Сьогодні практично всі представники виконавчої влади, чимало усіляких аналітиків та активістів, які в основному представляють грантоїдські організації, голосно заявляють, що найбільш успішною реформою в Україні є процес децентралізації, яка реалізується через створення об’єднаних територіальних громад (ОТГ). Чиновники рапортують про величезні повноваження, які перейшли місцевим громадам і, відповідно, чималі фінансові ресурси, що мають озолотити села та містечка нашої держави. При цьому, наші агітатори за найшвидше створення ОТГ посилаються на успішний досвід європейських країн, особливо ж Польщі, які уже реалізовували схожі децентралізаційні реформи…
Від так, владні пропагандисти творять красиві міфи про те, як тепер гарно живеться у цих об’єднаних громадах, використовуючи досвід вже призабутих «потьомкінський дєрєвєнь», роль яких в області виконують 3 – 4 зразково-показових ОТГ. Саме ці громади отримують різноманітні гранти, в тому числі від європейських донорів, вони мають прямий вихід на столичну владу, саме їм іде левова частка коштів із держфонду регіонального розвитку (ДФРР)… Ну, і звичайно ж, яскраві картинки із таких ОТГ рясніють на загальноукраїнських телеекранах, у місцевих ЗМІ…
На фоні цих пафосних заяв та красивих картинок, хочеться більш приземлено проаналізувати, що ж насправді у нас відбувається із цією розпіареною децентралізацією та створенням ОТГ. Перш за все, треба констатувати, що створення об’єднаних громад нині фактично здійснюється в антиконституційний спосіб, адже в Основному законі України до сьогодні відсутня навіть згадка про якісь ОТГ, які б входили у систему адміністративно-територіального устрою нашої держави. Тобто, починаючи таке децентралізаційне реформування, влада в чергове, як кажуть, поставила воза попереду коня. Правники вже звертали увагу на те, що запропонована можливість об’єднання у територіальні громади не тільки сіл, а й селищ та міст, не узгоджується з частиною першою статті 140 Конституції України, згідно з якою територіальною громадою може бути лише «добровільне об’єднання у сільську громаду жителів кількох сіл», яке повинно мати статус адміністративно-територіальної одиниці. При цьому досить дивно, що досі не знайшлося 45 сумлінних депутатів, які звернулися б із поданням до Конституційного суду, який міг би дати оцінку формуванню ОТГ з точки зору відповідності цього процесу Конституції України. А якщо такі депутати знайдуться і КСУ прийме рішення, яке практично перекреслить усю цю мутку із створенням об’єднаних громад?.. Що тоді?
На моє переконання, об’єднані територіальні громади в Україні та, зокрема на Черкащині, уже давно створені і діють вони в межах нинішніх територіально-адміністративних одиниць – районів. До речі, на самому початку складання децентралізаційних планів якраз значна частина пропозицій і заключалася в тому, щоб ці новітні ОТГ базувалися на збереженні єдності місцевих громад цілих районів. Однак, спрацювала інша логіка, яку часто нав’язували і продовжують це робити місцеві латифундисти, містечкові олігархчики, які, як маркером, мітять свої володіння і для захисту тут своїх бізнес-інтересів підганяють під створення ОТГ. Про це дуже вдало написав голова Драбівської райради Володимир Дзега, даючи жартівливу, але досить точну, класифікацію новоствореним громадам. Так от, він називає ОТГ, сформовані за гроші великого бізнесу, який монополізує усі галузі суспільно-політичного життя на відповідній території, громади-олігархи. Там же, де першу скрипку грають земельні магнати, такі об’єднання пан Дзега класифікує, як громади-латифундисти. І не приведи Господи, щоб в подальшому такі ОТГ не перетворилися у справжні ОЗГ – організовані злочинні групи, де на чолі – той чи інший впливовий латифундист, бізнесовий магнат з депутатським мандатом в кишені або з причетністю до виконавчої влади, бо там про місцеве самоврядування можна буде назавжди забути. Фактично такі території стануть і вже стають відокремленими князівствами, де пануватиме не закон, а право сильнішого. Провінційні вожді вже сьогодні починають шматувати райони так, як хотів пошматувати всю країну Путін, висунувши вимоги федералізації України. Завдяки волі Президента і українського народу цього не сталося в масштабах держави. Але те, що ми бачимо на теренах багатьох регіонів сьогодні – не що інше, як федералізація в мініатюрі…
Принаймні, уже зараз деякі суперечки між ОТГівською владою та владою районною доходять до повного абсурду. Часто керівництво об’єднаних громад відмовляється від співфінансування раніше прийнятих загально районних програм. А уявімо, що ОТГ не виділяє кошти для роботи районної лікарні, то що тоді лікарям відмовлятися приймати жителів таких сільрад? Так може дійти до повного занепаду та знищення багатьох районних закладів, які утримувалися усією громадою району. Отож, нічого по суті ще не створивши, окрім красивої назви – ОТГ, ми можемо власними руками за кілька років зруйнувати районну інфраструктуру, усі районні заклади…
Інша фішка від ідеологів української децентралізації, що, мовляв, ми створюємо ОТГ, які стають самодостатніми, які зароблятимуть кошти на розвиток, а тому матимуть світлі перспективи на майбутнє. Справді, виокремлена із району громада на початку отримує певні фінансові преференції, а можливо ще й «пряник» від столичної чи обласної влади. А тепер уявімо, що весь район – це 2-3-4 ОТГ. Усі кошти, які акумулювалися у цьому районі, просто перерозподіляться між громадами. Але ж, даруйте, цих фінансів не стане більше. Бо із створенням об’єднаних громад у селах автоматично не зростають надої чи урожайність. Так саме, із проголошенням ОТГ до них не шикуються в чергу інвестори, щоб будувати нові підприємства і створювати нові робочі місця. Тому розповіді про зростання в рази фінансових можливостей ОТГ, особливо ж їх бюджетів розвитку, виглядають досить примарними. До того ж, із передачею на місця більших повноважень та фінансів, збільшуються і видатки сільрад на утримання закладів соціальної інфраструктури, доріг, житлово-комунальної сфери… А завтра виявиться, що в бюджеті ОТГ не вистачає коштів, щоб утримувати школи, дитсадки, ФАПи у кожному із об’єднано-приєднаних сіл і, відповідно, як нині прийнято говорити, їх належить оптимізувати. Що на практиці означає – закрити. Столичні владці тільки потиратимуть руки, – ну, це ж не ми закриваємо сільську школу, а ваші нерадиві місцеві начальники…
Досить привабливою виглядала децентралізаційна ідея про зменшення бюрократичного апарату в районах, адже замість кількох сільрад створюється одна, а на перспективу відпаде потреба у функціонуванні і райадміністрації, і райради. Воно ніби й так, але для цього також необхідно внести зміни в першу чергу в Конституцію України, щоб цей процес відбувався в законному юридичному полі, а не за правилами анархії. До того ж, при створенні кількох ОТГ у межах певного району фактично створюються і кілька містечкових адміністрацій із штатом у 40-50 працівників, яким потрібно і зарплати знайти, і премії виписувати. Тобто замість однієї РДА з’явиться 2-3-4, а то й більше таких собі адміністрацій ОТГ… Ще й виникає проблема, де у селах знайти стільки досвідчених фахівців у фінансово-бюджетній сфері, медицині, освіті тощо. Нині люди, які приходять працювати у виконкоми ОТГ, часто не мають відповідних посадових інструкцій, не знають, хто і що має робити. І тоді, як буває в часи революційного хаосу, кожен набирає повноважень на свій розсуд. Або сидять в очікуванні манни небесної…
В результаті, ця децентралізаційна реформа, яка мала об’єднати людей, місцеві громади заради розвитку і пошуку перспективи, призвела до ще більшого загострення протиріч. Як колись братва Януковича ділила Україну та українців на кілька сортів, так і нинішні реформатори фактично поділили жителів сіл на правильних і не зовсім. От правильні, які об’єднуються в ОТГ, отримують у сільські бюджети ПДФО, а тепер ще й у розпорядження сільради державні землі поза межами населеного пункту. Неправильні ж, які не побігли в такі об’єднання, позбавляються і першого, і другого. Хіба це не пряме порушення конституційних прав громадян, адже згідно Основного закону не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. Наголосимо – місця проживання…
Я вже не кажу про протиріччя і навіть містечкові війни між громадами, скажімо так, рівноцінних сіл у боротьбі за те, хто стане центром такого об’єднання… Адже перші ОТГ, які створювалися на Черкащині, можна сміливо назвати «хитрими». Це коли, щоб отримати фінансові преференції, великі села чи цілі райцентри приєднували невеликі хутори і проголошували себе новими потужними об’єднаними громадами. А хитра влада звітувала перед Києвом про створення самодостатніх ОТГ…
Ось як характеризує всі ці реформаторські потуги не столичний теоретик, а наш місцевий практик – Любов Іллічова, яка працює сільським головою четверте скликання. Отож, Любов Микитівна, очільниця Дмитрівської сільради, що на Золотоніщині, наголошує: «Насамперед виявилося, що для набуття повноважень, які б дозволили органу місцевого самоврядування стати фінансово самодостатнім, 80 % сільських рад мають самоліквідуватися… Ті бригадні села, котрі пережили свого часу «укрупнення», прекрасно розуміють мене. Не стане сільської ради – долю села будуть вирішувати чужі люди. Не буде зацікавлених у долі села депутатів – ліквідуються школа, дитсадок, ФАП, клуб, вся соціальна інфраструктура. Ліквідація сільських рад знищить і сам принцип самоврядування. Бо нині замість самоліквідованих сільських рад у новостворених громадах є лише старости – колишні сільські голови, які підтримали знищення власної громади чи то під тиском, чи спокушені високою зарплатою і меншою, ніж раніше, відповідальністю. Ці «реформатори», що сприяли створенню в районах 2-4 сільських рад замість 30-ти, перестали бути виразниками волі місцевих жителів. Вони перетворилися на слухняних козачків і прохачів. Я переконана, що державці-«реформатори» свідомі того, шо йдуть на знищення більшості сіл. Саме тому вони на своє виправдання вигадали «поважну» причину, мовляв: ці громади є тягарем для бюджету, бо вони малі і фінансово неспроможні. Та ви ж при всіх президентах і урядах самі грабували селян, не даючи їм шансів стати на ноги! Це – щось схоже на бандита, який обікрав людину, а потім дорікає: ти – жебрак, нікчема. Виходить, хто слухняний, іде туди, куди скажуть, хоч і в прірву – тому дадуть дихати і жити, а хто має свою голову на плечах – тих виморять і доведуть, що вони не здатні на самостійне життя. «Реформатори» волають, що об’єднані громади – це наближення послуг до людей. Хай же назвуть хоч одну таку послугу. Хіба селянину легше добиратися в інше село, з яким інколи й регулярного сполучення немає, ніж у райцентр? Сміх та й годі.»
«Чому не зробили як у Польщі, де віддали спочатку кошти, владу і відповідальність діючим громадам. А далі люди розберуться, як їм жити далі – справлятися самостійно зі своїми обов’язками чи треба об`єднуватися з сусідом, – логічно роздумує Любов Іллічова. – Нехай держава, яка зобов’язалася допомагати об’єднаним громадам 3 роки, допомагає всім – і об’єднаним і необ’єднаним. З болем згадую, як ми пережили знищення колгоспів. Як нам підсовували дуже «розумних» інвесторів, які обіцяли золоті гори, а далі обдуривши, лишили на попелищі. Села, що повелися на обіцянки, були заможними, самодостатніми, мали робочі місця стали бригадними селами – це стосується і мого села Дмитрівка. Більшість наших сіл разом із землею «пішли по руках». Чи стали ми краще жити?»
Отож…
Чи може ми згущуємо фарби і нас таки чекають світлі перспективи розвитку ОТГ, яким, як заявляють реформатори, потужно допоможе Захід? І знову кивають на досвід тієї ж Польщі. Щоправда, забуваючи додати, що польський приклад якось не зовсім тулиться до наших реалій. Адже, територіально-адміністративна реформа у сусідів відбувалася паралельно із входженням Польщі у Євросоюз і НАТО. І саме на ці фундаментальні речі євроструктури виділяли полякам десятки мільярдів євро. Сьогодні ж Україні із великими засторогами і потугами навіть МВФ не може надати черговий транш. Чи може великою допомогою від Заходу наші децентралізатори називають невеликі гранти на закупівлю для потреб ОТГ комп’ютерів і стільців?..
Сьогодні владні адепти цієї реформи особливо поспішають, лякаючи керівників громад і людей, що завтра населені пункти будуть зганяти в ОТГ у примусовому порядку. Мовляв, якщо зараз не приймете добровільне рішення про об’єднання, то через місяць-другий у вас і питати ніхто не буде…
А у людей все більше наростає переконання, що нинішня децентралізаційна реформа вигадана нашою олігархічною владою для знищення сіл і людей, які там ще живуть і працюють. Підсумком такого реформування може стати утворення бідних і ще бідніших ОТГ, поява зайвих сіл і непотрібних людей, занепад інфраструктури і ще більше зубожіння селян. Бо нинішні олігархи і їх служки часто діють за принципом того ж таки Сталіна: «Немає людини – немає проблеми». А ще додадуть: «Немає села, – тим паче менше проблем. Зате збільшиться територія для заробітку…»
КОМЕНТАРІ