнято рішення зводити для енергетиків нове містечко неподалік Чигирина, яке згодом отримало назву Новий Чигирин.
Паралельно починаються роботи з намиву земснарядами промислового майданчику, побудована пускорезервна котельня, прокладалися лінії зв’язку і бетонні дороги. До селища Орбіта були проведені всі комунікації, в ньому діяв навіть клуб, був свій універмаг, до якого привозили продукти, яких не було навіть у Чигирині. Однак розвиток цього поселення вже тоді ставили під сумнів, оскільки за умови зведення АЕС проживання в безпосередній близькості до об’єкту було занадто небезпечним. Тим паче вже було вирішено, що енергетики проживатимуть у Новому Чигирині.
Крапку в будівництві Чигиринської АЕС поставив Чорнобиль, який рвонув 26 квітня 1986 року.
– У той час серед населення пішов значний резонанс через будівництво атомної електростанції, люди вже не хотіли, щоб поряд зводили такий потенційно небезпечний об’єкт. Тому, звичайно, будівництво було законсервовано. З часом це стало такою собі мертвою зоною, – розповіла Наталія Андріївна.
Далі, коли постало питання утримання двох поселень, а також самого промислового майданчика, уже Міністерством енергетики України було запропоновано будівництво на цьому ж місці паро-газової станції. І вже у 1991 році АЕС була перейменована на ПГЕС.
– Однак, знову ж таки – це був період, коли розпався Радянський союз, було не до будівництва таких великих об’єктів, відповідно, гроші на нього не виділяли, довгий час кошти надходили лише на утримання Орбіти і Нового Чигирина, а також невеликої частини промислової зони, яка ще залишилася. На той час цей майданчик перебував на балансі Київенерго. Але з моменту реорганізації в самій структурі Міненерго, потреба у такому об’єкті як паро-газова станція відпала. Якось всі ці проекти були не до часу. Який не починали – щось стояло на заваді, – пригадує Наталія Перепелиця.
Так припинилось спорудження Чигиринської електростанції, яке тривало протягом майже трьох десятиріч. Ця будова стала заручницею різних об’єктивних і суб’єктивних обставин, які не сприяли її завершенню. Як сумно жартували чигиринці: «Рішення про Чигиринську електростанцію народилось у понеділок». Тисячі людей за цей час працювали на цій будові. Вони приїздили сюди з різних куточків колишнього СРСР. Дехто залишився тут на все життя, хтось повернувся назад. Майже опустіло колись велелюдне селище Орбіта, багато незаселених квартир в мікрорайоні Нового Чигирина. Колишніх будівельників місцевої електростанції доля розкидала по всій Україні, а багатьох – і на заробітки за кордон.
– Коли починалося будівництво електростанції, то на Чигиринщину з’їжджалися спеціалісти з усього Радянського Союзу, і з великим задоволенням, оскільки у нас гарні місця, сприятливі кліматичні умови. Проте, можна сказати, на цей раз людям не дуже пощастило, – підсумувала колишня працівниця недобудованої електростанції.
Життя на Орбіті
Родина Нелі Сербенюк на Чигиринщину переїхала з промислового Кривого Рогу, поближче до природи і свіжого повітря. Почули, що тут збираються будувати атомну електростанцію, і ніби як ціле місто для енергетиків зводитимуть.
Приїхали на поселення вони у 1978 році, тоді ще тільки будували перші гуртожитки для будівельників, які мали зводити Чигиринську АЕС. Автобуси курсували рідко, тож навіть дістатися було важко. 2-кімнатну квартиру в Кривому Розі здали постояльцям, самі ж винаймали житло у селі Вітово, що розташовувалося поблизу майбутнього міста енергетиків. Власне житло в Орбіті родина Сербенюків отримала аж через 4 роки, у серпні 1982. Весь цей час, пригадує Неля Михайлівна, будівництво електростанції то відновлювалося, то призупинялося. А коли у 1986 році рвонула Чорнобильська АЕС, чигиринці почали активно протестувати проти зведення біля них потенційно небезпечного об’єкта.
– У 1978 році побудували один гуртожиток 5-поверховий, потім ще один у 1979. Наразі тут мешкає близько 100 людей, переважно всі пенсіонери, а діти, яких ви бачите, то це онуки їхні на літо приїхали. Потім ще збудували дві 9-поверхівки, але, як тільки будівництво АЕС припинилося, то мешканці цих будинків роз’їхалися, тепер вони стоять пусткою. Це були переважно жителі сусідніх сіл, у яких позалишалися хати, тож їх більше тут ніщо не тримало, – розповіла Неля Сербенюк.
Орбіту називають містом-привидом, хоча містом це поселення енергетиків ніколи не було. Це вулиця Орбіта, що належить до Рацівської сільської ради, на якій розташовані 4 будинки і один продовольчий магазин, що сховався на першому поверсі однієї з будов. Поряд з 5-поверхівками стоїть дитячий майданчик, побудований ще за радянських часів. Два рази на день – зранку і ввечері через Орбіту курсує автобус з Чигирина в Черкаси і назад.
Відсутність роботи швидко перетворила це місто на майже безлюдне. Проте Неля Сербенюк з чоловіком так і не виїхали, залишилися жити на Орбіті, тримало житло. В місті є елементарні комунікації – світло, газ, тож жити можна. Мешканці Орбіти неохоче спілкуються з журналістами, кажуть: «Тут вам не цирк». Проте згодом, трішки роззнайомившись, зізнаються, що у них тут своя маленька держава і вони самі собі господарі, адже представники медіа до них навідуються значно частіше, ніж влади. Тож і порядок вони здебільшого підтримують власними силами біля жилих 5-поверхівок.
– Ось у тому будинку, – показує Неля Сербенюк на сусідній будинок, – каналізація вже настільки у аварійному стані, що всі нечистоти просто зливаються в підвал. І нікого це не хвилює, комунальники у нас не часті гості.
Пройшовши трохи далі, можна побачити дві давно покинуті висотки. Біля них все поросло бур’янами. Місцеві сюди не часто навідуються. Хіба підлітки, що приїхали до своїх бабусь і дідусів, обстежують занедбані будівлі. Та шукачі пригод і туристи, яким Орбіта нагадує Прип’ять, заїжджають сюди у пошуках гарного кадру та гострих відчуттів.
Тим часом жителі обох селищ енергетиків – Нового Чигирина й Орбіти, сподіваються, що їхніми місцями зацікавиться інвестор і життя, яке колись тут вирувало, знову відродиться.
Ще один шанс
Майже три десятиліття на промисловому майданчику поблизу села Вітове робили спроби звести Чигириньску електростанцію. В залежності від джерела енергії, на якому вона мала працювати, змінювалися і проекти. Вугілля і мазут – дорого і нерентабельно, атом – небезпечно, на теплову електростанцію також не вистачило коштів. І ось Чигиринський район може отримати другий шанс вже із сонячною енергією.
Як на початку літа повідомила прес-служба Європейського банку реконструкції і розвитку, ними буде виділено норвезькій компанії Scatec Solar кредит на суму 19,7 мільйонів євро на будівництво у Чигирині сонячної електростанції потужністю 55,4 МВт. Ще 10 мільйонів євро кредиту виділить Шведський фонд та 5 млн євро – Північна екологічна фінансова корпорація. Кредитні кошти мають покрити 70% загальних витрат на проект у рамках затвердженої у липні 2018 року програми фінансування альтернативної енергетики в Україні USELF III загальним обсягом 250 мільйонів євро.
«Очікується, що нову СЕС введуть в експлуатацію в 2020 році, вона забезпечить скорочення викидів CO2 на більш ніж 36 тисяч тонн на рік. Це вже четвертий проект «Скатек Солар» в Україні. З попередніх проектів компанії ЄБРР також підтримав будівництво СЕС потужністю 47 МВт у Миколаєві та СЕС на 30 МВт у Кам’янці», – йдеться в повідомленні прес-служби ЄБРР.
Детальний план під сонячну електростанцію був розроблений відповідно до розпорядження голови Чигиринського району ще від 25 лютого 2016 року. Територія під зведення СЕС була виділена в межах Рацівської сільської ради, за межами населеного пункту. Загальна площа проектування становить 82 га.
– У проекті враховані всі державні будівельні норми. Будівництво сонячної електростанції відбувається з метою впровадження новітніх технологій щодо виробництва електроенергії та покращення соціального становища місцевої громади, – відзначила Юлія Мироненко, начальниця управління агропромислового та економічного розвитку, містобудування та архітектури Чигиринської РДА.
За словами чиновниці, будівництво СЕС було погоджено на громадських слуханнях, проведених в селах Вітово і Рацево. Тож місцеві жителі не проти встановлення неподалік їхніх будинків сонячних панелей.
Енергія майбутнього
Майбутнє – за невичерпними джерелами енергії – сонцем, водою і вітром. Традиційні види енергетики й досі забезпечують людство електрикою і теплоносіями, але при цьому завдають істотної шкоди навколишньому середовищу. ТЕС споживають величезні запаси природного палива, які є вичерпними, АЕС довели свою небезпечність. Наразі активно розвивається альтернативна енергетика, одним із найпоширеніших видів якої, що почав розвиватися і в Україні, є сонячні електростанції.
Уже в наступному році розпочнеться повноцінна експлуатація Чигиринської сонячної електростанції, яку наразі будують на майданчику, на якому колись намагалися звести атомну електростанцію. В кінці грудня, коли закінчиться механічна частина побудови сонячної електростанції, компанія «Грінтеко СЕС», що належить «Скатек Солар», подасть заявку на зелений тариф.
На сонячній електростанції працюватиме близько 10-15 чоловік, відзначає директор ТОВ «Грінтеко СЕС» Максим Бовсуновський. Потужність станції становитиме 50-55 МВт, що дасть змогу забезпечити електроенергією декілька тисяч домівок. Виробники екологічно чистої енергії планують, що багатомільйонні інвестиції окупляться за 8 років.
– СЕС є абсолютно безпечним об’єктом і населення не тільки не проти, а й, навпаки, задоволено наявністю нових робочих місць. Також тепер, завдяки даному проекту, пусті землі від минулих підприємств матимуть нове життя. І, безперечно, сонячну енергію можна назвати енергією майбутнього, оскільки саме сонце, вода і вітер є невичерпним джерелами енергії із колосальним потенціалом, який нам, людям, потрібно невпинно вивчати та використовувати замість традиційних джерел, що вже на грані вичерпування, – відзначив Максим Бовсуновький.
Можливо, саме сонячній електростанції таки судилося з’явитися на багатостраждальній ділянці поблизу Кременчуцького водосховища, і четверта спроба стане вдалою.
КОМЕНТАРІ