За останні 20 років Європа зробила серйозний стрибок у сфері громадського здоров’я. Там середня тривалість життя чоловіків становить 72 роки, жінок – 80. Натомість показники України за цей період лишають на одному рівні та в середньому на 5 років нижчі від європейських. Чоловіки у нашій країні живуть у середньому 66 років, а жінки – 76. Пише “Інфоміст“.
Така різниця показників свідчить про різні підходи до розвитку системи громадського здоров’я. У Європі та Сполучених Штатах Америки діють Центри громадського здоров’я, головна мета яких – попередження захворювань, зміцнення здоров’я та збільшення тривалості активних років життя. Для цього установа виконує низку найрізноманітніших функцій.
В Україні теж існувала структура з майже ідентичними функціями – Санітарно-епідеміологічна служба. Однак була одна відмінність, яка і призвела до такого «застою» у сфері громадського здоров’я. Нині ж ситуація має виправитись, адже створення єдиної системи громадського здоров’я – це обов’язок України перед ЄС. В Угоді про Асоціацію ми зобов’язалися забезпечити ефективний державний нагляд і контроль за діяльністю установ, що працюють із тканинами та клітинами людини, доєднатися до європейської мережі протидії транскордонним загрозам здоров’ю та визначити перелік інфекційних захворювань, які повинні охоплюватися епідеміологічним наглядом.
Про історію створення ЦГЗ, його мету, відмінність від колишньої СЕС та досвід Європи читайте далі.
Громадське здоров’я: поняття, історія та місія Центру
Громадське здоров’я визначають як науку та практику попередження захворювань, збільшення тривалості життя і зміцнення здоров’я шляхом організованих зусиль суспільства.
Раніше систему громадського здоров’я ідентифікували як комплекс інструментів, процедур і заходів, що реалізуються державними та недержавними інституціями для зміцнення здоров’я, попередження захворювань, збільшення тривалості активного і працездатного віку та заохочення до здорового способу життя. Нині ж усі ці функції вирішили покласти на одну державну установу – Центр громадського здоров’я (ЦГЗ).
Він був створений наказом Міністерства охорони здоров’я ще 18 вересня 2015 року. Документом було реорганізовано шляхом злиття аж дев’ять державних підприємств та установ. Лише 20 березня 2018-го затвердили статут установи, а через 10 днів – нову структуру закладу. У ній передбачено створення відокремлених підрозділів з контролю та моніторингу захворювань у всіх регіонах країни.
– Ми хочемо побудувати систему, яка змінить не тільки державні підходи, а й свідомість кожної людини. Для цього поширюватимемо знання і правдиву інформацію, наприклад, про продукти, які вони споживають, повітря, яким дихають, водойми, де відпочивають, і медичні послуги, які потрібні, щоб зберегти здоров’я, – зазначає на сайті МОЗу екс-заступниця Міністра охорони здоров’я Оксана Сивак.
Тут у нагоді українським експертам став досвід країн, де працюють децентралізовані системи громадського здоров’я: Німеччини, Великобританії та США. Саме їхні практики поєднували, коли вибудовували вітчизняну модель ЦГЗ.
– У США, наприклад, функціонують цілі центри з контролю за захворюваністю. Схожі, ще більші повноваження, мають у кожному регіоні підрозділи департаментів охорони здоров’я, – розповідає заступник генерального директора ДУ «Центр громадського здоров’я» Віктор Ляшко. – У Німеччині провідною базовою установою, яка опікується питаннями громадського здоров’я, є Інститут імені Роберта Коха. Він вивчає інфекційні та неінфекційні захворювання. Наша система громадського здоров’я також передбачає дослідження різних захворювань. А у Великобританії національна служба громадського здоров’я має різні завдання залежно від регіону. Ми це взяли також за основу під час формування концепції розбудови системи громадського здоров’я в Україні.
Місія новоствореного центру в Україні – це забезпечення якості життя і здоров’я населення України шляхом профілактики захворювань, захисту і зміцнення здоров’я українців, протидії потенційним загрозам здоров’ю, ефективної відповіді на надзвичайні події у сфері громадського здоров’я, запровадження інформаційної та комунікаційної політики.
За словами Віктора Ляшка, найкращим показником рівня громадського здоров’я вважають загальну тривалість життя громадян.
– Ми розуміємо, що збільшення тривалості активних років життя – це питання комплексне і не залежить виключно від системи громадського здоров’я. Тому в новій концепції розвитку громадського здоров’я вводимо поняття«соціальна детермінанта здоров’я» і принцип «здоров’я – у всі політики держави». Якщо це спрацює, то дозволить реалізувати наші напрацювання і довести тривалість життя українців до середньоєвропейських. Сьогодні ж цей показник на 5 років менший, аніж у країнах Європи, – говорить Віктор Ляшко.
Згідно з даними Євростату, середня тривалість життя в Євросоюзі між 2002 та 2013 роками зросла майже на три роки і становила 80,6 роки. При цьому середня тривалість життя жінок за десять років зросла на 2,4 роки і в 2013 році становила 83,3 роки. Тривалість життя чоловіків збільшилась на 3,3 роки і становила 77,8 років, пише «Європейська правда». Найкоротша тривалість життя для чоловіків зафіксована в Литві – 68,5 років, найдовша – в Італії (80,3 роки). Жінки найменше живуть у Болгарії – 78,6 роки, найбільше – в Іспанії (86,1 роки).
Очікувана тривалість життя людей, які народилися у 1980-2015 роках в країнах Європи, коливається від 69 до 83 років. Найкращі показники має Іспанія– понад 83 роки, найгірші –Румунія, Угорщина, Естонія.
Інфографіка
Профілактика та промоція, – напрямки роботи ЦГЗ
Нині головними питаннями Центру громадського здоров’я є профілактика інфекційних та неінфекційних захворювань, а також зміцнення і промоція здоров’я, наголошують в установі.
Захворювань багато і одночасно все охопити неможливо. Тому під час стратегічного планування у центрі визначились із пріоритетними напрямками роботи на 2018-2019 роки. Серед таких: вакцинація, антибіотикорезистентність, ВІЛ/СНІД, туберкульоз, вірусні гепатити. Також значну увагу приділятимуть неінфекційним хворобам, які потрапили до скринінгової програми (первинна меддопомога), щоб комплементарно розвивалась профілактика з реформою системи охорони здоров’я. Серед таких – серцево-судинні захворювання, рак молочної залози, рак прямої кишки, діабет тощо.
– Це основні профілактичні програми. Але ми повністю працюємо і з іншими проблемними питаннями, які раніше профілактикою неохоплювалися. Наприклад, дорожній травматизм, що суттєво впливає на тривалість життя людей. Окрім того, вивчатимемо та порівнюватимемо, як впливає забруднене повітря, водойми, небезпечні харчові продукти, шкідливі умови праці на стан здоров’я людей, – говорить заступник гендиректора ДУ «Центр громадського здоров’я».
ЦГЗ отримав всі ті функції, які свого часу мала Санітарно-епідеміологічна служба. Але, крім цих завдань, СЕС вирішувала питання дозвільних процедур, мала контрольні функції. Профілактика і моніторинг відійшли свого часу на другий план, адже влада вимагала від СЕС насамперед реагувати на будь-які випадки спалахів, надзвичайні ситуації та вживати дієвих заходів.
Із центром історія інша. Він не матиме контрольних, інспекторських функцій, які були в санітарно-епідеміологічної служби. Головне завдання фахівців ЦГЗ – дослідження причинно-наслідкових зв’язків. У повноваженнях держустанови: моніторинг та оцінка, а також профілактика споживання тютюну та алкоголю, промоція здорового харчування та фізичної активності, епідеміологічний нагляд за неінфекційними хворобами та факторами навколишнього середовища, епіднагляд за інфекційними хворобами, безпека крові та донорства, програми лікування ВІЛ, імунізація та інфекційний контроль.
– Якщо правильно вибудувати органограму, набрати команду людей, які компетентні в цій сфері, то я гадаю, що центр ефективно запрацює, – вважає Віктор Ляшко.
Центр громадського здоров’я створений у межах виконання Угоди про Асоціацію з ЄС. Тож на нього поклали низку зобов’язань перед Європою. Найголовніші – вибудувати національну систему служби крові для безпеки та донорства. Також у відповідність європейським вимогам потрібно привести систему епідеміологічного нагляду за інфекційними хворобами. У пріоритеті – попередження і контроль над інфекційними хворобами, такими як ВІЛ/СНІД і туберкульоз. І головне – зміцнення системи охорони здоров’я України та її потенціалу.
У плані заходів з виконання Угоди про асоціацію Центр громадського здоров’я відповідальний за виконання чотирьох завдань. Два з них мали реалізувати до 20 березня цього року. Йдеться про забезпечення ефективного державного нагляду та контролю за діяльністю установ, що працюють із тканинами та клітинами людини та встановлення вимог до діяльності (зокрема технічних) щодо придбання, отримання, тестування, оброблення, зберігання і розподілу тканин і клітин людини відповідно до стандартів ЄС.
До кінця ж 2020 року Україна має приєднатися до європейської мережі протидії транскордонним загрозам здоров’ю та визначити перелік інфекційних захворювань, які повинні охоплюватися епідеміологічним наглядом.
Із досягнень МОЗу та ЦГЗ: підписання Президентом Петром Порошенком закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо охорони здоров’я та трансплантації органів та інших анатомічних матеріалів людині». Цей документ дозволяє трансплантацію органів після смерті донора за умови, що він дав письмову згоду на це.
У Центрі громадського здоров’я зазначають, що головним завданням установи сьогодні є реформування системи служби крові. Минулого тижня на сайті МОЗу закінчилося обговорення стратегії реформування.
– Ми отримали низку зауважень, було створено робочу групу при Міністерстві охорони здоров’я, до якої увійшли і фахівці ЦГЗ. Всі побажання опрацьовані. Однак маємо і зауваження від Міністерства фінансів стосовно фінансово-економічних розрахунків. Вже цієї суботи будуть засідати фахівці з економічною освітою, щоб прорахувати все для Мінфіну, – говорить заступник гендиректора ДУ «Центр громадського здоров’я» Віктор Ляшко.
Паралельно із цією роботою тривають візити до центрів крові в областях України. Усе для того, щоб зрозуміти стан системи та виявити важливі проблеми.
Ще один пункт реалізації Угоди про асоціацію стосується ліцензування пунктів забору та перероблення крові. Раніше в Україні на цей вид діяльності була окрема ліцензія. Потім її скасували, а на таку діяльність необхідно було отримати ліцензію на медичну практику, яку нині мають отримувати центри забору крові.
–Але виникають питання стосовно центрів крові в областях. Адже вони також виготовляють препарати крові, які вважаються лікарськими, фармацевтичними засобами. У медспільноті дискутують, чи повинні поширюватися на них ті вимоги, які ставлять перед підприємствами, які виробляють лікарську продукцію. Адже окрім ліцензії на такий вид діяльності потрібні ще й спецсертифікати, – додає Віктор Ляшко.
«Є питання національних пріоритетів, а є – регіональних», – про розбудову системи ГЗ
До 1 січня 2020 року центри громадського здоров’я мають з’явитися у кожному регіоні країни. Систему громадського здоров’я вибудовуватимуть за принципом децентралізації. Це означає, щовони будуть створюватися органами місцевого самоврядування у вигляді комунальних закладів, установ, підприємств. Натомість у ДУ «Центр громадського здоров’я» запевняють, що будуть надавати організаційно-методичну допомогу, а також забезпечувати частково фінансування регіональних закладів.
– Із 1 січня 2020 року в бюджетному кодексі набирає чинності зміна, яка передбачає створення окремого бюджетного рядка «Державні програми громадського здоров’я та заходи боротьби з епідеміями». Буде сформований пул коштів на національному рівні, який різними механізмами доводитимуть до провайдерів із надання цих послуг – в регіональні центри громадського здоров’я – шляхом закупівлі послуг, медичної субвенції тощо, – коментує заступник гендиректора ДУ «Центр громадського здоров’я» Віктор Ляшко.
Регіональні центри громадського здоров’я рекомендують створювати на базі 3-4 установ, залежно від пріоритетності у регіоні певних питань. Це може бути центр здоров’я, лабораторні центри МОЗу (колишні СЕС), центри медичної статистики, центри моніторингу та оцінки, які діяли в протитуберкульозних закладах та центрах протидії ВІЛ-інфекції та СНІДу.
Нині ЦГЗ в межах реалізації гранту Глобального фонду підтримує шість областей у напрямку розвитку регіональної системи громадського здоров’я. Суми, Полтава, Чернігів, Київ, Рівне та Херсон вже отримали кошти. У 2019-2020 році планують допомогти решті центрів.
Ця підтримка передбачає спрямування коштів на формування та функціонування робочої групи, яка напрацьовуватиме юридичні аспекти створення ЦГЗ, а також на розроблення стратегічного плану розвитку громадського здоров’я у певній області.
– Є питання національних пріоритетів, а є питання регіональних, – наголошує Віктор Ляшко.
Сьогодні вже створено регіональний центр громадського здоров’я у Києві, як нової юридичної особи. Нині триває формування штату працівників. Також ЦГЗ вже є у Херсонській області. Його утворили на базі Херсонського центру здоров’я та спортивної медицини. Незабаром планують приєднати до нього й інші установи. Також на засіданні сесії Рівненської облради проголосували за створення в регіоні такого центру, однак процес юридичної реєстрації ще не відбувся. У Кіровоградській області ЦГЗ хочуть відкрити на базі лабораторного центру МОЗу. Вже навіть є відповідне рішення облради, однак ще потрібен дозвіл Кабміну про передавання майнового комплексу зі сфери МОЗу обласній раді. А у Львові ЦГЗ створили на базі колишнього центру СНІДу.
У Черкаській області нині створюють робочу групу, що має напрацювати нормативні документи та структуру майбутнього регіонального Центру громадського здоров’я.
У склад групи увійдуть фахівці з таких напрямків: ВІЛ/СНІД, туберкульозу, інфекційних захворювань, центру медстатистики, представник у галузі імунізації та нагляду за вакцинокерованими хворобами, управління охорони здоров’я тощо.
– Саме ця робоча група, яка має бути затверджена відповідним розпорядженням голови Черкаської ОДА, буде визначатися, на базі якого закладу має функціонувати центр, які завдання він виконуватиме та чи доречно об’єднувати усі перераховані структури в одну, – коментує заступниця начальника управління охорони здоров’я Черкаської ОДА Лариса Кошова.
Що гальмує процес?
У пілотних областях уже виявили низку проблем, що виникають на шляху розбудови системи громадського здоров’я.
– Перша проблема, з якою ми зіштовхнулись, це те, що такого закладу як центр громадського здоров’я немає в переліку закладів охорони здоров’я. Це не дозволяє департаментам охорони здоров’я спрямовувати кошти з медичної субвенції для підтримки ЦГЗ. Вже внесено зміни до профільного 385 наказу. Вони підписані міністром охорони здоров’я, – розповідає заступник гендиректора ДУ «Центр громадського здоров’я» Віктор Ляшко.
Окрім цього, виникло питання, як приєднати лабораторні центри (колишні СЕС), які залишаються у підпорядкуванні МОЗу і фінансуються з національного бюджету, до новостворених ЦГЗ.
– Ці питання активно обговорювали, і зараз ми працюємо над розробленням порядку використання бюджетних коштів за бюджетною програмою «Діяльність лабораторних центрів і заходи боротьби з епідемією». Усе для того, щоб дозволити нам, вже на перехідному етапі, коли будуть створюватися ці центри, закуповувати послуги в регіональних центрах громадського здоров’я, до яких будуть приєднані лабораторні центри. Після цього ми розпочнемо передачу майна із державної власності в комунальну. Після передавання майна у ЦГЗ перейдуть і особи, які працювали в лабораторних центрахі мають досвід, кваліфікацію. Шукаємо й інші шляхи, щоб привести кошти в регіональні ЦГЗ, бо ж ніякий обласний бюджет не зможе підтримувати таку армію службовців на місцях, – пояснює Віктор Ляшко.
Коли ж центри стануть закладами охорони здоров’я, то на них будуть поширюватися всі ті процедури відбору керівників і персоналу, які діють в установах МОЗу. Окрім того, в ЦГЗ розробили стандарт навчання за магістерською програмою «Громадське здоров’я», яку вже схвалило МОЗ та відправило на затвердження до Міносвіти. Постановою КМУ затверджено відповідну спеціальність, вже запрацювали місячні технічні курси введення в систему громадського здоров’я.
Підсумовуючи: головне завдання зараз – перебудувати механізми фінансування. Їх намагаються вибудувати так, щоб вони були комплементарні з реформою системи охорони здоров’я.
Планується, що у 2019 році вже будуть створені центри в усіх регіонах країни, запущені та протестовані механізми їхнього фінансування, щоб у 2020 році вся система запрацювала. У ДУ «Центр громадського здоров’я» сподіваються, що за ці 1,5 року ще й буде ухвалено закон «Про систему громадського здоров’я».
КОМЕНТАРІ