Більше 55 пар теплих шкарпеток від початку війни вив’язав власними руками і через волонтерів передав нашим землякам на фронт 48-річний Андрій Мартюшев. Чоловік народився в Удмуртії в російській федерації. 8 років тому він поїхав із Перми на роботу до Москви, де познайомився із канівчанкою Ольгою, яка теж приїхала до Москви на заробітки. Коли у 2020 році Ольга вирішила повернутися до рідного Канева, Андрій поїхав з нею, аби не розлучатися із коханою. Розповідає історію “Дніпрова зірка“.

– Ще до війни я хотів отримати громадянство України, – розповідає Андрій Мартюшев, – але цей процес не такий швидкий, як би мені хотілося. Поки що отримав лише посвідку на постійне проживання.

У Каневі Андрій працював будівельником у різних організаціях. Коли розпочалося повномасштабне вторгнення росіян в Україну, чоловік працював сторожем. Аби відволікти себе від постійних думок про війну й перегляду тривожних новин, Андрій згадав своє давнє хобі – в’язання. Під час чергування він сплів кілька пар шкарпеток, аби передати українським солдатам.

– У фейсбуці побачив заклик канівських волонтерів приносити до волонтерського центру теплі шкарпетки для солдатів і приніс свої вироби. Там познайомився із Наталею Шульгою та іншими волонтерами.

Із того часу Андрій зв’язав і передав через волонтерів на фронт вже більше 55 пар теплих шкарпеток.

В’язати Андрія Мартюшева навчила мати, коли йому було 8 років. Жінка сама була вправною майстринею й передала свій досвід синові.

– У 10 років я зв’язав свій перший шарф, а в 15 – перший светр, який мама продала. Із того часу я в’язав речі на замовлення, – розповідає Андрій. – Я радий, що хоча б таким способом, в’яжучи теплі шкарпетки, долучаюся до спільної справи і допомагаю ЗСУ.

На початку вторгнення Андрій Мартюшев на знак протесту проти дій агресора спалив свій російський паспорт, записавши цей процес на відео. Наразі він чекає на оформлення українського громадянства.

– Українську мову я розумію, але говорити українською сам соромлюся, бо ще не досконало нею володію, – зізнається Андрій.

Утім, не виключає, що в майбутньому зможе перейти на державну мову країни, громадянином якої мріє стати.