Що й де планували будувати, але збудували не там і не тоді, або й взагалі руки не дійшли. Одним словом – про архітектуру, почасти – рахітектуру розповів краєзнавець Борис Юхно.

blank

КУЛЬТУРНИЙ ТЕТРІС

Оскільки ще й наприкінці 1950-х все ділове та культурне життя міста не поширювалося далі вулиці Шевченка, зодчі тяжіли до капітального будівництва хоч і на горі, та поближче до Дніпра. “Так склалося історично”. І може й на всі Черкаси не знайдеться місцини, плани щодо якої так стрімко й докорінно змінювалися, як теперішнього скверу імені Богдана Хмельницького, а тоді – парку імені Ленінського комсомолу або ж Комсомольського. 1956-го там ухвалили спорудження обласного драмтеатру: “вогнища культури”, неминучого для кожного обласного центру.

А на звичному від 1965 року місці драмтеатру мав бути міський Будинок культури з кіноконцертним залом на 1000 місць, тож планово – два заклади замість одного за фактом. Але під кінець 1960-х БК “впарили” Хімкомбінату (у подальшому – “Азоту”) як “Палац культури хіміків”: з тим розрахунком, що самі “хіміки” за свої кошти його й будуватимуть. З’явився він аж через 12 років вже в іншому місці. І це – “Дружба народів”. Конкретно – українського й російського, адже приурочили будівлю до 325-річчя їхнього “історичного воз’єднання”, яке відзначалося 1979-го. Не “якось так”, а конкретно, що зафіксовано ухвалою міськвиконкому.

Коли ж з театром остаточно передумали на користь вулиці Шевченка, у Комсомольському парку “окреслився”… стаціонарний цирк. Ну з ним тут взагалі не склалося, передумали зразу. Але ідею в пресі засвітили, тож і їй тут місце.

1963-м роком датовані фантазії облаштування у парку картинної галереї. Її, на те виходить, як художній музей відкрили аж 1992-го і далеченько від Комсомольського. Натомість авангардна коробочка збірні живопису у травні 1966-го трансформувалася у ресторан “Чайка”: найстаріший місцевий “в оригіналі”.

Останнє на сьогодні віртуальне переродження скверу датоване 2007-м. Тут мав відкритися “Пантеон козацької слави”. Бутафорський замок, вежа, погруддя гетьманів… Тоді ще гралися в “Золоту підкову”, а Черкаси з програми якось випадали, тож “було обідно” як морально, так і матеріально.

ДАЛІ У НАС НЕ ЗБУДУВАЛИ:

Центральний універмаг там, де у грудні 1973-го відкрили “Маяковку”. Коли інтерес до території пропав, на місці теперішньої бібліотеки імені Шевченка ще довго стояв довжелезний архаїчний будинок “типу “хата”, а місцевий ЦУМ перекинули у капітально відбудований у другій половині 1950-х дореволюційний “Торговий дім Малишевих”. Як Центральний універмаг він вже не надто пам’ятний, більше як “Дитячий світ”.

Другу секцію кінотеатру “Дніпро” на Гоголя. З двома залами, рестораном і оранжереєю: проект 1968 року; “Нову сучасну будівлю планетарія” (пощастило, зі старою довелося б попрощатися, але зараз там не науковий заклад, а якийсь середньовічний осередок мракобісся з горами пилу і щурами, так що все може бути);

Палац науки і техніки. На Шевченка між Пастерівською і Рози Люксембург – три “олівці” на 20, 16 та 10 поверхів, що ніби стирчать з нижнього приміщення-коробки. Оригінальна будівля, могла б стати місцевою архітектурною фішкою. Свій готель, купа конференцзалів, кафетерії, кіно, НТ-бібліотека, музей… Але 1974-го малою кров’ю “всю науку” упакували в колишній Раднаргосп на розі Шевченка – Комсомольської, де відкрили Черкаський міжгалузевий територіальний… Одним словом – згодом ЦНТІ. А між іншим, пригадується, – Музей науки був однією з ініціатив Сергія Одарича, то він десь у Польщі підгледів. І точно не знав, що його ще й на світі не було, а тут вже про такий міркували. Однак, у обох випадках мимо реалій.

Католицький костьол. У 2010 або наступному році він, сучасний але притаманних стилю форм, мав здійнятися у височінь як результат зустрічі міського голови Сергія Одарича з Генконсулом Республіки Польща Гжехошем Опалінські.

Загалом-то не заради костьолу зустрічалися. Сергій Олегович шукав інвесторів під Нью-Черкаси: великий логістичний, туристичний і виставковий центр. Ну а культова споруда для римокатоликів усієї Центральної України – то ніби як партнерам бонусом.

Далі разом із представником цієї релігійної громади заступник мера Артур Савін мав визначитися з місцем будівництва. Все, кінець історії, привіт Папі Римському.

Ейфелеву вежу. Ага, аж так. Марення подібної природи. Цього разу до Черкас завітав НПП Франції в Україні Жан-Поль Везіан. Разом зі своїми земляками – посадовцями дрібнішого рангу він вивчав перспективи агробізнесу в області, ну й заїхав. Пане Посол, хочете Ейфелеву вежу над Дніпром та Нотр дам де Парі десь у парку? Зменшені копії, звісно. Як символ перспектив, такскать. Буде! Ну й черкащанам приємність – побачити Париж, не полишаючи меж міста.

Нову бібліотеку ЧНУ. В січні 2008-го розглядалася заманлива багатоходівочка по ЧНУ: інвестору – згорілу частину корпусу в центрі, а він натомість – п’ятиповерховий корпус на Казбеті. Позаду основного, із входом з Хрещатика. Для кількох факультетів та ще однієї бібліотеки у півсотні метрів від старої. Треба було узгодити питання з МОН України і Фондом держмайна… Але як тамтешній абориген – я не в претензіях. Принаймні, щодо бібліотеки у будівлі 1910 року, до якої бігав ще дошкільням, коли вона була дитячою.

ПАРКИ, ЗАВОДИ, СПОРТАРЕНИ…

Так і не реалізували проект 1960-х “Берегові схили” із системою парків і намивних островів. Єдиним місцем, де смуга парків переривалася забудовою, мав стати Казбет. У відповідних планах 1969 року повідомлялося, що увесь він уздовж водосховища буде забудований “свічками” у 9 – 16 поверхів, а ближче до води – то й вищими. Та минулося, обійшло “щастя” далеким і спеціально намитим краєм.

В різні часи не збудували кілька заводів. І теж – на щастя, бо всі вони були “хімічні”: нафтопереробний, автомотодеталей (гумові і пластмасові вироби) та навіть грампластинок, який перенесли до Умані. Не збудували двох готелів. Точніше – один збудували, але туди в’їхало обласне управління торгівлі, а на іншій розчищеній площадці на перетині Шевченка – Котовського виріс ТРЦ, хоча станом навіть на 1993 рік там все ще мав бути готель.
У

2004 – 2006 роках не викопали підземний “Метроград” від МакДональдса до Ценрального ринку. Так само пощастило скверу “Юність”: він все ще наземна зелена зона, хоча й калікувата, а 2005-го міг піти під землю. До речі, його знову збираються реконструювати, і чесно кажучи, я вже збився з ліку, яка то спроба починаючи з першої у 2004 році. Утім – ні: перша була ще…1968 року. І мав там з’явитися… басейн з містком!

“Починаються роботи по благоустрою площі у центрі Черкас перед десятиповерховими житловими будинками (ще проектними). Головною прикрасою площі стане декоративний басейн з двома фонтанами, який тут збудують. Довжина його 60 і ширина 16 метрів. Над водною поверхнею нависне ажурний місток. Увечері сюди спрямують промені прожекторів, які розцвітять воду різнобарвними вогнями. Широке застосування на площі знайдуть малі архітектурні форми, декоративне озеленення. Проект благоустрою розроблено у філіалі інституту “Діпроцивільпромбуд”.

Чому саме басейн? Можливо з тієї причини, що кількома місяцями раніше, у січні, відкрили спорткомплекс з басейном на стадіоні і штучні водойми хотілося відкривати скрізь. А от чому ідея залишилася нереалізованою – питання. Може зважили, що велика вода – це великий клопіт по комунальному відомству, ризик нещасних випадків, проблеми по лінії СЕС: цвітіння, бацили, жаби, комарі… Ще й неподалік перспективного вождя через дорогу. Як би не було – перший млинець.

Немає кількох спорткомплексів: від “Черкаси-Баскету” в районі аеропорту – автовокзалу 2007 року до Льодового палацу біля “Рів’єри” 2012-го. Немає і вже не буде компромісного зі здоровим глуздом ТРЦ “Фонтан-Сіті” за драмтеатром. Немає кінотеатру “Парус” на Митниці та “Кобзаря” у ПЗР (цей став Палацом молоді). У різні часи філармонійний і театральний сквери не прикрасили пам’ятники Миколі Гоголю, Петру Чайковському, Данилові Нарбуту. Зате пронесло з більшовицьким штиком у Долині троянд: горя, яке б було видно “подорожуючим Черкаським морем”. Адже з води в котромусь з ракурсів виходило, що меморіал 1977 року “Пам’яті революції”, а саме його головний елемент штик, впирається Батьківщині-матері в… Коротше кажучи – кинули ту затію.