На Черкащині бракує близько 30 бригад швидкої, 400 фахівців, кількох десятків автівок та медтехніки, критично – фінансування, пише “ІнфоМіст”. Нині “швидка” в області, за словами її керівника Ігоря Фесуна, перебуває у критичному стані. Низькі зарплати та жахливі умови роботи змушують людей звільнятися. Натомість заманити на їхнє місце молодого спеціаліста – нереально. Здавалося, зміни прийдуть із реформуванням. Та керівництво і колектив установи мають свій погляд на цей процес.
Директор КП “Обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф” Ігор Фесун розповів про причини негативних тенденцій у стуктурі та особливості реформування установи.
– На одній із координаційних нарад в ОДА ви розповідали про вкрай тяжкий стан швидкої в області. Зокрема йшлося про брак 22 бригад. Чи змінилися ці цифри станом на сьогодні? Скільки бригад працює в області/місті?
– Українське законодавство передбачає, що на 10 тисяч населення має працювати одна бригада. В області 1,28 млн осіб населення, працює 101 бригада. Тепер рахуємо: мало би бути 128 бригад. По факту нам бракує аж 27 екіпажів. А це – мінус у швидкості доїзду, втрата дорогоцінного часу, не економне використання палива тощо.
Нещодавно ми відкрили ще одну бригаду. Вона працює не в повноцінному режимі через відсутність кадрів, лише 18 годин на добу. Планується відкриття ще одного пункту в Ладижинці (Уманський район) і Соколівці (Жашківський район). Однак багато чього залежить від місцевих органів виконавчої влади, які розглядають можливість допомогти нам із ремонтом приміщень для бригад. Поки що далі розмов справа не йде.
Ми готові набрати штат, забезпечити весь соціальний пакет, адже зацікавлені у тому, щоб на великих трасах і віддалених куточках були наші бригади, що дасть змогу швидше та оперативніше реагувати на випадки, які стосуються екстреної медичної допомоги.
– Скільки викликів щодня припадає на одну бригаду?
– Складно порахувати. У 2017-му році було зафіксовано 292 429 викликів, тобто 8,3 виклики щодоби на бригаду. Але це за умови, що усі бригади працюють, а в нас такого фактично не буває. У середньому 95-96 екіпажів виїжджає на лінію.
Наприклад, у Черкасах має працювати 28 бригад. Зараз же якщо 18 готові на виїзд, то черкаська станція стрибає від щастя, адже зазвичай працюють лише 14-16. Причини прості: брак транспорту – перша, відсутність водіїв – друга. І це катастрофа! Якщо в Уряді негайно не почнуть вирішувати проблеми швидкої, то через рік ми станемо. У нас водій-новачок отримує 3800 грн за місяць, а вимоги до них висувають, як до далекобійників. Тому людина краще піде працювати останнім та отримувати свої 10-15 тисяч.
І тут на рівні області зарадити складно. Це питання загальнодержавного рівня. Область, райони роблять все, що можуть. І знаєте, якби не ці вісім машин, які в минулому році ми придбали за рахунок співфінансування обласного та районних бюджетів, то я не знаю, як ми викручувалися б у цьому році. Відтак Канівський район отримав – 2 авто, Шполянський – 1, Золотоніський – 1, Чигиринський – 1, Монастирищенський – 1, Маньківський – 1, підрозділ санавіації – 1. Наголошу, що ці автомобілі працюють для людей тих громад, які взяли участь у співфінансуванні.
– Яка ситуація з кадрами?
– Недоукомплектованість бригад – це ще одна проблема. Згідно законодавства, бригада має складатися із двох фельдшерів та водія, лікарська бригада – з двох фельдшерів, лікаря та водія. У нас же всі працюють по одному. Загалом в області працює 1485 осіб, натомість брак кадрів складає 350-400. У таких умовах навіть реанімаційні заходи будуть неефективними.
У мене останню зміну вчора відпрацювали 2 лікарі та 5 фельдшерів. Це досвідчені хороші фахівці. Вони усі їдуть на заробітки у Німеччину, Польщу та інші країни. Тому ми зараз робимо не просто у надзвичайному стані, а у критичному.
Люди звільняються із кількох причин. Жахливі умови праці у більшій частині області. І я вдячний керівництву тих районів, які допомагають з ремонтами.
Заробітна плата! Середня зарплата в установі – 6100. Наче й непогана… У нас є водії, які отримують близько 8 тисяч. Але таких не багато, осіб 10. А вони старіють, йдуть на пенсію. На зміну приходять водії-новачки, які отримують 3800 грн. До наступної надбавки, яку ми маємо право їм платити, треба пропрацювати три роки. Тоді вони отримають плюс 20%. Через 5 років – це буде плюс 40%. Аж через 7 – плюс 60%. Але до цих надбавок треба допрацювати, за ці сім років їхні родини теж їсти хочуть. І я не можу нічого сказати їм, вони правильно все роблять, коли йдуть туди, де їм більше платять.
– Наболілим питанням центру є стара техніка, на якій пересуваються бригади. Скільки машин має центр, скільки з них – нові. Чи заплановано цьогоріч придбання?
– Нам потрібно 90 автівок, щоб обновити автопарк області. Вартість однієї – близько 2,5 мільйонів. Жодна область не потягне таке навантаження. Минулоріч ми придбали 8 авто за рахунок співфінансування обласного та районного бюджетів. Всі вони працюють на сьогодні в тих районах, які спрямували кошти на співфінансування.
Також отримали нову машину китайську, але ми поки що не маємо права на її використання до особливого розпорядження Міністерства охорони здоров’я.
– Тобто?
– Ви в Україні, звикайте.
Якщо порахувати, то в нас має бути 128 бригад і стільки й одиниць техніки. Відповідно до законодавства, до цієї кількості додаємо 25% резервних автівок на випадок, якщо якісь зламались, стали на ТО, в ДТП потрапили тощо. Тобто ще 32 машини. Загалом виходить 160 одиниць, які їздять (наголошує). У нас 130 автомобілів, із яких більшу частину ми маємо списати. У нас ще й донині експлуатуються ті авто, яким вже 22-23 роки. А по селах взагалі їздять ще УАЗи і, Слава Богу, що вони «на ходу».
Ви у Черкасах бачите «Пежо», які придбали в межах держзакупівлі. Райони ж, де більш-менш нормальний стан машин, на пальцях можна перерахувати. Цього року Золотоніський район виділив 70 тисяч на ремонт автівок, Чорнобаївський – 150 тисяч, непогана ситуація з транспортом у Канівському, Шполянському, Чигиринському районах.
Ми планували у 2018-му придбати 5 автівок, але поки ніяких рухів з боку місцевих владців немає.
– Ви зверталися до керівників районів із проханням допомогти із придбанням медтехніки на умовах співфінансування. Йшлося про дефібрилятори, кардіографи, кисневі маски. Загальна сума – близько 20 мільйонів. Чи відгукнулися райони на пропозицію? Які суми готові надати?
– У нас 70 справних дефібриляторів на 100 машин. Без дефібрилятора реанімаційні заходи неефективні. Це лише в кіно покачали, людина прийшла до тями та посміхнулась. Виходить навіть із цих ста машин, які ми маємо, лише 70 можуть проводити реанімацію. Це найстрашніша проблема.
У цьому році поки нічого не придбали. Програма розвитку екстреної медичної допомоги Черкащини, що розрахована на 2017-2020 роки, у цьому році на цей момент фактично виконана на 0 гривень.
– Важливою проблемою є стан приміщень, у яких базуються бригади швидкої. Яка ситуація з ремонтом приміщень у районах?
– 80% приміщень у критичному стані. Я недавно з’їздив у Кам’янку. Більшого жаху мені поки не доводилося спостерігати у своєму житті. Це я зараз про приміщення, у якому базується швидка допомога. Водійська там використовується одночасно як склад для виробів медичного призначення. Окрім того, у ній дислокуються дві бригади. На ці шість квадратних метрів там одне зламане крісло, водії по черзі сидять у ньому, а не лежать, бо воно навіть не розкладається. І все що я вам зараз розповідаю, це про ставлення до людей і крапка.
Просили на нараді пройти і подивитися керівництво районів, у яких умовах працює персонал швидкої. Поки ні в одному районі про такі візити не говорили.
– З ваших слів, рішення про спрямування коштів на ремонт станції екстренної медичної допомоги, що розташована у Черкасах, місто скасувало. Ви кликали керівництво подивитися, в яких умовах працюють люди. Вас почули?
– Ні. Ось підемо на черкаські станцію і на власні очі побачите ці умови. Вже показували ці приміщення на центральних телеканалах. Не допомогло. Ситуація така: ми орендуємо це приміщення у міської ради. Нещодавно було ухвалено рішення про спрямування коштів із міського бюджету на ремонт. Це близько 1 мільйона гривень. Але коли затверджували бюджет розвитку, це питання виключили навіть не скасувавши попереднє рішення. Офіційних пояснень чому не було.
З кабінету Ігоря Фесуна йдемо до черкаської станції швидкої, що через дорогу.
– Це – водійська. За 3700-3800 грн тут живуть водії, – іронізує керівник швидкої. – Водії працюють по 12 годин. Вони додому йти не хочуть (сміється).
Насправді умови жахливі. Водії демонструють діри у підлозі, відсуваючи стільці та стіл. До приміщення заходить один із водіїв, сідає на стілець та падає. Адже ніжка потрапила у яму в підлозі. Старі пошарпані кушетки та важке повітря…
У приміщенні, де базуються фельдшери, лише цього року встановили кондиціонер. Воно більше схоже на конференц-зал із лавами у ряд. На увесь кабінет лише один диван та кілька крісел.
– Настільки проблемним для швидкої є питання хибних викликів?
– Учора увечері почав телефонувати чоловік із двох мобільних. Він з чотирьох ліній, які ми маємо, займав дві. Люди не могли дотелефонуватися на 103. Спочатку написали заяву в поліцію, вказавши номер телефону. Якось все затихло. Вчора знову викликали поліцію. Виявилося, що чоловік з Руської Поляни. Після поліціянтів він перестав телефонувати. Це хибний виклик? – Ні. Але це 100% хуліганські дії. Насправді таких випадків буває багато.
Хибні виклики є, без них нікуди. Але вони цікавлять нас менше, аніж ті, на які ми не повинні взагалі виїздити.
– Наведіть приклад.
– Дитина хворіє 5 днів. Батьки із нею зібралися в лікарню, викликали швидку. Кажуть: «Заберіть нас, лікар ще зранку нас відправив». Це не наша робота. Ми не таксі.
Виклики, на які ми не маємо обслуговувати, це понад 50 % від загальної кількості. Нам доводиться часто їздити давати таблеточку бабусям, просто поговорити. Це робота, яку мають виконувати, але інші служби. Наприклад, соціальна. Але не ми! Ви знаєте, яка це катастрофа для всіх, коли телефонують і просять приїхати на ДТП, а немає кого відправити? Бо ми втішаємо когось, або розвозимо таблеточки«Каптопресу» (лікарський засіб – ред). Це робота сімейної медицини та соціальної служби.
Гіпертонічна хвороба теж не є приводом викликати швидку, це правда. Але ми їздимо, бо не має більше кому. ГРВІ, як би це парадоксально не звучало, теж не привід для виклику швидкої. Для цього має бути створена невідкладна поліклінічна служба. Швидка допомога – це електротравма, випадки на вулиці, ДТП, серцеві напади, задишки, вогнепальні, ножові поранення, падіння з висоти… Наших викликів насправді не так і багато.
Наша розмова стихає, коли керівник швидкої відволікається на обговорення питання по Смілі. Він просто вибухає емоціями. Адже кілька хвилин тому згадував, що швидка – це не соціальне таксі.
– Ось місто Сміла. Кожного дня лікарі телефонують, направляють рідних: перевезіть із лікарні в обласну на лікування, на томографію тощо. Це не робота швидкої.
Напівслові обривається і ця тема. До кабінету заходить заступниця керівника міської станції ШМД. Звітує про телефонного терориста, який періодично блокує телефонні лінії диспетчерської.
– Будуть говорити, що ми слухавку не беремо, що у нас зайняті телефони, – обурливо коментує Ігор Фесун.
Прослуховує записи, дає кілька вказівок та повертається до питання про виклики.
– Вони (громадяни – ред.) звикли, що швидка має везти на реабілітацію чи ще кудись. У нас конкретна заборона в законі, ми не маємо права цього робити. Якщо раніше намагалися допомагати, то зараз у нас закінчується ресурс.
У законі зазначено, що наше завдання – транспортування з медичного закладу у медичний заклад пацієнтів, які перебувають у невідкладному стані та потребують медичного супроводу. Тобто це пацієнти мінімум – палати інтенсивної терапії, максимум – реанімаційних відділень.
Люди, давайте поміркуємо. За кордоном, якщо людина притомна і може доїхати до лікувального закладу на своїй автівці або на таксі, вона це робить. Викликати швидку – занадто дорого. То у нас через таку кількість викликів одна бригада в рік обходиться у два мільйони гривень.
Дуже сподіваємось, що запрацює первинна ланка і сімейна медицина, які знімуть це навантаження із нас. Поки ж нікому не відмовляємо, але просимо людей розуміти, що не в усіх випадках потрібна швидка. У нас було безліч ситуацій, коли траплялися термінові виклики, а всі швидкі були зайняті. А все тому, що комусь захотілося поговорити, хтось погано слухав свого лікаря, а тому забув, який препарат зараз потрібно випити. Ви забираєте бригади, які у цей час могли б рятувати чиєсь життя.
– Який найабсурдніший виклик пригадаєте?
– Укусила акваріумна рибка (без коментарів).
– Кілька разів ми писали про жахливі випадки, коли нападали на працівників швидкої. Є результати роботи поліції по цих випадках?
– Озвучу факти. У Черкасах три місяці тому напали на працівницю швидкої. Ми в місті чекали поліцію після виклику 4 години 10 хвилин. Як потім пояснили: «Не було вільних екіпажів».
Після цього випадку ми уклали договір із ДСО (Державною службою охорони – ред.) Вже у 70% приміщень та автівках встановлені тривожні кнопки, було кілька випадків, коли викликали ДСО, і вони допомагали. Час приїзду по Черкасах – 4 хвилини. Хлопці вчасно прибули, зробили свою роботу, запропонували супровід до лікувального закладу. Коштує це нам 250 гривень щомісяця за бригаду. 300 тисяч щороку – це дорого, але близько тисячі у день – не дуже. Хто б і що не говорив, але вибачте, ці гроші це дріб’язок за гарантію безпеки життя моїх підлеглих.
Щодо інцидентів із побиттям працівників швидкої, то там повна тиша. Тривають суди. От у Каневі у приміщенні лікувального закладу нетверезий поклав двох працівників на два тижні у нейрохірургію ще в жовтні минулого року. А йому інкримінують злочин за статтею, санкція якої передбачає покарання у вигляді штрафу. Ну ви серйозно?
– Реформа екстреної медичної допомоги в Україні стартувала із 2016 року. МОЗ планує реформувати службу за 5 років. Відомо, що фельдшерів у бригаді швидкої замінять двоє парамедиків та екстрений медичний технік. Що зміниться?
– Головна функція парамедика – це забрати й довезти пацієнта до лікарні. Наприклад, в Америці та Англії у 97% випадків після виклику людину госпіталізують, у нас ця цифра складає лише 18%. В Україні медики їдуть допомогти там, де це трапилося. Якщо в людини приступ астми, то за кордоном її відвезуть у лікарню, а ми допоможемо вдома.
Якщо ж після реформи завдання бригади буде якомога швидше доставити пацієнта до лікарні, то виникне наступна проблема. Чи впорається лікувальний заклад із такою кількістю госпіталізованих? У Черкасах за добу фіксується до півтисячі викликів. Тепер проста арифметика: давайте до тієї кількості людей, які є в Третій міській, додамо ще півтисячі госпіталізованих протягом доби швидкою. Лікарня просто «захлинеться». Це 20 осіб за годину, тобто кожні 3 хвилини приймальне відділення має оформити пацієнта: взяти аналізи, зробити рентген тощо. Це реально?
Тому, перш ніж щось робити, треба добре порахувати й обдумати. У цьому випадку потрібно починати із реформування приймального відділення, щоб там була достатня кількість працівників, обладнання тощо. А вже потім можна й переходити до змін у роботі швидкої.
Важливо, що Черкаська медична академія – одна із тих, хто розробляв навчальний план на замовлення Міністерства охорони здоров’я для парамедиків. Тож Черкащина одна з перших областей, де прийдуть на роботу дипломовані парамедики.
– Питання заробітної плати обговорюється?
– Мають бути вмотивовані зарплати. Поки ми не почули ніякої конкретики, тільки загальні фрази: «суттєво зросте». Я пропонував мінімальну зарплату в розмірі 400-500 доларів (нині 3,7 тис грн) медичному техніку, який забезпечуватиме безпечний проїзд транспорту і братиме участь у лікувальному процесі. Максимальна зарплата лікаря на швидкій має складати 25 тисяч. Але як буде далі, поки ніхто не знає.
– Важливим етапом є модернізація диспетчерської системи та створення кол-центру. Ви заявляли, що Черкащина – одна з двох в Україні областей, де відсутній диспетчерський пункт. Тобто нам поки немає чого й модернізувати. Чи є в найближчих планах його створення? У чому проблема?
– Диспетчерські у нас є в кожному районі. А от центральної диспетчерської справді немає. Це те приміщення, куди надходить інформація зі всієї області. Там є цілодобовий радіозв’язок, навігація, диспетчери, які аналізують виклики по напрямах, слідкують, де знаходиться та чи інша бригада. Окрім того сучасна диспетчерська передбачає співпрацю з мобільними операторами. Тобто навіть у випадку, коли пацієнт телефонує і каже, що він помирає та кладе слухавку, ми за допомогою партнерів можемо дізнатися його точне місце перебування.
Є лише дві області в Україні, де немає навіть приміщення для такого центрального пункту. Це Черкаська та Луганська. Ми б’ємося з цього приводу вже не один день і не один місяць. І губернатор намагається допомогти. Але у нас в комунальній власності немає таких приміщень.
Натомість нині ми вже маємо проект по диспетчерській, яку плануємо будувати на вулиці Корольова, там, де базується наш автопарк. Планувалося розпочати роботи у цьому році, але не знаємо, чи зможемо, адже поки що відсутнє фінансування.
– Також МОЗ інформувало, що реформа передбачає розширення мережі підстанцій. Скільки і де вони плануються в області?
– Це важливо. Поясню на прикладі. В Уманському районі всі бригади розміщені поряд. До місця виклику в інший край району їхати 40 км. Тому ми відкриваємо підстанцію ближче до віддалених куточків, що забезпечує швидший доїзд. Така ж ситуація і в Жашківському районі. Адже нині, попри не великі, на перший погляд, відстані ми просто не вписуємося у нормативи по часу прибуття через жахливий стан доріг.
Що мене ще здивувало в реформі, так це час доїзду швидкої, він не зміниться. У місті – 10 хвилин, в районі – 20. А тепер скажіть: чим людина, яка живе в місті, відрізняється від людини в селі? – Нічим! То з чого така дискримінація.
Для того, щоб зрівняти умови, треба розвивати систему. Зараз ми відкрили на Корольова ще одну підстанцію, планується і на Хімселищі. І це все у місті. Здається, що виграш у часі 3-4 хвилини, але він багато означає. Ми готові відкривати такі підстанції в районах. Та питання до органів місцевого самоврядування: чи зацікавлені вони в цьому? Я сказав категорично, що в жахливі умови праці людей переводити не будемо. Якщо на місцях нам допомагатимуть із ремонтом приміщень, то ми із задоволенням відкриємо там станцію. Так має бути, у нас ще 27 бригад бракує.
– Реформа також передбачає створення відділень невідкладної допомоги. Про них говорили ще з 2009. Чи створені в черкаських лікарнях такі структурні підрозділи? Поясніть їхнє значення в системі екстреної меддопомоги.
– Такі відділення мають спростити процедуру роботи. Зараз пацієнт чекає години в приймальному відділенні, поки лікар вийде до нього. З появою таких відділень людину відразу відведуть у спеціально обладнану палату, де зроблять діагностику, підключать потрібні системи тощо.
В області, як і в Україні в цілому, тільки починають їх створювати. Але головна проблема полягає в тому, що ми не маємо нормативної бази, яка передбачає створення та регулює роботу таких відділень.
– Які настрої у вас стосовно реформи вцілому? Чи впораємося?
– Уявімо: приходить якийсь крутий спеціаліст працювати на станцію швидкої, який вміє все. Але якщо цього крутого спеціаліста посадити на старезний УАЗ, де немає апаратури, обладнання, наприклад, немає дефібрилятора, кардіографа, де немає рації, їде на виклик по бездоріжжю. У таких умовах і генію складно щось зробити. Нічого не буде дієвим, поки ми не завершимо цей перший, підготовчий етап для ефективної реалізації реформи.
КОМЕНТАРІ