Вони не люблять торгуватися і фотографуватися – історії черкаських колекціонерів

Вони не люблять торгуватися і фотографуватися. Але кожної неділі збираються, щоб поспілкуватися з однодумцями, повихвалятися своїми колекціями і щось продати. Щонеділі в центрі Черкас місцеві колекціонери влаштовують музей просто неба. Журналістка “Громадського:Черкаси” сходила до них, нічого не купила, але дізналася про їхню пристрасть.

«Без торга»

Кількадесят людей оточили фонтан прямісінько в центрі міста – на площі Богдана Хмельницького. Переважно чоловіки за 40. О десятій ранку частина з них лише починає розкладатися і неспішно діставати із сумок свій товар. Кладуть його на лавку, на власні столи, дехто – прямо на парапет фонтану.

Чоловік за 50 із сивою борідкою, побачивши журналістів, бідкається на «Азот». Раніше у кожного була своя лавка, де колекціонери розкладали свій товар. Тепер їх прибрали.  Тому людям доводиться класти речі на парапет фонтану. Через бризки води їх треба постійно сушити.

Чоловік у старій шкірянці хукає на порепані руки й тупцює на місці від холоду, чекаючи на покупців. Поряд із ним двоє грають у шахи.

А бородатий дідусь торгується і хоче купити книгу про зброю.

– Давай за 250?

– Без торга. Це риночна ціна.

Дідусь дістає триста гривень і мовчки віддає непоступливому продавцеві. Останнього звати Юрій. Він – колекціонер і вже 10 років збирає старі речі й продає їх. Крім книги, у нього на столі лежить фотокартка 30-их років, гумовий пілот, годинники, медалі, значки, копійки.

– А я торгую банкнотами.  Маю більше п’яти тисяч. І всі різні. В мене є одна фальшива. Вона найдорожча – 100 доларів. А така сама, тільки справжня – 8 гривень коштує. Весь сенс у тому, що річ – рідкісна.

Іванові на вигляд років 40. Він одягнений у жовту дуту куртку. Чоловік більше десяти років колекціонує банкноти. Називає це своїм хобі, бо на життя ними не заробиш. Крім купюр, Іван приносить до «Дружби народів» журнали для колекціонерів. Жартома називає їх сепаратистськими, бо видані в Росії.

– Раніше брат їх купляв, тепер я. Раніше виписував їх з Петербурга, тепер –  із Києва. Сьогодні товаришу приніс. Я їх не продаю. Приношу, щоб людям дати почитати, – каже Іван.

Усі, хто щонеділі сходяться до фонтану, – члени місцевого клубу колекціонерів. Вони платять щорічні внески і мають посвідчення. Він відкритий для всіх, хто відчуває себе колекціонером. Так говорить чоловік у коричневій дублянці, що продає монети. Його звати Анатолій Шестопал. Він заступник голови громадської організації «Клуб черкаських колекціонерів».

«Без політиків ніяк»

Щоб роздивитися, хто що продає, потрібно обійти фонтан. Тому йдемо далі. Жінка в пальті та хустці показує свої листівки. Найбільше листівок «С Новым годом». Біля новорічних – відразу «С 8 Марта». Розказує, що збирає їх вже років із тридцять.

– Найдавніші – 1909 року. Але сьогодні їх не принесла. Зараз є 50-их років. Ось квіти всілякі… Ціни – три, п’ять гривень. Найдорожчі – за 50. А календарики по 30 копійок, – каже жінка.

Показуємо на листівки з обличчями Михайла Поплавського і Віталія Кличка. Жінка посміхається:

– Без політиків ніяк. Он яка Юля! Бачте – на барикадах.

На листівці зображена частина картини Ежена Делакруа «Свобода, що веде народ». Замість обличчя жінки, яка тримає прапор Франції – лице Юлії Тимошенко, що тримає прапор ЄС.

Навпроти літній чоловік продає українські копійки, які вийшли малим тиражем. Були тут одна, дві та п’ять копійок, які вже вийшли з ужитку. Біля монет лежать книга «Секреты секса» і медалі «За доблестный труд».

– Медалі залишилися від батька-матері. Це ширпотреб. Ото як празник був та давали. За труд. По 30-40 гривень продаю. А книжка – отака (показує великий палець вгору)! Ну, вона мені вже не треба. Я її ще сорок год назад прочитав. Це – для молодьожі. Читать, дивиться – як, шо, до чого, – каже чоловік.

Купи-продай

Ідемо далі. Бачимо статуетки з латуні й бронзи, жіночі прикраси, срібні монети часів Римської імперії, царські медалі, картини, викопні речі. Але не всі, хто зібрався й продає по неділях на «Дружбі», – колекціонери. Багато тут людей, які щось купують. Про це говорять таблички з написом «куплю». Підходимо до чоловіка у синій куртці, який купує самовари, монети, годинники та інші речі старовини. Він їх і продає.

Його звати Андрій. Він каже, що сюди цінне не привозить. Мовляв, дорогі речі тут ніхто не продає, бо не купують. То діти колекціонують, то внукам беруть.

– Та й ціну на дорогі речі особливо ніхто не знає. Тому їх виставляють на аукціон і там продають. Там заробляю і я, – каже Андрій.

Поруч стоїть Вадим у старій шубі і чорній шапці. Курить цигарки і продає картини. Він – художник. Переписує відомі картини олійними фарбами і продає їх за 100 доларів.

Більшість колекціонерів – привітні й веселі. Із задоволенням розказують про те, що продають. Але не всі. Огрядний високий чоловік, який продає жіночі прикраси, спокійно, але наполегливо відмовляє фотографувати речі на розкладках. Каже, це те саме, що публічно показувати секс із дружиною.

Двоє чоловіків у чорних куртках, які продають монети і вироби з металу, голосно обурюються, коли ми пробуємо сфотографувати їхній товар. У відповідь вони фотографують нас із фотографом на мобільний. Пізніше виправдовуються: мовляв, за ними постійно слідкує поліція й СБУ. Тому вони бояться людей, які ставлять багато запитань і фотографують.

Обійшовши колекціонерів навколо фонтану, складається враження, ніби кілька разів перемістився у минуле. То у часи Римської імперії, то Другої світової, то у дев’яності. Але атмосферу цього місця роблять люди. Всіх їх об’єднує бажання колекціонувати старі речі і бачити у них цінність. Тільки у кожного вона своя. Одні ніби застрягли в часі, продаючи «ширпотреб». Інші просто колекціонують, жартуючи «щоб купити щось непотрібне – спочатку треба продати щось непотрібне».

Світлини Ігоря Єфімова спеціально для «Громадське ТБ: Черкаси»