Черкащанка Діана Козир дослідила, що спільного між Великоднем, Проводами та Русальним тижнем. Своїми роздувами вона поділилась у соцмережі. Далі: мовою оригіналу:

Ідея дослідити цю тему глибше виникла тоді, коли я прочитала у книзі “Звенигородщина” Агатангела Кримського про традицію: “проводи лоскотавок”. Я подумала, чому саме така назва? Куди їх проводжають? Хто такі ці лоскотавки? Чому саме їх? Чому саме в період зелених свят?

Отже, я спробую вмістити у один допис роздуми про походження назви “Проводи”, про те, до чого тут “русалки / мавки / лоскотавки” і якою була їх первісна сутність. СПОЙЛЕР: це не духи лісу / води, а померлі пращури.

Я вже майже місяць топчусь навколо цієї теми, бо вона дуже об’ємна та складна. Немає одного джерела, яке би дало відповідь на це питання. В більшості випадків традиція дійшла до нас спотворена нашаруваннями нової релігії. Церква намагалася заборонити або змінити сутність Проводів. На мою думку не без участі священиків образ русалок / мавок перетворився на “поріддя демонічних істот”.

Але давайте спробуємо розбиратися поступово.

ПРОВОДИ

На Черкащині Гробки (перший понеділок після Великодня) називаються “Проводи”. У цей день родичі збираються біля могил своїх пращурів, приносять бабки, крашанки, їжу та справляють обіди. Можете казати: “Фу, в нас такого ніколи не було, це росіянська традиція”. Але це буде неправдою. Ви хочете видавати бажане за дійсне. Традиція спільного обіду на цвинтарі сягає ще первісних часів, коли людина не розуміла ще, що смерть – остаточна. Родичі вірили, що коли виливають пиття та кладуть їжу на могили, тоді померлі також споживають. Просто у іншому фізичному вигляді. Це навіть донині збереглося в уявленнях поліщуків, які на Русалії (проводи русалок) ставлять гарячу їжу для померлих, бо вірять ніби вони тією парою з їжі можуть посмакувати. Тобто, уявіть собі, цій традиції тисячі років, якщо не десятки тисяч, тепер порахуйте скільки часу на території України утверджували християнство. Звісно що багато де церква змогла винищити традицію їсти на цвинтарі.

Отже, чому “Проводи”? Бо на Великдень душі померлих родичів запрошують у світ живих, шанують, а потім проводжають. Це доволі піднесене дійство, не траурне. До речі, Чубинський та Грушевський стверджують, що за віруваннями українців предки приходили тричі за весняно-літній період: на Великдень, на Русалії (Зелені свята) та на Спаса. Тут простежується зв’язок із аграрними етапами:

1. Після Великодня починається засівання.

2. Русалії припадають на період цвітіння жита (це треба запам’ятати).

3. Спаса – це вже обжинковий час.

Якщо з першими Проводами все зрозуміло, то мені не давали спокою Проводи русалок (Русалії) / лоскотавок. Також до цієї загадки я додала питання про Навський великдень.

Отже, мені не давало спокою питання: чому русалок проводжали? Якщо це “духи природи, пов’язані з річкам”, то чому саме вони, а не водяники чи болотяники? Чому саме в травні? Ага, Зелена неділя (яку ви можете знати як “Трійцю”) не в червні, якщо що. Це підтверджується етнографічними записами та поважними дослідниками. Про це потім.

І я полізла в походження слів: “Русалії”, “русалка”, “мавка”.

Тож, назву “Русалії” дослідники виводять від римського свята “Розалії”. Там ці дні також припадають на травень і пов’язані з ушануванням померлих. Тобто – це спільноєвропейська традиція. Напевно сам культ предків у ці дні був у нас і так само собою, але назва запозичена. І ця назва поширилася вже на те, як називати самих пошановуваних предків – “русалки”. Ви не знайдете ніде у давніх етнографічних записах образу русалок, як жінок з риб’ячими хвостами чи як “доньок водяника”. Ага, Леся Українка, беручи натхнення з європейської літератури, намалювала нам вигаданий романтизований образ русалок і мавок (які швидше за все були тотожні).

У етнографічних записах Чубинського русалки і мавки перебувають у розділі “духо-люди” (у оригіналі звучить: “духо-чєловєкі”), а не як “лісовик” чи “очеретяник” – “черти”.

Галайчук в “Українській міфології” покликається на свідчення жителів Полісся, які вказували, що “русалки” живуть у житах і що це не тільки жінки. Русалками могли бути люди різного віку та статі. Одні кажуть, що це померлі на русальному тижні, а інші, що це загалом усі померлі. Опитані стверджували, що серед русалок могли бути їх родичі. Виходить, що русалки (померлі родичі) виходять на певний період із могил і їх проводжають у жита. Чому я кажу, що виходять, бо проводи їх справляли не на цвинтарі, а в полі чи в лісі, вважалося, що на цвинтарі тоді душ немає.

Костомаров писав, що душі предків охороняють поле свого роду та сприяють його родючості. А локація вшанування пращурів (русалок) у лісі може бути пов’язана із ще давнішими уявленнями про священні гаї та дерева (є багато про це у Фрейзера, Копержинського). Не дарма на Русалії є традиція водіння “куста” і “тополі”, які притаманні й іншим європейським народам.

Зазначені вище дані – це ще один плюс до теорії значення русалок / мавок як померлих пращурів.

Хочу ще повернутися до слова “Розалії”. У Вікі сказано, що назва така, бо на могилах висаджували троянди, але водночас і фіалки. Обидві квітки символізували пам’ять про померлих родичів. Проте чомусь назва все таки Розалії, а не Фіалії.

Потім я побачила англомовний рилз, де протестантський священик розповідає про Ісуса, який “rose from the dead”. Я не могла просто так пройти повз цей вислів, бо він набагато краще підходить до значення свята “Розалії”, ніж рози (троянди). До слова, з латини воскресіння – resurrectio.

На жаль, я не так добре знаю англійську мову, щоб більш детально прочитати про Розалії з англомовних джерел і мати більше доказів на користь цієї теорії. Проте не могла її не відпустити на ваш розсуд.

НАВСЬКИЙ ВЕЛИКДЕНЬ

Багато авторитетних дослідників згадують про Навський великдень, коли померлі воскресають ненадовго і приходять у світ живих (Чубинський, Огієнко, Воропай, Грушевський та ін.). До слова, назва “мавка” (“нявка”) походить від праслов’янського “нав” – “мрець”. Також у більшості етнографічних досліджень зафіксовано тотожність мавок і русалок.

Це ще один аргумент на користь того, що русалки – це померлі родичі загалом.

ДАТУВАННЯ

Великдень – це стародавнє українське та загальноєвропейське свято, що символізує воскресіння природи та збільшення сонячної активності, що сприятиме росту рослин, а відповідно – добробуту людей. Великдень святкується у березні й пов’язаний з Весняним Рівноденням.

Наступні дати, які йдуть у цьому ж циклі свят, уже залежать від дати Великодня. Далі пишу як це було в 2024 році.
Навський великдень (четвер перед Великоднем або четвер після Великодня) тобто або 14 або 21 березня.

Русальний тиждень, русальний великдень і проводи русалок наступають на 7 тиждень після Великодня (називають ще його сьомик).

Так як у цьому році Великдень був 17 березня, то Русальний тиждень від 29 квітня до 5 травня.

Русалчин великдень – четвер на русальному тижні (2 травня). У суботу – клечання. Проводи русалок – 5 травня (неділя).

ХРИСТИЯНІЗАЦІЯ

Як бачимо, церква вплинула в першу чергу на зміщення дат святкування. Через їх підрахунок дати Великодня від єврейського Пейсаху, русальний тиждень (зелений тиждень) припав аж на червень. І Проводи русалок (зелена неділя, яка в християнстві є Трійцею) припадає на 23 червня цього року. До речі, в Чубинського є також збірка веснянок, які він розмістив у своїй книзі за місяцями і русальні веснянки припадають на травень, але аж ніяк не на червень.

Я довго думала, так чому ж сталася переломна зміна: уявлення про русалок як духів пращурів замістилося їх образом як “жінок, що лоскочуть до смерті, затягують у воду, нехрещених дітей, утоплеників”? Точної науково доведеної відповіді на це питання я ніде не знайшла. Проте, якщо врахувати постійну боротьбу церкви із культом померлих родичів та звернути увагу, що Трійця припадає близько до Купайла, то ніби прояснюється трохи.

Як із Проводами, так і з Купальськими традиціями священники активно боролися. До речі, цікавий факт, що етнографічні записи робили або священники, або вчителі (у Чубинського вказано прізвища та чим займалися), які на той час вивчали теж дуже багато богословських предметів. Відповідно, вони мали цю всю інформацію про народні вірування, а на проповідях якось потрібно було віднадити цих людей від їх рідних традицій. Тому воно якось саме так і склалося: “не дай Боже піти купатися на річку на Купайла, бо там тебе залоскочуть русалки”. Відповідно змінювався й зміст образу “русалок”. Напевно вони казали: “то ніякі не ваші родичі, то чорти й злі духи”. Очевидно, що й визначення русалки, як “нехрещеної дитини чи утопленика” – це теж вже пізніше нашарування.