Сьогоднішню сесію Черкаської міської ради ледь не зірвали агресивні протестувальники. До сесійної зали прийшли молоді хлопці і дівчата нібито з благородною метою: вимагати “грошей на ЗСУ”. Але у їхньому “виконанні” благі наміри трансформувались у повний абсурд, бо вони кричали, що “злочинно” витрачати кошти на фінансування спорту, на ремонт доріг, на утеплення медичних та освітніх закладів, навіть на озеленення міста. При цьому вони галасували, навіть не вникаючи, що таким чином можуть позбавити постраждалих від вибуху ракети – компенсації з міського бюджету, тих же воїнів, їхні сім’ї та сім’ї вже загиблих черкасців – медичної допомоги у належних умовах, дітей – навчання в очному форматі, а всіх черкасців – можливості скористатись укриттями під час тривог, бо ж кошти витрачаються в тому числі і їхні на ремонти.

“Ми вимагаємо закласти в бюджеті 500 мільйонів гривень на допомогу бойовим підрозділам”, – виступила перед депутатами Валерія Цимбал, яка представилась дружиною воїна.

І подарувала їм Бюджетний кодекс. Втім, чи читала вона його сама і її колеги-протестувальники – питання. Адже навіть не політично активні люди мають розуміти, що вносити зміни до бюджету з голосу не можливо, це суперечить регламенту міської ради та тому ж Бюджетному кодексу, адже для кожного фінансового рішення має бути документальне обґрунтування та письмова пропозиція. Крім того, є видатки з того ж Екологічного фонду, які неможливо перерозподіляти, оскільки це, знову ж таки, суперечить Бюджетному кодексу і тягне за собою кримінальну відповідальність.

Тож виступ пані Цимбал, зачитаний із телефона (можливо, і не нею написаний), виглядав як політичне хизування, бо справжнім вболіванням за вояків тут явно і не пахло. На запитання, чи є у протестувальників хоч якісь пропозиції по конкретній допомозі конкретним військовим частинам чи конкретним воїнам –  лунали крики “Ганьба!” Спроби депутатів поставити запитання, з чого вони взяли, що міськрада не допомагає фронту, – крики “Ганьба!”.

“Ви просите виділити 500 мільйонів, а міська рада вже виділила майже мільярд гривень. То, виходить, ви просите зменшити допомогу? Ми завжди шукаємо можливості допомогти. Ось у мене на столі лежить пропозиція від полку “Азов” на 15 мільйонів гривень, і ми будемо шукати ці кошти, перерозподіляти для цього видатки. Чому ви нічого конкретного не подаєте?” – не витримав депутат Геннадій Шевченко.

Зрозуміло, що у відповідь почув лише волання “Ганьба!”.

Тож увесь протест виглядав як дешевий спектакль, хоч і на справді важливу тему. І цілком очевидно, що конструктиву мітингарі не прагнули. А хамську поведінку доповнювали не менш хамські плакати, на яких вживались слова “йоб*ний”, “довб*йови”, тощо.

Одначе, в цьому цирку показовими були також кілька тривожних нюансів: у час, коли в країні під час воєнного стану заборонені мітинги та масові акції, ці “мітингарі” чомусь мають зелене світло. Хтось санкціонував такі протести? У той час, коли Черкаська міська рада виділила значну частину свого бюджету на допомогу ЗСУ та ВПО, ніхто не ставить запитань, а що роблять інші громади? У нас в області, окрім Черкас, є ще більше 60 тергромад із своїми бюджетами. То чому негатив зосереджений лише на Черкасах? Чому “принципові протестувальники” не відвідують інші сесії, ту ж, обласну, приміром? Ну, і смішно виглядає критика міста за те, що воно полатало дороги на 100 мільйонів гривень, у той час, як Служба автомобільних доріг витратила на ремонт доріг в області більше, як півмільярда! Бо треба вішати “дохлих котів” лише на Черкаси?

Та й, до слова, серед людей з плакатами були помічені особи, наближені до колишніх міських підрядників, які ще нещодавно скептично ставились до будь-яких згадок про патріотизм. То за що вони мітингували? За допомогу фронту? Сумнівно.

Ну, і останнє: за організацією мітингу явно проглядались кілька невдоволених депутатів міської ради, яких позбавили впливу на прийняття фінансових рішень. І щоб ви розуміли, вони завжди лобіювали аж ніяк не допомогу фронту.

І якщо врахувати, що такі мітинги під час війни відбуваються у багатьох містах України, де місцеві органи влади не зовсім “дружать” із деякими центрами впливу у столиці, і коли в робочий час молоді люди організовано приходять на такі масовки, а не перебувають на робочих місцях, – то чи не є це підготовкою якогось суто політичного проекту під вибори? Більше того, до мітингувальників підходили небайдужі черкасці, щоб поцікавитись, а за що тут, власне протестують. І отримали не зовсім коректну і зовсім не конкретну відповідь у стилі найманих “тітушок”. Якщо це все справді те, чим виглядає, то цинізм організаторів при виборі теми “піару” для свого просування у владній вертикалі – просто зашкалює.

Варвара Горова