Замість очікуваних радості та щастя приходять роздратування, гнів та тривога. Майже кожна шоста жінка страждає від депресії після народження малюка. Утім, незважаючи на таку поширеність хвороби та серйозні наслідки для здоров’я матері та дитини, про депресію досі не прийнято говорити вголос. А матері, які її відчувають, соромляться звернутися по допомогу, боячись осуду. Чому післяпологова депресія не злочин, з’ясовувало Громадське: Черкаси.
«Вагітність була прекрасною, без будь-яких гострих чи тривалих почуттів дискомфорту. Однак коли почались потуги, щось пішло не так. У результаті – дуже важкі пологи: обвиття пуповиною, вакуум, в мене підшкірні крововиливи, полопані капіляри в очах, випуклі очі, зажатий нерв в тазу, велика кількість швів… І перші дні в пологовому будинку перетворились на жах: різні спеціалісти постійно обстежували та оглядали дитину, постійний контроль за її станом. Вперше я побачила свою крихітку через добу. На 3-й, 4-й день я була настільки втомленою і виснаженою, що не хотілось навіть брати дитину на руки, не те щоб радіти чи посміхатися їй.
Через тиждень нас виписали. Нічого не змінилося. Були звісно моменти втіхи чи спокою, але не так часто, як почуття безпорадності, провини, образи на себе (що не змогла народити сама здорову дитину, що тепер у неї проблеми зі здоров’ям). Голова взагалі рідко тверезо мислила. Мені було важко концентруватися, погано аналізувала дійсність. Я розуміла, що змушена взяти себе в руки. Але виходило в мене це погано.
Готуючись до появи дитини, я багато читала, цікавилася інформацією по догляду за дитиною, щоб бути вже «готовим солдатом» і зробити все, як треба, коли треба і де треба. Але мені це тоді не допомагало. Про кошмари, які мені снились, навіть соромно розповідати… Мені снилося, що я дитину душу або викидаю її з вікна… Серед ночі прокидалася в холодному поту, що горіти мені в пеклі за таке… І так тривало близько двох місяців», – пригадує Мар’яна.
⧫⧫⧫
«Після легкої вагітності я була не готова до такого повороту: перша в житті лікарня, перша в житті операція, післяопераційний період. У лікарні я трималася молодцем, навіть оптимістично (жартувала, сміялася). Але коли ми повернулися додому, я замкнулася. Мені хотілося, щоб, крім мене, сина і чоловіка, не було нікого. Мене дратували люди, причому всі. Мені не хотілося ні з ким розмовляти, нікого бачити. Мій телефон стояв на беззвучному режимі завжди. Я передзвонювала тільки чоловікові і мамі. Я ледве пережила хрестини дитини і натовп гостей. Мені всі заважали.
Найцікавіше, що я тоді не усвідомлювала, що це моя така депресія. Розуміння прийшло вже потім. Вилазити з ракушки я почала десь через 9 місяців. Потроху почала обростати новими знайомими, друзями. Коли синові виповнився рік, пройшла навчальний курс. Почала по-новому вчитися спілкуватися з людьми. Пам’ятаю, відчуття у мене були, як з лісу вийшла, страшно», – розповідає Марина.
⧫⧫⧫
«Я ніколи-ніколи не повинна була мати післяпологової депресії. Я про це робила сюжети, розповідала усім – будьте готові, бережіть себе, ходіть до спеціалістів… І тому я без жодних депресій, я щаслива, я не рву на собі волосся, не верещу на чоловіка і дитину, щодня коханий мені допомагає…
І одного разу я просто заверещала в коридорі і зі злості штовхнула дитячий візок. Він різко зупинився біля стіни, очі у візочку вражали глибиною… Що це? Я? В набридлому пуховику, дурнуватій шапці, незручному взутті, холодному коридорі, жахливих умовах. Батьки чоловіка п’ять хвилин як вийшли. Так-так, це вони мене дістали, адже ми уже кілька місяців живемо разом, і взагалі усе це мене дістало», – говорить Алла.
⧫⧫⧫
Це лише історії із життя трьох жінок. Вони наважилися розповісти, якими можуть бути перші місяці материнства без прикрас. Такі сповіді збирає та публікує черкаський соціальний проект «Дбайливо про себе». Його співзасновниця доула Тетяна Родіна каже, вирішила допомагати жінкам у післяпологовій депресії після випадку, коли в Одесі мати вбила свою 4-місячну дитину і покінчила життя самогубством.
За її словами, про психоемоційний стан породіль та матерів, у суспільстві наразі не прийнято говорити. Багато хто вважає проблему надуманою, мовляв раніше «жінки в полі народжували і нічого страшного». Утім таке ігнорування проблеми насамперед шкодить самим жінкам, їхнім дітям та загалом родинам.
«Проблема в тому, що жінки часто не доходять до якоїсь допомоги. Тому що, можливо, соромно, тому що, можливо, бояться осуду суспільства, мовляв це не проблема, а просто лінь, що це ти придумала, що тобі погано, що ти – зла мама. Всі піклуються про малюка, а на стан матері не зважають. Хоча вона потребує не меншої турботи», – говорить Тетяна Родіна.
В Україні проблему післяпологової депресії не вивчають. Є американська статистика. Відповідно до неї, 13% породіль мають депресію, 9% – тривожний розлад, а 3-5% – обсцесивно-компульсивний розлад. Жінки, що народили зі значним втручанням та ризиком для життя, ймовірно, матимуть посттравматичний розлад. До 12% батьків переживають вигорання.
Як пише колишня очільниця МОЗу Уляна Супрун, післяпологова депресія – це не просто сум і втома після народження дитини. Це – тривала депресія, яка може ставати дедалі тяжчою, і ставити під загрозу догляд за дитиною, собою, сімейні стосунки, здоров’я і навіть життя.
Збагнути, що це саме депресія, а не втома і тривожність – непросто. Але якщо ігнорувати післяпологову депресію, вона може закінчитися суїцидом, вбивством чи психозом. Відразу варто наголосити: жінка не винна, що перебуває в такому стані.
«Причин депресій багато. Це можуть бути очікування, нав’язані глянцем: ти народила і на наступний день маєш одягнути свої найкращі джинси або облягаюче плаття і мати супервигляд. Часто жінки не отримують належної підтримки, а проблеми навалюються одна за одною. А якщо сім’я і поряд, то не завжди вона надає необхідну допомогу. Старші родичі можуть нав’язувати власний досвід, до прикладу, наполягати на сумішах, хоча мама і розуміє, що грудне вигодовування дуже важливе. Також вагітність та пологи можуть актуалізувати певні проблеми емоційного характеру, які до цього просто мирно «спали» у жінці», – говорить Тетяна Родіна.
Симптоми післяпологової депресії:
постійний сум і пригнічений настрій;
не тішать речі, що колись приносили радість;
порушення сну – безсоння або надмірна сонливість;
брак сил та енергії;
загальмованість чи надмірне збудження;
почуття провини і нікчемності;
утруднений зв’язок з немовлям;
суїцидальні думки, думки про заподіяння шкоди дитині.
Якщо дають про себе знати принаймні два симптоми із наведених вище, і вони тривають понад два тижні, то швидше за все йдеться про післяпологову депресію.
Для того, щоб перевірити, чи є в жінки післяпологова депресія, можна пройти спеціальні тести – це можуть бути Единбурзька шкала визначення депресії або Шкала Бека.
«У тесті, зокрема, є питання, чи були думки заподіяти шкоду собі або дитині. Якщо жінка відповідає ствердно, то їй стовідсотково потрібна допомога професіонала, навіть якщо в інших питаннях все було нормально. Це тривожний сигнал. І це не значить, що людина погана. Це значить, що їй потрібна допомога. Так сталося, і в тому немає вини», – говорить співзасновниця проекту «Дбайливо про себе».
Тетяна Родіна каже: потрібно змінювати медичну систему, яка недостатньо уваги приділяє психологічному стану жінок після пологів. Зараз усе тримається на активістках – волонтерах та мамах, які готові ділитися досвідом і допомагати іншим.
«Психолог у пологовому працює на пів ставки, і на ці пів ставки читає лекції про пологи, а на інше у нього немає часу. Номінально психолог може прийняти вагітну або жінку після пологів. Але в реальності, чи може він надати їй консультацію, чи є в нього практичний досвід в питаннях депресій та часовий ресурс? До того ж психолога ніхто не рекламує. Ніхто не каже: ось є психолог, він приймає у такий то час, звертайтеся, він може допомогти в таких питаннях. Лікар-акушер теж не скаже: «мені здається, у вас є проблема, рекомендую вам звернутися до психолога», – додає доула.
Часто жінки навіть не усвідомлюють свій стан, тож рідня має приділяти увагу не лише новому члену родини, а і подбати про його маму. Саме близькі можуть вчасно розпізнати тривожні сигнали, аби вчасно звернутися по допомогу.
Дуже важливо, аби партнер взяв на себе побутові питання та допомагав доглядати за дитиною. Приклад Швеції свідчить, що регулярна підтримка батька допомогла скоротити потребу в антибіотиках та ліках проти тривожності в перші три місяці після пологів.
КОМЕНТАРІ