У Черкасах останні кілька років раз-у-раз вибухають спопеляючі скандали навколо нібито руйнування архітектурних пам’яток. Кілька громадських активістів «за викликом» піднімають на «священну війну» легку на агресивні викрутаси «фейсбук-армію», якій, за великим рахунком, байдуже, за що «воювати»: проти вакцинації чи за перерозподіл місцевих бюджетів. І – понеслось. Доходить навіть до справжніх мітингів, правда, не надто чисельних, однак дуже войовничих. При цьому вже мало хто зважає на нюанси, а вони, як йдеться в бородатому анекдоті, – часто кардинально змінюють суть. Захоплений азартом цей так званий актив міста навіть не помічає, що всі об’єкти, навколо яких розгортається боротьба, – давно перебувають у приватній власності, мають сумнівну історичну цінність, давно визнані аварійними, тож перебудовувались і добудовувались до невпізнанності, – від так, на «перлини» архітектури не тягнуть. А головне – у більшості випадків за дивним збігом обставин документи про «визнання нововиявленими пам’ятками» до коліна чиновниками підмахувалися як раз після того, як ті руїни купувала одна відома в Черкасах фірма-забудовник. До цього юридичного моменту ті будівлі тихо валились собі десятиліттями і нікого не цікавили. А як тільки у них з’являвся заможний власник, – одразу опинялись на вістрі суспільних заворушень. Хіба не підозрілим виглядає конфлікт навколо нетрів по вулиці Гоголя, де власники не зійшлись у ціні на свою частину житлового будинку, влаштували публічний скандал, а тоді раптом матеріалізувався документ, що фавели ті – нібито історичні? Чи епопея з так званим «будинком з грифонами», що був визнаний аварійним і не придатним для проживання ще в минулому столітті? Адже подібних приватних будинків у Черкасах – море. Люди, які в них живуть, спокійно собі вставляють там вікна, перекривають дахи, добудовують веранди чи, навпаки, зносять якісь частини. Але це не викликає жодних заперечень. Згадайте той же «рибний ряд». А от тільки на горизонті з’являється, наприклад, ПП «Надія», – починається справжня істерія. Чому так? І чи не схоже це на банальне «видушування» із забудовника якихось «пряників»?
Не став винятком і будинок на вулиці Байди Вишневецького, 2. В історії з цією будівлею за вуха притягнуто багато чого. Наприклад, рішенням виконкому Черкаської обласної ради у 1973 році садибу було взято на державний облік як історичне місце, де стояв будинок пристава Табачникова і в якому в 1859 році нібито перебував під наглядом Тарас Григорович Шевченко. Згодом з’ясувалося, що Табачников помер за півстоліття до того, як будинок цей був збудований, і жив він зовсім в іншому місці, та і Тарас Шевченко лише заходив до справника Табачникова на свідчення. За новою версією споруджений будинок невідомим архітектором у 1907 році, і належав черкаському адвокату Вацлаву Кринському. Це пересічна споруда міщанської забудови Черкас того часу, як повідомляє Управління культури та охорони культурної спадщини Черкаської ОДА: «фасад скромно декорований орнаментикою з тесаної цегли, має чітке об’ємно-планувальне рішення, будинок не відзначається унікальною архітектурною пишномовністю, але відчувається модерн, з характерним вільним плануванням, оригінальністю форм і прийомів оздоблення». А як кажуть краєзнавці, це – «фонова забудова» міста. Що це таке з точки зору захисту архітектурної спадщини – хтозна, однак дало підставу вимагати «нововиявити» цю «пам’ятку» і внести у відповідний реєстр. У листопаді 2010 року будівлю, як щойно виявлений об’єкт культурної спадщини, було взято на облік наказом Служби охорони культурної спадщини облдержадміністрації. Як ми вже писали вище, напевне, «цілком випадково» це було зроблено через кілька місяців після того, як власником нежитлових будівель по вулиці Байди Вишневецького, 2, до речі без жодних обтяжень, заборон чи настанов зберігати, стало згадуване ПП «Надія». Власне, у липні 2010 року.
На той час будівля була вже визнана аварійною, саме через це 1998 року вона була продана Черкаською міською радою і за кілька років в неї змінилося вже кілька власників. Звісно, вигляд будинку власники не раз змінювали, бо задня стіна там відійшла, тож її розібрали і змурували нову, мінялася покрівля, вставлялись нові пластикові вікна, робилося перепланування. Звісно, якби якесь таке «диво архітектури» спробували подати, скажімо, до спадщини ЮНЕСКО, то там би тільки пальцем біля скроні покрутили. Втім, в Черкасах щодо автентичності та історичної достовірності вирішили не заморочуватися. Як тільки власник приміщення заявив про намір збудувати на його місці новий будинок, коліщатка по розгортанню «громадського театру бойових дій» закрутились. Апофеозом протистояння став наказ Міністерства культури та інформаційної політики України від 26.03.2021 № 228, яким об’єкт культурної спадщини – «Житловий будинок пристава Табачнікова (особняк Вацлава Кринського)» по вул. Байди Вишневецького, 2 було включено до Державного реєстру нерухомих пам’яток України за видом пам’ятки архітектури та категорією місцевого значення. Сталось це після візиту вже тепер колишнього міністра Олександра Ткаченка в Черкаси, коли йому вручили файлик із якимись роздруківками і переконали, що «рятувати» будинок треба негайно. При чому так поспішали, що намішали гречаної вовни прямо в назві об’єкту, приплівши туди мертвого Табачникова і звеличивши одноповерховий барак до «особняка».
Як стверджують джерела «Дзвону» в Міністерстві культури, там не надто радісно сприйняли перспективу нарватись на публічний скандал, адже внесення пам’яток у реєстр відбувається за жорсткими правилами, до паспорту об’єкта додається хоча б одна наукова робота, висновки експертів, чіткий опис того, що саме в цій будівлі є історичною чи архітектурною цінністю і хто це довів. Ми запитали в консультанта відділу охорони культурної спадщини Департаменту культури Черкаської ОДА Миколи Сухового, де можна ознайомитись із вказаними документами. На що він відповів – все в Міністерстві. А от у Міністерстві кажуть, що всього цього будинок по Байди не має. Правда, кажуть не офіційно.
А от офіційно ПП «Надія» добилась у суді скасування названого наказу та виключення з реєстру будівлі, оскільки і потрапила вона туди за дуже сумнівних обставин і з дуже сумнівним документальним супроводом. Тож на сьогодні «особняк Кринського» із реєстру викреслили.
Натомість Суховий продовжує доводити, що зберігати його потрібно, бо він все одно пам’ятка, тож обласні чиновники через суд хочуть примусити «Надію» укласти договір про охорону.
«20 червня комісія з представників управління культури та охорони культурної спадщини облдержадміністрації візуально обстежила будинок по вулиці Байди Вишневецького, 2. І встановила, що територія садиби занедбана, заросла хащами. Характер руйнувань об’єкта свідчить про систематичний механічний вплив на нього. Велика кількість тріщин у цокольній частині споруди може бути свідченням значних руйнувань підвальних приміщень. Однак через паркан детальніше обстежити будівлю було неможливо. Було видало припис ПП «Надія», яким зобов’язало негайно зупинити роботи з демонтажу. Вимоги виконані не були. Тож було видано повторно припис. Також надіслали запити до Черкаської окружної прокуратури та головного управління Нацполіції в Черкаській області. 10 липня Черкаський окружний адміністративний суд за поданням обласної прокуратури своїм рішенням зобов’язав ПП «Надія» укласти з управлінням охоронний договір на будинок Кринського», – коментує ситуацію Суховий.
З чого комісія через «щілини в паркані» взяла, що будівлю навмисне руйнують, – залишається за кадром. А доки тривають судові перипетії, експерти кажуть, що будинок просто «вмер» ще у минулому столітті, звідти і руйнування покрівлі та цоколю.
«Будинок фізично не можна відремонтувати. У нього немає фундаменту, саме тому свого часу відійшла задня стіна. Більше того, будівля зведена із дерев’яного брусу, який за сто двадцять років повністю згнив. Стеля всередині зігнулась, подекуди вітром обдерло покрівлю, адже термін експлуатації будівлі давно вийшов. І головне – фасадна частина – це декоративне облицювання будинку! Воно стоїть просто на землі, тому і потріскалось. І це навіть не стіна, а проста прикраса! Так само вся цегляна кладка – це просто облицювання дерев’яної будівлі. Тому коли руйнується дерев’яна основа – розвалюється і облицювання. Що ж до декоративних елементів біля вікон, то це – пінопласт. Напевне, це було зроблено під час чергової спроби перебудувати будинок десь у дев’яностих роках минулого століття», – наголошує головний інженер «Черкасицивільпромпроекту» Іван Рудик.
Однак, за його словами, старовинне декоративне оздоблення таки можна зберегти. І саме такий варіант обрала «Надія».
«Вони збираються розібрати цегляну кладку, пронумерувавши цеглинки, ряд за рядом. А тоді викласти всі ці декоративні елементи біля входів у новий будинок. Звісно, на всі двері цього не вистачить, тож забудовник хоче замовити спеціальну цеглу ручного формування, що буде точно виготовлена за вилученими зразками. Таким чином дух старого будинку буде збережено. Також планується виготовити інформаційну табличку, що буде розміщена там, де буде вмурована автентична кладка, і яка розповість про історію старої будівлі», – додає Іван Рудик.
До слова, такий спосіб збереження історичних будівель практикується в усьому цивілізованому світі, тож цілком прийнятний і для Черкас. Втім, комусь надзвичайно вигідно мовчати про те, що пропонує забудовник, і малювати з нього цілковитого монстра.
«Ми не говоримо про збереження історичної забудови Черкас, – ми це робимо. Зокрема працюємо нині над відновленням Блакитного палацу архітектора Владислава Городецького», – каже засновник будівельної фірми ПП «Надія» Андранік Казарян.
До речі, саме команда його однодумців ініціювала наукові дослідження, які остаточно підтвердили належність вказаної родзинки руці цього відомого архітектора. І в реставрацію будівлі вже вкладено не один десяток мільйонів гривень! І до слова, саме ця будівельна організація вкладає кошти в археологічні розкопки в історичній частині міста. Чи не єдина приватна фірма, яка це робить! У той час, коли держава не виділяє жодної копійки на такі дослідження. Тож не ліпиться з нього образ «руйнівника», бо не може одна людина вкладати власні величезні кошти в порятунок історичного обличчя міста, а іншою його потворити.
Та пан Казарян і сам каже, що історичний центр Черкас руйнують. Проте робить це аж ніяк не «Надія». А часто самі ж чиновники, блокуючи використання бюджетних коштів на реконструкцію історичних пам’яток. Згадаймо скандали між тим же Суховим та черкаською музичною школою чи ЦДЮТ. Або й приватники, які, до речі, свого часу повністю спотворили перший поверх того ж Блакитного палацу і бездумною перебудовою мало не призвели до того, що він міг обвалитись.
«Ми відкриті до конструктивних обговорень і компромісів. По Блакитному палацу за нашої ініціативи було створено комісію фахівців і представників влади, всі разом вони напрацювали, що ми маємо відреставрувати і як. І ми дотримались усіх вимог. Чому цього ніхто не робить по будівлі по Байди Вишневецього? Щоб звинуватити нас у чомусь? Якщо є спосіб зберегти будинок – скажіть, який, і ми це зробимо», – наголошує Казарян.
Та в тому-то і заковика, що способу такого явно немає. Та і не зацікавлені закулісні ляльководи громадських протестів у якомусь конструктиві. Можливо, нагнітання «ненависті» до найбільшого в місті забудовника житла, має суто комерційний характер? Бо черги за новими квартирами у нас точно не вишиковуються. А можливо, причина ще банальніша: кажуть, ціна питання громадської тиші – від однієї до п’яти тисяч вічно-зелених з портретами мертвих президентів. А забудовник принципово відмовився «башляти»…
Варвара Горова
КОМЕНТАРІ