Чашки-світильники з кісток мамонтів можна побачити у черкаському музеї

Ціла низка сенсаційних відкриттів світового рівня стала відома людству завдяки високопрофесійним дослідженням Межиріцької стоянки мисливців на мамонтів під керівництвом Івана Підоплічка, видатного українського вченого родом із села Козацьке на Звенигородщині. Про це розповіли в обласному краєзнавчому музеї.

У його роботі під назвою «Межиріцькі житла із кісток мамонта», що була видана в Києві у 1976 році і давно вже чекає на достойне перевидання, можна знайти дуже цікаві твердження та гіпотези про життя наших пращурів у оточені мамонтової фауни у середині ХV тисячоліття до нашої ери. На сторінках 186-217 є інформація про найдавніші світильники з території нашого краю і одні з найдавніших в Європі і світі.

Підоплічко переконливо довів, що серед кісткового матеріалу з Межиріцьких жител були світильники, зроблені з кістки мамонта, а саме з так званих кістяних чашок, і нагадав, що за народною термінологією в Україні словом «чашка» позначаються округлі суглобові голівки кісток, їх епіфізи або окремі округлі кістки (колінні чашки). Серед кісткових решток з Межиріцьких жител вчений виявив 8 стегнових чашок, що є епіфізами голівки стегна. Таких стегнових чашок, спеціально відбитих в давнину, виявилося в першому житлі – 1, у другому – 5 і в третьому – 2. При найближчому дослідженні цих чашок виявилося, що вони виконували функцію світильників.

Спочатку увагу Підоплічка привернули чашки з третього житла, які мали форму блюдець. Було припущено, що така форма виникла у них внаслідок вигризання губчастої тканини кістки хижаками, однак слідів погризів у заглибленнях не виявилося, натомість у одній чашці були помітні сліди вишкрібання крем’яним знаряддям. Окрім того, кісткова губчаста частина трьох чашок мала явні сліди обгорання, ці ж ознаки виявлені на чашках-блюдцях із третього житла.

Підоплічко припустив, що стегнові чашки якимось чином потрапляли під вплив вогню тільки з боку губчастої кісткової тканини, і потужність його була невеликою у порівнянні з вогнем вогнища, яке перетворювало кістки в шматки кісткового вугілля. Було зроблено висновок, що це чашки, губчасту тканину яких наповнювали жиром і використовували у якості світильників. Для перевірки цього припущення було проведено відповідний експеримент. Губчасту кісткову тканину стегнової чашки з кістки мамонта наповнили свинячим жиром і запалили. Отримали світильник, що горів спокійним полум’ям без кіптяви. Експериментально вченому вдалося встановити, що покладений на світильник шматочок свинячого сала обсягом 10 см3 легко запалюється і горить 15-20 хв., при цьому жир частково розплавляється і поглинається пористою поверхнею світильника. Після згоряння 4-5 таких шматочків сала в експерименті пориста не знежирена частина верхнього епіфіза стегна сучасного індійського слона спалахувала і горіла близько 40 хв.

Отже, припустив Іван Підоплічко, на переносні світильники (чашки-світильники) клали вирізані шматочки або смужки жиру мамонта або іншої тварини і запалювали. У процесі горіння частина розплавленого жиру вбиралася пористою частиною епіфіза, яка продовжувала горіти деякий час навіть тоді, коли шматочок жиру повністю згорав, частково при цьому розплавившись. Ці властивості пористої частини світильника і особливості технології використання жиру для освітлення, мабуть, і зумовили використання верхніх епіфізів стегнової кістки мамонта (голівок стегна) у якості світильників.

Як показав експеримент, впродовж горіння світильника кісткова губчаста тканина, яка контактувала з полум’ям, частково згоряла, втрачала міцність та легко зіскоблювалася. Вчений припустив, що при користуванні чашками-світильниками люди пізнього палеоліту зіскоблювали згорілу поверхню світильника крем’яними інструментами. Таким чином, внаслідок тривалого вживання світильник з опуклого у кінцевому підсумку повинен був перетворитися на увігнуте блюдце, що і виявлено на двох зразках з третього житла. Іван Григорович помітив, що первісна форма світильника з епіфіза стегнової кістки мамонта дуже нагадує форму пізніших глиняних світильників; і пояснив це тим, що світильники з кістки були прототипами для більш пізніх глиняних. Описані вченим чашки-світильники, заправлялися кусковим мамонтовим або будь-яким іншим жиром, і відігравали роль портативних переносних світильників.

У зв’язку із виявленням чашок-світильників у Межиріцьких оселях відкрилася завіса над питанням про те, яким чином освітлювалися пізньопалеолітичні споруди взагалі, окрім випадків застосування переносних світильників. Вчений зробив припущення про те, що рештки перепалених кісток на місці вогнищ залишилися не стільки від кісток як від палива, скільки від кісток, що використовувалися для освітлення.

Якщо мешканці трьох Межиріцьких жител вполювали чи підібрали 110 мамонтів і використали більшу половину їх кісток на будівельні потреби, то на опалення вони могли вжити приблизно за 20 років перебування на місці всього близько 40 т кісток (з загальної ваги 110 скелетів мамонта в 100- 110 т), чого явно недостатньо. Отже, тодішня поширена думка про те, що пізньопалеолітичні люди топили головним чином кістками тварин, на думку вченого, не справдилася. Експериментально Підоплічко довів, що 1-2 великих уламки (15-20 см завдовжки) кісток з губчастої тканиною, наповненою жиром, горять досить яскраво і довго, і цілком можуть забезпечити освітлення одного житла протягом 1-2 годин, після чого вимагають заміни, проте частина кісток дійсно піддавалася спалюванню на вогнищах.

Слово чашка, зазначив вчений, дотепер у народній термінології позначає округлі частини кісток, а саме голівки стегна, колінні чашка тощо. У процесі використання у якості світильника епіфіз перетворювався в увігнуту посудину типу плоскої чашки або блюдця. Таким чином, можна припускати, що прообразом керамічних чашки і блюдця були посудини з кістки, а саме слово чашка, мабуть, висхідне до лексикону мисливців за мамонтами.

У Черкаському краєзнавчому музеї на основі досліджень видатного черкащанина про найдавніші чашки-світильники створено інтерактивний пересувний виставковий куточок, який функціонує під час проведення спеціалізованих археологічних заходів. Тут можна побачити, якими у нашому краї були освітлювальні пристрої з кісток мамонта, що виробляли для наших пращурів Світло Рідного Дому у кам’яному віці.