Під час представлення громадськості нового голови Черкаської ОДА Романа Боднара, перший заступник очільника Офісу Президента Сергій Трофімов серед найгостріших проблем Черкащини визначив такі: опалення в Смілі, ремонт доріг на Черкащині та екологічні проблеми від МХП.

Присутня на зібранні владна, бізнесова та правоохоронна еліта, сором’язливо потупивши очі, занотувала собі окреслені фронти «боротьби» і десь-то подумки вже накидала плани звітів про досягнення в цих, означених київською владою, «битвах»…

Утім, для будь-якого більш-менш притомного черкащанина уявлення пана Трофімова, а отже і всієї київської Зе-команди, про черкаські проблеми виглядають як марення, даруйте, сивої кобили. Бо насправді ані зі Смілою, ані з дорогами, ані з МХП в області надзвичайних проблем немає.

Отож, проаналізуймо по-порядку.

Сміла. От, давайте згадаємо, з чого в цьому райцентрі розпочались проблеми із теплопостачанням? За часів Януковича влада завела у місто потрібну їй фірмочку «Смілаенергоінвест», яка взяла в користування міські котельні й мережі та замість комунального підприємства стала постачати тепло містянам. В платіжках ця приватна контора вказувала незрозумілі рахунки, з яких гроші платників ішли в офшори, а не за газ. Тим не менше, суворий «Нафтогаз» протягом багатьох років якось не помічав, що йому за використаний газ оплата в повному обсязі не йде, але щороку надавав фірмочці-шахрайці нові ліміти. Ясно, що без особливих «домовленостей» така «лавочка» для будь-кого одразу ж прикрилася б. Однак, в очевидь, в «Сміліенергоінвесті» з нафтогазівцями в жлобство не грались, тож це підприємство успішно пропрацювало майже 10 років. А потім, о диво (!), всі раптом прозріли і збагнули, що ця приватна контора заборгувала «Нафтогазу» майже 90 мільйонів гривень. Крайніми ж виявилися люди, – і пересічним смілянам в оселях ніхто не захотів вмикати тепло, хоч вони сумлінно сплатили все, що їм нараховували «теплові бізнесмени». Потім борг цієї приватної структури Кабмін, «Нафтогаз» і обласні чиновники силоміць навісили на бюджет Сміли, хоч місто ніяким чином не повинне відповідати за борги комерційного підприємства. Звісно, мер міста і міськрада до останнього чинили спротив цьому «подарунку під ялинку», через що міського голову періодично відсторонювали від виконання обов’язків, а в міськраді міняли секретарів, як рукавички…

А потрібно було лише одне – покарати злодіїв і повернути награбоване. Бо ж правоохоронці твердо заявляли, що знають, хто вкрав ті «теплові» гроші і куди перерахував. Однак щоразу, як в тому анекдоті про поганого танцюриста, щось заважає нашим доблесним поліціянтам-прокурорським-СБУшникам взяти за шкірки винних і повернути борг за газ. Оце і було б вирішенням «смілянської проблеми». Від так, виникає підозра, що справа затягується умисно. Мабуть, на владних пагорбах бачать інше вирішення проблеми Сміли, – щоб городяни сплатили за вже використаний газ по другому колу. Напевне, вкрадені приватною конторою гроші розійшлися по кишенях недоторканих світу цього…

Дороги. Не таємниця, що на Черкащині вони й справді найгірші в Україні. Однак численні журналістські розслідування доводять, що ані кліматичні умови, ані недофінансування тут ні до чого. Не може ж у рази відрізнятися виділення коштів на ремонти та будівництво доріг у нашій області і в сусідніх, де автошляхи у набагато кращому стані!? І тут відповідь набагато простіша, – у нас на Черкащині чиновники з підрядниками безбожно розкрадають виділені на ремонти доріг ресурси. Інше пояснення щодо катастрофічного стану черкаських автошляхів, ну, дуже складно знайти…

Служба автомобільних доріг у Черкаській області раз у раз оскандалюється, замовляючи дорожні роботи на сотні мільйонів гривень фірмам, що по вуха застрягли в різноманітних корупційних скандалах або й відвертому криміналі. Та ще на цьому фоні дозволяє собі замовляти за бюджетні гроші коштовні ремонти автівок або закупівлі непотрібних елітних позашляховиків. Словом, живуть на широку ногу…

Як нещодавно сказав заможний іноземний бізнесмен Ігор Шевченко, що день і трошки побув головою Черкаської ОДА: «Я в шоці від того, що для наших пересічних обласних чиновників, що відповідають за ремонти та капітальне будівництво, мільйон доларів – це не гроші! Знаєте, скільки мені треба було працювати, щоб заробити мільйон?»

І при цьому за останні роки жоден медіаскандал про чергові корупційні схеми та закупівлі не закінчився професійним розслідуванням та невідворотним покаранням для дерибанщиків бюджету.

Подивимося, як новий очільник області пан Боднар буде вирішувати «дорожні проблеми»…

МХП. Черкаська область є однією з базових для розбудови пташників великого агрохолдингу МХП, що більше асоціюється у людей із торговою маркою «Наша Ряба». Вперше потужності «Нашої Ряби» в області з’явились ще в дев’яностих роках минулого століття. За цей час підприємства значно розбудувались, і нині там працюють тисячі черкащан. І, до слова, отримують гідні зарплати, при чому – не в конвертах.

Звісно, подібні великі виробництва завжди передбачають вплив на екологію. І, як звітує саме МХП, цьому питанню вони приділяють величезну увагу, впроваджують новітні методи очистки використаної води, будують суперсучасні очисні споруди, ретельно контролюють викиди в повітря.

Практично єдине проблемне питання, яке можна ставити перед МХП – це забір артезіанської води для технічних цілей. Колись на підприємстві обіцяли збудувати водогін з Дніпра. І в принципі, при грамотно побудованому діалозі, від агрохолдингу можна добитись і цього, бо підприємства МХП з року в рік працюють над скороченням використання води для вирощування птиці, вкладаючи мільйони гривень в новітні технології. До речі, на сьогодні один майданчик курників використовує за рік менше води, ніж місто Черкаси за три години.

Однак діяльність агрохолдингу стала «благодатною» темою для спекуляцій та заробітку політичних балів для деяких горе-активістів та лжеекологів. Мовляв, сморід і суцільні природоохоронні порушення не дають жити простим людям у селах. Хоч МХП, демонструючи повну відкритість, періодично запрошує і активістів, і журналістів то у пташники, то на очисні, щоб довести, що ніяких «жахів» в місцях дислокації потужностей не спостерігається.

А роздувати із мухи слона псевдоактивістам щедро допомагають місцеві агробарончики і куркулики, які бояться конкуренції із потужним підприємством. Вони ж звикли платити селянам копійки, а часто й зовсім угоди з ними офіційно не реєстрували, а від так, не сплачували жодних податків. Підприємства ж МХП і за паї платять більше, і розрахунки ведуть абсолютно легально.

«Курникові бунти» періодично набувають гострих форм, особливо в часи зміни владних еліт на Черкащині. І, зазвичай, залежно від «траншів» зацікавлених закулісних ляльководів.

На жаль, всі ці так звані активісти не пропонують жодних конструктивних рішень, не сідають з МХП за жодні круглі столи для цивілізованих дискусій. Просто у них немає завдання по-серйозному говорити про удосконалення роботи агрохолдингу та умов праці його працівників. Крикуни вимагають, як би це дико не звучало, – все закрити, а пташники, як колись ферми у селах, розібрати по цеглині. І ніхто не згадує, що у багатьох районах підприємства МХП є одними із головних бюджетоутворюючих, тож від їхніх податків залежить нормальна робота шкіл, лікарень, і навіть ремонт сільських доріг. Та ще ж МХП має власні благодійні та інвестиційні програми, вкладаючи у розвиток громад десятки мільйонів гривень, попри сплачені податки.

І якщо уявити, що й справді якесь підприємство холдингу чомусь згорне своє виробництво, то не просто цілі села – цілі райони – змушені будуть оголошувати локальні «дефолти». Звісно, від цього не виграє ані область, ані країна в цілому. І от тоді отримаємо справжні, а не вигадані проблеми…

Отож, повертаючись до заяв пана Трофімова, складається враження, що і нова влада особливо про область чи країну якраз і не хоче думати. Головне – знайти пістряві відволікаючі видовища, крикливо заявити про головні проблеми… Хоч проблеми ті можна швидко і ефективно вирішити. Для цього потрібна лише політична воля столичної Зе-команди і, відповідно, її представників на місцях…

Леонід Даценко, народний депутат України VII скликання