Нещодавно у мальовничому Бучаку над Дніпром пройшли традиційні вже 17-ті Затуливітрівські читання, присвячені творчості талановитого поета, публіциста, перекладача Володимира Затуливітра. Саме наприкінці липня шанувальники поетичного слова, української пісні, нашої історії та самобутніх традицій їдуть до маленького села на Канівщині де закінчився життєвий шлях поета.
На містичному місці – горі Козацький шпиль, де покоїться на старому цвинтарі прах поета лунала його поезія та добрі слова тих, хто особисто знав Володимира Затуливітра.
«Ми всі знаємо, хто такий Затуливітер Володими Іванович. Якщо сказати кілька слів, то поет – це дуже мало, якщо сказати що це письменник, що це культурний діяч України, що це редактор, видавець, перекладач, то це теж буде сказано не все. Це тільки частина заслуг і частина тієї великої праці, яку виконав Володимир Іванович. Десь в архівах у нього є запис такий «немає часу, залишається час тільки для роботи». – згадав добрим словом поета його друг, поет та перекладач Петро Засенко. – І певно Богом дано було, що він обрав під кінець свого життя Бучак, він був закоханий у ці прадавні схили Дніпрові, у ці хмари, в сонце. Він любив цю землю, його батьки були хліборобами. І в його творчості тема хліборобства звучить на повний голос, у глибинному, у філософському сприйнятті. Затуливітер – хлібороб на ниві літератури. Він в літературу входив спокійно, не було якогось галасу, епатажних виступів. Мені здається, заходив в літературу, як ото косар у поле починати класти перший покіс, розраховуючи час і силу свого вміння на довгий світловий сонячний день. Він зробив дуже багато, про нього і його творчість говорили багато відомих критиків, як Іван Дзюба, Михайло Слабошпицький, поети Борис Олійник, Павло Мовчан, тощо.»
Як справедливо наголосив Петро Засенко, ми б не мали такого розголосу, такого заходу, якби не одна людина, яка взяла у свої обов’язки в свої трудові будні, не те, що воскресити, а пояснити, подати людям мотиви його творчості, щорічно видавати нові книги поета. Мова йде про Любов Василівну Снісар, справжню берегиню пам’яті та творчості славетного українського поета.
«Цей рік для поета – ювілейний, 29 лютого 1944 року народився Володимир Іванович, і ми намагалися цього річ якомога частіше нагадувати людям про його творчість. Вона нам потрібна, тому що вона питомо українська, вона – багатющий ареал мови, і нам у нього вчитись і вчитись», – наголосила Любов Василівна, та згадала добрим словом щорічних натхненників та господарів свята:
Голову Благодійного фонду ім. В. Затуливітра Леоніда Даценка, очільницю обласного Товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка Олену Фещенко та її учнів і випускників з черкаського колегіуму «Берегиня», канівську поетесу Віру Носенко, тощо.
«Володимир Затуливітер був одним із найпомітніших поетів свого покоління, та, мабуть, не тільки свого покоління а й всього літературного простору. І я хочу висловити сподівання що традиція щорічно збиратися тут, на могилі поета, буде жити, бо вона благородна і потрібна.» – наголосив на важливості вивчення творчості поета Затуливітра голова Обласного відділення Національної спілки письменників України Володимир Поліщук.
Голова Черкаського обласного об’єднання Громадської організації “ВУТ “Просвіта” ім. Тараса Шевченка, заслужений працівник освіти України Олена Фещенко відзначила, що В. Затуливітер — велика постать, людина, яка своїм талантом поповнила скарбницю української культури, його велика любов до рідної землі слугує зразком для молодого покоління українців, на його творах виховується шкільна та студентська молодь області.
І вже традиційно літературні читання продовжилися у гостинному поетовому саду читали вірші та прозу Затуливітра, знайомилися із його новими книжками, музикували та раділи спілкуванню.
Варвара Горова
КОМЕНТАРІ