Їх надав культурно-просвітницький центр «Світанкова зоря» зі Сміли.
— У цій добірочці представлені і його ранні роботи. Ось перший у ряду — портрет Енгельгардта, зроблений ще до викупу з кріпацтва. Роздивіться — ви бачите, що ще до навчання у Петербурзькій академії мистецтв Тарас Шевченко уже був талановитим художником. І далі невтомно працював над своїм вдосконаленням, — зазначила Ольга Шарапа, завідувачка музею «Кобзаря».
Найбільше він малював олійними фарбами, за ними йдуть акварелі, олівець, сепія. Володів технікою гравіювання — непроста і шкідлива була вона для його здоров’я, був удостоєний звання академіка гравюри.
Шевченкознавець Василь Пахаренко наголосив на тому, що Тарас Григорович писав вірші оком художника. А «Садок вишневий коло хати» — це навіть погляд кінематографіста, де кожен рядок — кінокадр. У Шевченка близько ста портретів його сучасників: був неперевершеним портретистом епохи, бо через малюнок видавав характеристику людини.
У картинах був і філософом, і політологом. Скажімо, його акварель «Церква Покрови в Переяславі»: на задньому плані величний храм, побудований гетьманом Іваном Мазепою, ближче не дуже охайні міщанські хати, а на першому плані — свиня в калабані. Яка була слава, — підводить до висновку художник, — й на що перейшло…
— Малярська спадщина Шевченка в радянські часи також цензурувалась, — зауважив літературознавець, професор Володимир Поліщук. — Де на полотні була виразна соціальна проблематика, трактувалось: от дивіться, яка бідність була за царату, експлуататори й експлуатовані… До речі, за цим принципом ілюструвались і його літературні твори. Не виставлялись напоказ і ті його картини, де він торкався духовно-релігійних цінностей, а то й просто людських. І лише сьогодні у повному 12-томному виданні творів Шевченка шість томів займає його малярська спадщина.
Письменниця і громадська діячка Валентина Коваленко акцентувала на складній долі геніального митця: Шевченко, можливо, підсвідомо боявся втратити себе як творчу особистість, одружившись із жінкою, яка його не розуміє, такою собі домашньою «сатаной в юбке», як пише він у повісті «Художник». Жінки постійно не виправдовували його сподівань. І тут, на виставці, є їхні портрети.
І все ж сім’я була його мрією, — як сказав Василь Пахаренко, ідеалом існування нації він бачив родину. Тому дуже символічна картина «Селянська родина», на якій біля біленької хати — батько, мати, дитина, дід…
КОМЕНТАРІ