Для американського льотчика і митця війни закінчилися лише тоді, коли генерал-українець з Уманщини підписав Акт капітуляції Японії…. Історію непересічного пілота розповідає “Козацький край”.
9 травня, як День Перемоги… над Москвою
Вперше 9 травня як День Перемоги українці святкували 1920 року – саме в цей день союзні війська генералів Марка Безручка і Едварда Смігли під синьо-жовтими і біло-червоними знаменами марширували на параді Хрещатиком звільненого від ворога Києва…
Навесні 1920 року «більшовицько-русскій мір» вилітав з міст і сіл України, як корки з пляшок доброго шампанського. 26 квітня українсько-польські союзні підрозділи ще тільки викидали окупантів з Житомира і Коростеня, а через менш аніж два тижні вже звільнили від ворога столицю. Усі губернські більшовицькі установи терміново дременули з Києва до Черкас – пересидіти нелегку годину.
Блискавичність реалізації військових операцій союзників яскраво ілюструє, зокрема, той факт, що коли вже декілька днів тривали бої поляків проти більшовиків, частина Армії УНР, яка поверталася із Зимового походу, ще не знала про це. Зокрема, коли на нараді у Ольгополі на Поділлі начштабу походу полковник Андрій Долуд з командувачами дивізій Юрком Тютюнником (уродженцем Звенигородщини), Олександром Загродським (родом з Тальнівщини) та Андрієм Гулим-Гуленком (майбутнім холодноярським отаманом), вирішували, як і де прорвати більшовицький фронт – вони ще не знали, що вже через декілька днів зустрінуться із братніми підрозділами, які йшли із Заходу.
До середини травня окупаційні війська московитів та їхніх прислужників якщо у чомусь і демонстрували спритність – так це у швидкісній втечі. Іноді у їхніх покинутих штабах на Вінничині, Житомирщині, Київщині українці з поляками заставали не лише кинуту зброю і знамена під портретами Леніна, а й ще гарячі самовари з чаєм. Десь у ті дні ейфорії блискавично-переможного походу глава Польської держави Юзеф Пілсудський вимушений був «на повному серйозі» заспокоювати англійського дипломата Гелфорда Джона Маккіндера – мовляв, брати Москву його і Симона Петлюри хлопці поки що не збираються – бо не знали б, що з нею робити далі.
Насправді, величезний монстр, якого поранили, лише накопичував сили, прагнучи залити кров’ю усю Європу… Віддаючи московським військам наказ переходити у наступ, більшовицький командарм Тухачевський навіть не приховував, що прагне знищення не лише української, а й польської державної незалежності і мріє про диктат під зброю іншим народам своїх ідей: «По трупу белой Польши идет дорога к всемирному пожару… На наших штыках принесем свободу угнетенному человечеству…» Це був той самий росіянин Міхаіл Тухачевський, який наступного року застосує хімічну зброю проти повсталих російських селян у Тамбовській губернії. У 1935 році за всі ці «заслуги» Москва зробить його наймолодшим радянським маршалом, а в 1937 році холоднокровно розстріляє за «контррєволюціонний заговор». Доля, схожа на долю багатьох сучасних маріонеткових «полководців» сепаратистів Донбасу і російських «іхтамнєтів»…
14 травня вже переходили у наступ дислоковані у Білорусі більшовицькі війська, а українсько-польська армія ще продовжувала йти вперед, визволивши 15 травня вінницький Гайсин і його околиці. Навіть коли в бої включилися величезні регулярні армії Москви, на початковому етапі вони отримували поразки. Зокрема, у триденній битві 29-31 травня під Володаркою на Київщині кіннота Будьонного зазнала поразки і змушена була відкотитися до Умані, звідки прийшла. При цьому ціла кавалерійська бригада «красних донскіх казаков» полковника Яковлєва перейшла на бік українсько-польського війська.
Та вже 2 червня червоні відбили Крижопіль, а 5 червня Кінна армія Семена Будьонного прорвала фронт на відтинку Канів – Біла Церква…
За волю Польщі та України – як «протистояння цивілізації диким варварам»
13 липня 1920 року в бою під Рівним атака червоної кінноти мало не захлинулася від несподіваного авіанальоту. Стиснувши з переляку зуби і вчепившись у гашетку кулемета на тачанці, «будьонівець» раптом побачив, що від його черги захлинувся двигун «Альбатроса», який штурмував з неба. Через декілька хвилин червоні вже схопили пілота – та їм так і не судилося дізнатися, що вони захопили самого Меріана Купера, за голову якого обіцялася добряча винагорода…
У боях проти більшовиків відзначився авіапідрозділ, сформований з 16 американських пілотів-добровольців. Їхня 7-а повітряна ескадрилья носила ім’я Тадеуша Костюшка – героя, який свого часу очолив повстання проти Москви за волю Польщі, а до того – брав участь у війні за незалежність США. Разом із колишнім ковбоєм і солдатом Іноземного легіону Седріком Фаунтлероєм співзасновником ескадрильї став Меріан Купер.
Він мав не менш авантюрну натуру, аніж його приятель – вчився на військового моряка, але кинув, бо зайнявся журналістикою, вирішивши, що це цікавіше. У 1916 році вступив до Нацгвардії США і ганявся по південних штатах за невловимим Панчо Вілья, героєм для Мексики і розбійником для США, пісенька про якого під назвою «Кукарача» була відома в усьому світі, але навіть це стало йому нецікавим на фоні новин, які надходили з Європи, де гриміли бої Першої світової. 1917 року, закінчивши льотні курси у Нью-Йорку, 24-річний Меріан Купер вступив добровольцем у американський Експедиційний корпус, який вирушав воювати проти німців. Восени 1918-го його аероплан підбили. Після падіння літака, який спалахнув, витягуючи з палаючої кабіни напарника, отримав тяжкі опіки рук і потрапив до німецького полону. Втім, на фоні революцій, пробув там недовго – вже у листопаді був у Франції. Там здружився з польськими офіцерами – так розпочиналася ідея створення американської ескадрильї у польському війську…
Ескадрилью імені Тадеуша Костюшка створили восени 1919 року, а вже навесні 1920-го вона билася проти більшовиків. Війну за волю України і Польщі від Москви американці сприймали як щось романтичне, схоже на боротьбу їхніх власних предків за свободу США. Як згадував пізніше Купер, «ветерани Світової війни наближалися до фронту зовсім іншого, невідомого. Йшлося про боротьбу з дикими людьми, варварами зі Сходу».
Черги з кулемета і бомби, скинуті з аероплана Меріана Купера і його друзів, зупиняли більшовицькі атаки під Львовом і Баром. Вони відзначилися у битві проти дніпровської флотилії червоних поблизу Трипілля, нищили ворожі військові бази і склади у Житомирі, Радомишлі, Бердичеві, Черкасах… Останні, зокрема, цікавили і як місце перебування більшовицьких владних структур, які, як вже говорилося вище, втекли до Черкас із Києва. Все обірвалося 13 липня у тому бою під Рівним, коли Купер в одиночку штурмував колону «будьонівців» і його «Альбатрос» отримав порцію кулеметних куль просто в двигун…
У полі, де впав аероплан, в той день трапилася зустріч двох митців за натурою, яких час змусив воювати – Купера допитував… Ісаак Бабель – письменник, творчість якого пізніше надихала не тільки Паустовського, Ільфа і Петрова, а навіть американця Хемінгуея і аргентинця Борхеса. Цікаво, що й цього борця за становлення радянської влади розстріляли у 1940 році в Москві, звинувативши в «троцкізмі»…
Два фахових журналісти знайшли спільну мову під час того допиту. На запитання російською від єврея Бабеля американець Купер відповідав мішаниною польських слів, які вивчив у війську і українських, які вивчив на вечорницях на березі річки Рось у Білій Церкві, де дислокувалася його частина (навіть пісень українських, хоч і з акцентом, співати вмів). Допомогло і те, що був у чужому светрі з біркою, де було написано «Френк Мошер», тому «об жизні» розказував «як Мошер Бабелю» – та ще й вигадав, що сам з робітників Чикаго, як «доказ» показуючи обпалені у авіакатастрофі руки і стверджуючи, що то була виробнича травма на заводі.
Тож замість розстрілу як «буржуїн», потрапив до табору для військовополонених – «як оболванєнний буржуямі пролєтарій», декілька місяців разом з іншими полоненими будував залізницю під Москвою… Втік з полону з другої спроби, через Литву добрався до Варшави і в травні 1921 року отримав з рук Юзефа Пілсудського найвищу нагороду Польщі – орден Віртутті Мілітарі. Нагороджений був разом з іншими пілотами-американцями, які сповна помстилися за його полон, нанісши величезні втрати «будьонівцям» під Замостям і разом з українсько-польськими сухопутними підзрозділами зупинивши їх наступ на Варшаву. До речі, в тих боях 4-а Київська дивізія УНР, де командиром був генерал Андрій Вовк із Золотоніщини, а контррозвідкою керував полковник Никифір Дишлевий з Шполянщини, навіть успішно форсувала Дністер, викинула більшовиків з давньоруського міста Галич і погнала окупантів на Схід, змусивши до переговорів про мир і відмови від планів загарбання Польщі…
Кінг Конг – величезна мавпа, яка уособила імперські амбіції Москви і Берліна?
kinopoisk.ru
Після повернення до США, Меріан Купер знову займався журналістикою, зароблені кошти інвестував у льотну справу і в 1930-32 роках навіть очолив найвідомішу американську авіакомпанію «Pan American».
1930 року, захопившись воєнними спогадами Купера, режисер Леонард Бучковський відзняв перший в історії Польщі фільм про авіацію – «Зоряна ескадрилья». У кінокартині, присвяченій пілотам-добровольцям ескадрильї імені Костюшка, другою центральною лінією сюжету пройшла історія кохання американського льотчика. Його прототипом був саме Меріан Купер. Зазначимо, що історія справжнього кохання отримала продовження – син Меріана і його коханої – нині знаний у Польщі і за її межами письменник-детектив Мацей Сломчинський. А от фільм про це кохання і про війну поляків з американцями проти Москви знищений більшовиками – навіть всі копії його цілеспрямовано вилучалися у 1945 році.
Натомість, сам Меріан Купер знайшов застосування своєму потягу до пригод у тому ж кінематографі – став режисером і продюсером «Голлівуду». А гучно стартував знаменитою на весь світ кінокартиною «Кінг Конг». Сюжет про гігантську, майже нездоланну горилу, яка трощить хмарочоси у Нью-Йорку, прийшов ветерану війни уві сні… І скільки б у сучасній Росії не розказували у стилі «Кінг Конг наш» про те, що Купер нібито у російському полоні просто начитався книжки з віршами для дітей від Чуковського, та в самих США це викликає тільки посмішку. Кінг Конг назавжди залишиться таким же виключно американським брендом, як скажімо Кока-Кола. А в нестримній агресивній мавпі, здатній знищити цивілізований світ, багато хто з сучасників Купера схильний був бачити двох тиранів – московського Сталіна і берлінського Гітлера. І якщо Гітлер в цей час ще тільки прийшов до влади, то влаштований Сталіним Голодомор вже завершував нищення людей в Україні – землі, за волю якої колись воював Купер. Недаремно ж «Кінг Конг» був першою і останньою стрічкою, у якій Купер виступив у ролі актора – особисто сів за штурвал бойового аероплана, який вирушив у здавалося б, безнадійний бій проти величезної оскаженілої мавпи…
У 2001 році, коли світ був вражений терактами у Нью-Йорку і порівнював лідера «Аль Кайди» Усаму бен Ладена з Гітлером і Сталіним, разом узятими, хтось з американських журналістів раптом згадав про «Кінг Конгову» вежу-хмарочос Емпайр-стейт-білдінг. До будівництва веж-близнюків Всесвітнього Торгового Центру, знищених літаками терористів Бен Ладена, саме ця вежа була найвищою у Нью-Йорку. І в липні 1945 року саме у цю «вежу Кін Конга», між 79 і 80 поверхами випадково врізався з-за туману американський бомбардувальник. У будівлі одразу загинуло 14 людей – благо, це був вихідний і лише на одному поверсі працювали. Один двигун літака, відірваний під час удару, пробив будівлю наскрізь і впав на дах сусіднього будинку, спричинивши пожежу. Інший провалив ліфтові шахти, знищивши один ліфт і обрубавши трос іншого – ліфт пролетів 75 поверхів і розбився, та в ньому чудом вижила Бетті Лу Олівер – жінка, яка потрапила після цього у Книгу рекордів Гіннеса…
Чи не ця історія підказала страшну ідею «вождю» терористів ХХІ століття?
Цікава доля актриси Фей Рей, яка зіграла головну героїню першого фільму про Кінг Конга – журналістки Енн Дерроу. Вона була настільки популярною, що за один лише 1933 рік знялася не лише у «Кінг Конгу», а й у двох фільмах жахів – «Кажани-вампіри» і «Таємниця музею воскових фігур». Причому, ідея для останнього була взята, очевидно, з фільму Лео Беринського, режисера-емігранта родом з українського містечка Лисянка на Черкащині…
У 2004 році, коли знімався черговий ремейк «Кінг Конга», його режисер запросив 96-річну Фей Рей сказати заключну репліку у фільмі. Та незадовго до цих зйомок вона тихо померла уві сні – місці, де колись Меріан Купер знайшов ідею для «Кінг Конга». Тоді вперше і востаннє за весь час свого існування, Емпайр-Стейт-Білдінг пірнув у повну темряву – все освітлення 102-поверхової вежі вимкнули на честь жінки, яка «приручила» Кінг Конга…
А що було далі з Меріаном Купером, який цього Конга вигадав? Він зняв ще багато фільмів, два з яких отримали «Оскари» – за спецефекти і режисерську роботу.
В часі Другої світової війни звісно ж не втримався, щоб не «відволіктися» – очолив спочатку штаб Військово-повітряних сил США у Китаї, а потім був заступником у генерала Макартура, в штабі ВПС США на Тихому океані. У складі американської делегації був на борту лінкорна «Міссурі» під час підписання Акту капітуляції Японії. Того самого акту, у якому від союзних військ-переможців підписався і генерал Кузьма Дерев’янко, українець родом з Косенівки сучасного Уманського району Черкащини…
Першого «Оскара» фільм Купера отримав 1950 року – майже одночасно сам Купер отримав погони бригадного генерала. Весь час Митець і Воїн в ньому так і крокували по життю пліч-о-пліч…
КОМЕНТАРІ