Запеклі дискусії довгий час точилися з приводу локалізації Черкаського замку. Де тільки його не розташовували. Окрім Пагорба Слави, для якого дійсно за переказами використовувався мікротопонім «Замкова гора» або «Замчище», на місце колишнього замку претендували й інші дніпровські пагорби: під приміщеннямобласної наукової бібліотеки ім. Т. Шевченка, на місці скверу ім. Богдана Хмельницького, на Дзеленьгорі. Розповіли в Черкаському археологічному музеї Середньої Наддніпрянщини.

Те, що останній Черкаський замок знаходився саме на місці сучасного Пагорбу Слави (Троїцького городища), свідчать згадки місцевих сторожилів, а також істориків XIX – поч. XX ст. (І. Фундуклей, Л. Похилевич, О. Олександрів).

До того ж на плані міста 1800 року саме це городище позначено, як «замок, внутри оного строения, принадлежащие князя Сангушки (останній черкаський староста за часів Речі Посполитої – Д.К.) экономии».

Рів з напільного боку замчища, позначений на карті, прослідковувався до сер. ХХ ст. До того самого часу добре були помітні штучно ескарповані схили гори. Тобто, не викликає жодних сумнівів, що Черкаський замок (принаймні останній, польського часу) знаходився саме на цьому місці, де зараз знаходиться Пагорб Слави.

Після спотворення реальної Замкової гори внаслідок спорудження меморіального комплексу у 1970-х рр., довгий час черкаським замчищем вважався мис, де зараз розташований сквер ім. Богдана Хмельницького (кол. Ленінського комсомолу). З одного боку це мало відволікти громадськість від факту руйнування безцінної для історії міста пам’ятки археології та історії, з іншого боку – задовольнило власну концепцію місцевого архітектора-краєзнавця С. Реця, за якою замок мав знаходитися саме на цьому місці. Щоб закріпити це, за його ж проектом у 1979 р. тут був встановлений пам’ятний знак про перебування в Черкаському замку Б. Хмельницького: «На цьому місці стояв замок, з якого Богдан Хмельницький 8 червня 1648 року надіслав у Москву листа з проханням про возз’єднання України з Росією».

Таким чином маркувавши місце, десятиліттями містян переконували, що Замкова гора знаходилася саме тут. Втім, нічого спільного із реальністю напис на пам’ятнику не мав: це стосується, як суті «возз’єднання», так і зв’язку цього місця з замком. Тож закономірно, що після початку масштабного вторгнення рашистів цей напис був ліквідований – справедливість нарешті перемогла!

Як засвідчують археологічні матеріали (поширення пізньосередньовічного культурного шару), а також аналіз найдавніших картографічних планів міста кін. XVIII – поч. XIX ст., на його території знаходилося принаймні два замчища: литовське та польське. Замок литовського часу (він же – найперший замок у Черкасах) розташовувався на Дзеленьгорі – на краю найбільш висунутого у бік Дніпра мису.

Судячи зі старих планів міста та сучасної топографії, з напільного боку пролягав сухий рів. Рів «старого» замку – це сучасний узвіз Старособорний.

Для «нового», перебудованого у 1549 р., спорудили інший рів – його залишки по узв. Мисливському. Саме навколо Дзеленьгори концентруються археологічні матеріали, пов’язані із першими століттями історії міста (кін. XIV – XVI ст.). Нарешті тут (на місці суч. Будинку природи) до сер. XIX ст. знаходилася Миколаївська церква, яка як замкова згадується в Описі Черкаського замку 1552 р. Польський замок XVII – XVIII ст. (він же – не використаний литовський бастіонний «замок Ошпана» 2-ї пол. XVI ст.) знаходився на місці суч. Пагорба Слави (кол. Троїцьке городище або Замкова гора) – саме як бувший замок це місце значиться на старих планах міста.

Він функціонував з 1637 р., коли старий литовський замок на Дзеленьгорі був спалений поляками під час придушення чергового козацького повстання, і як міська фортеця проіснував до кін. XVIII ст. І хоча сквер ім. Богдана Хмельницького не має жодного відношення до черкаських замків й ніколи не був Замковою горою, тим не менше ця територія є важливою в історичному та археологічному відношенні, адже розташована в меж посаду пізньосередньовічного міста.

Отже, використання мікротопоніму «Замкова гора» до мису під сквером ім. Богдана Хмельницького не має жодних історичних підстав. Натомість він коректний для інших двох черкаських пагорбів: Пагорба Слави та Дзеленьгори (саме для першого ця назва використовувалася у ХІХ – поч. ХХ ст.).